Українці в Греції моляться на ЗСУ і вірять у перемогу

0
95

Запрошую наших читачів одними з перших привітати наймолодше у північній Греції обʼєднання українців – «Україно-Грецька Ініціатива». Мої співрозмовники Наталія Муґра і Микола Косицький кажуть, ще не визначилися з конкретним днем народження обʼєднання. Чи це буде день виборів, коли організацію очолила Олександра Цюпик, чи, коли одержали реєстраційний номер, чи день отримання печатки громадської організації. Все це робилося поступово, в час широкомасштабної війни росії проти України на основі сформованої співпраці обʼєднаних українців Салонік, які декілька років тому знайшли один одного і вирішили, що сімейний клуб необхідний для їхнього спілкування та їхніх дітей. Здійснили і давню мрію про українську школу в Салоніках. Може так на любительському рівні і працював би клуб за інтересами, якби не війна в Україні, що потребувало не просто причетності духу, а конкретної допомоги.

«Залишилися тут незавершені справи…»

Наталія Муґра – ланівчанка. Закінчивши Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій за спеціальністю «Міжнародна економіка і міжнародний туризм», вперше потрапила в Грецію за програмою літніх практик «Еразмус». Любила цю країну ще зі шкільного знайомства з міфами Давньої Греції. Сміючись, говорить, що може в минулому житті була гречанкою і залишилися тут незавершені справи. Десять років тому приїхала вдруге уже керівником практики. Саме тоді познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Панайотисом. Тепер вони виховують донечку Хрисулу-Евгенію. Свого часу турбота за виховання доньки і привела Наталію Валеріївну з однодумцями до створення сімейного клубу, де вони намагалася прививати дітям змалечку українську культуру та мову, скуповуючи українські книжки, дитячі ігри. Тут були переконані, що грецьку й англійську діти знатимуть точно, а от українська – це вже сфера особистої відповідальності мам.

«Переселенці з України – новий досвід для Унії»

Докторант Патрівського Університету, автор порівняльних досліджень української і новогрецької мов, випускник – неоеллініст Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка Микола Косицький потрапив до Греції, отримавши грант Міністерсва Освіти Грецької Республіки. Окрім наукових досягнень, активно й невтомно реалізує фахові знання та уміння в царині грецько-українського діалогу. З початком війни росії проти України долучився до волонтерських ініціатив. В цей час працює в центрі «SolidarityNow», де є перекладачем в освітніх програмах, програмах психологічної підтримки жінок та під час оформлення додаткових документів, що необхідні переселенцям у Греції.

– Греція зіткнулася з «нетрадиційними» переселенцями. Наших людей вигнала війна з цивілізованої країни. Це європейці, з гарним рівнем життя, які і для Європейського Союзу стали новим досвідом, адже вони в’їхали до Греції законно, на відміну від більшости переселенців інших національностей, які приїздять до Греції чи інших країн, отримавши одразу за бажанням статус тимчасового захисту та інші необхідні документи, – говорить Микола. – Ми зустріли багато самодостатніх, освічених українок та українців із дітьми та без. Всі вони шукають роботу, курсів для вивчення мови, шкіл для дітей, потребують психологічної підтримки. Є також діти, які дістаються Греції без супроводу дорослих. Тому трапляються різні переклади: на зустрічах і співбесідах із потенційними працедавцями, у лікарнях тощо. У Салоніках та найближчих містах є два табори, де можуть тимчасово проживати українці, які прибули до Греції. Наша організація реалізує багато програм, серед яких «Всі діти в освіті», «Центри домашніх завдань і творчих занять» за підтримки та фінансування ЮНІСЕФ Греція. Вони спрямовані на полегшену інтеграцію дітей переселенців у освітній процес,- розповідає Микола.

Микола Косицький виконував обовʼязки голови новоствореної громадської організації з кінця лютого до жовтня, у найвідповідальніший період волонтерської діяльності, повʼязаної з гуманітарними вантажами.

«Новий відлік історії…»

Ми зустрілися в сонячній частині міста, на березі затоки Термаїкос Егейського моря, що надало особливого шарму нашій розмові. Салоніки друге за величиною після столиці місто з найбільшим портом у Греції. Земляки переконані, що дата 24 лютого стала новим відліком нашої історії. Про широкомасштабне вторгнення вони дізналися із соціальних мереж. – Хоч грецькі ЗМІ доповідали, що напад росії на Україну неминучий, ми до останнього не вірили, – каже Наталя. – Як таке могло бути у 21 столітті, коли мова йде про будівництво доріг на Марсі, коли рóботи вивільняють людей із нецікавої монотонної праці, коли весь світ став на боротьбу за відновлення і збереження екології планети?

-Перша думка була-їхати в Україну, боронити від ворога, – каже Микола. – Проте, дослухавшись поради друзів та побачивши виклики, що зʼявилися тут, зрозуміли, що можемо допомогти своїм людям, перебуваючи тут.

– Я коли почула, що бомби летять на столицю, почала шукати паспорт, щоб їхати в Україну. У мене в Ланівцях мама, – каже Наталія. – Зателефонувала їй, що вже виїжджаю, бо хвилююся за неї. Вона була категорично проти цього, бо в мене дитина тут, чоловік. 24-го лютого ми відразу вийшли під консульство росії з плакатами засудження війни. Нас було багато разом з греками, німцями, болгарами, румунами та представниками інших народів, які нас підтримали. Ми справді відчули себе в центрі світу. Між нами і консулатом було два ряди озброєних поліціянтів. І ми зрозуміли, що це дуже серйозно і нескороминуще. Коли оговталися, вийшли з шоку від жаху усвідомлення скоєного агресором, взялися за роботу. Вчилися всьому на ходу. Першим нам відкрив пункт для збору гуманітарної допомоги монастир Влатáдон. Саме в цьому храмі у 2014 році за підтримки українського консульства були розпочаті перші богослужіння для українців рідною мовою, – говорить Наталя. – Другий пункт прийому гуманітарної допомоги ми відкрили у павільйоні Міжнародного Виставкового Комплексу, що в центрі міста. Звичайно, до цього долучилася Міська Управа, яка нам запропонувала ще один пункт на своєму першому поверсі в холі. Вони розповсюджували інформацію про збори, допомагали канцтоварами, пакувальним матеріалом, скочем. Ми спочатку приймали все і вантажили у фури. Боялися, що мало буде, а потім було скільки вантажів, що наповнювали двадцятитонні фури. Навчилися сортувати, як це роблять в усьому світі, окремо – ліки, одяг, взуття, ковдри, амуніцію і довантажувати у машини, які везли допомогу з інших міст Греції до кордонів України. Наші телефони були в усіх волонтерів і ми були постійно на звʼязку. Інколи телефонують, запитують чи є такий вантаж і чи я довантажу, коли вночі проїжджатимуть Салоніки. Я ніколи не заперечила, замовляла таксі, брала з собою сонну Хрисулу, коли чоловік був на роботі, і їхала на пункт. Втоми не було, якесь неймовірне піднесення і бажання долучитися до загальної справи зі всіма українцями наснажувало і додавало сили. У наших хлопців на передовій вихідних немає. З часом навчилися адресні товари відсилати. Так направляли ящики фруктів до дітей, що були в Чернівцях. А взагалі географія нашої гуманітарної допомоги охоплює і передову, і тил. Це міста: Тернопіль, Львів, Харків, Дніпро, Миколаїв , Одесса, Херсон, Київ , Житомир , Чернігів . Супроводжуючі документи, печатки ми просили в консульстві, аж поки не порадилися з юристом і він нам не підказав створення громадської організації. Адже обсяги роботи величезні і можна працювати безпосередньо з волонтерами і потребуючими.

– Спочатку всю волонтерську допомогу ми передавали в Україну. А коли сюди прибули перші біженці, ми зрозуміли, що багато речей потрібні на місці. Так, крім пункту збору, у нас у виставковому павільйоні запрацював і пункт видачі гуманітарної допомоги, – продовжує розмову волонтер. – Окремо про історію когось із біженців не скажу, бо це жінки і діти, які поїхали в чому стояли. Було дуже зворушливо бачити наляканих дітей і матерів, які змогли виїхати з Сум, Запоріжжя, Києва та інших міст України під звуки розривів снарядів, сирен повітряних тривог, завивання крилатих ракет. Багато з них уже повернулися, багато хочуть повернутися і чекають кращих часів, а є й такі, кому нікуди повертатися і вони тут беруться за будь-яку роботу. Саме в нашому центрі видавали харчову підтримку, одяг, засоби особистої гігінєни, книжки, іграшки, які приносили грецькі діти. Згодом запрацювала державна програма, що частково покриває витрати на помешкання, картки безоплатного проїзду в громадському транспорті.

– Як змінилася ваша діяльність за ці місяці? Чого вона вас навчила?

– Чітко визначилися напрямки роботи і вдосконалився механізм її організації,-говорить Микола.-Тепер ми проводимо цілеспрямовані збори на потреби ЗСУ, маємо контакти з військовими частинами. Якщо в перші місяці війни до нас приходило багато людей за одягом і харчами, то тепер переважно звертаються з пошуками роботи і можливістю вести перемовини з відкриттям бізнес-проєктів, бажанням провести майстер-класи, з проханням організувати зустрічі з керівниками мерії різних напрямків. Українці, інтегровуючись у нове суспільство, запитують часто про психологічну підтримку, курси мови для дітей і дорослих. Ми навчилися контактувати з різними людьми, брати на себе посильну ношу, відповідати за те, що ти можеш зробити, залучати потрібних людей для вирішення тих чи інших викликів. Зараз до нас на реабілітацію приїжджають пʼятеро воїнів, яким ми будемо забезпечувати супровід. Різниця також у тому, що в перші місяці після 24 лютого ми працювали на адреналіні ентузіазму, а згодом зʼявилися міжнародні програми, багато проектів від ООН, ЮНЕСКО. Хочеться, щоб світ зрозумів, що зараз наша країна бореться за європейські цінності та свободи і обʼєднувався для допомоги Україні, бо якщо ворога не зупинити, не покарати вбивцю, то його апетит лише зростатиме.

– Цей період для мене характерний тим, що я за все життя не дякувала скільком людям, як за ці місяці широкомасштабної війни в Україні. Я пишаюся кожним, хто прийшов із допомогою. Мене навіть на вулиці люди запитували, яка допомога потрібна, батьки однокласників доньки турбувалися, школярі.

У мене була сильна підтримка і моральна, і матеріальна від моїх грецьких батьків. Вони долучалися до всіх наших зборів, – говорить Наталія. – Я не можу назвати всіх людей, які активно допомагають, бо це півтисячею прізвищ не обійдеться, це величезний список організацій. Долучилися школи, дитячі садочки, магазини, асоціації аптек, бібліотек, підприємці, лікарі та ін. Але я дуже хочу відзначити команду мера Костянтиноса Зерваса. Його помічники Йоргос Ґоніадіс, Васіліс Моісідіс, Хрістос Тріандаріс були завжди з нами, допомагали вирішувати всі організаційні питання. Особлива подяка і Параскевасу Параскевопулосу. Він, представляючи «Грецьку ініціативу», організував багато заходів на підтримку України та українців . Об’єднуючи навколо себе муніципалітети та спілки щиро переймається долею нашої країни і нагадує грекам: російське вторгнення триває і українці боряться не тільки за свою країну, але за Світ !

Ще в своєму оточенні помітила таку особливість – багато українців, які розмовляли російською, стали розмовляти українською. Ми не відганяли і росіян, які приходили з допомогою і просили вибачення за те, що сталося. У класі Хрисули є росіяни. І одна з мам, яка на початках говорила мені про наші біолабораторії і про американський слід у війні, після оголошеної в росії мобілізації, підійшла і сказала, що їй соромно російською розмовляти, вона буде лише грецькою, навіть з дітьми. А я їй говорила, що в братській могилі в Бучі нема жодного американця. Інша обняла мене і сказала, що вдячна мені, що я її не зневажаю і приймаю допомогу, вона тепер знає ціну української свободи. Є ще приклади. От такі зміни в людях, бо життя ж триває, я вважаю своєю маленькою перемогою. Це наш інформаційний фронт.

– Як добре, що в України є такі дипломати, як закордонні Українці, активні учасники цієї навʼязаної гібридної війни. На сторінці організації і ваших особистих сторінках в соціальних мережах багато інформації про ситуацію в Україні, про заходи, контакти, зворотній звʼязок з воїнами… Чи запрошували вас у місцеві ЗМІ, які запитання найчастіше задавали?

-Запрошували і багато разів. На прямих етерах все допитували: «Хто винен у конфлікті?» і переконували, що простим людям нічого ділити, що ви ж там один народ, з однією мовою, спільною історією. Казали, що це ваші керівники чубляться із старшим братом. Скільки зусиль треба було докласти, щоб вони розуміли, що це не конфлікт, а ворог напав на нас і війна на нашій території. Московити крали нашу історію і ніколи не були і не будуть нашими братами. Я їм розповідала, що в девʼятому столітті з Салонік брати Кирило і Мефодій пішли до словʼян поширювати християнство, створивши писемність на основі грецького алфавіту. Ці просвітителі стали родоначальниками всіх словʼянських літератур тоді, коли московії ще на тих одвічних мочарах не було ще чи не три століття. Порівнювала їм роки народження Києва – пʼяте століття і москви – дванадцяте. Такі в нас брехливі старші брати. Доводилося говорити про грецькі села, які на кордоні з Туреччиною і розмовляють тільки турецькою. Запитувала, чи хотіли б самі греки, щоб їх прийшли  звільняти від усього грецького. Оце вони розуміють, бо у повітрі літають натяки про поділ Егейського моря, бо комусь півсвіту мало. Знаючи звідки я родом, мене переконували, що західну Україну не бомблять, то чого мені переживати. Я казала, що сьогодні я – Україна, а не якийсь регіон. І мені болить кожне розбите село, місто, кожна розстріляна душа і понівечений будинок. У кожного закордонного українця залишилися на рідній землі родичі, друзі, які пішли захищати Україну, тому ми єдиним строєм стаємо з ними тут, де проживаємо. У місцевих новинах тема війни в Україні стала другорядною, не присвячують нам цілий випуск, як було на початках. Мовляв, люди стомлюються від поганих новин. Їх можна і зрозуміти, бо в Греції довгі роки була своя затяжна криза, а тепер весь світ відчуває наш біль. Я доносила нашу позицію, як могла. А зараз роблю це в соцмережах. У нас є команда і сторінка організації, де інформуємо про події, оголошуємо збори, відповідаємо на питання. Щоб доносити правду і нагадувати грекам, що війна триває, я пишу про це в себе на сторінці в Інстаграмі і Фейсбуці. І знаю, що це працює, – резюмує українка.

-Ваша місія в цій війні чітка, як і в кожного українця, свій фронт. Яким бачите, відчуваєте той Великий день, який нам всім так хочеться наблизити?

– Наша місія проста, а саме допомогти ближньому, – впевнено каже Микола.

– Не можна думати, що ти маленька людина і від тебе нічого не залежить, – продовжує Наталія. – Ми зі своїми зусиллями-краплинами створюємо море. Агресор уже переконався, що Україна йому не під силу: ні за три дні, ні за три місяці, ні за триста років… Наша місія презентувати обличчя України. Мільйони наших земляків, які виїхали за кордон зробили позитивний імідж Україні своєю законослухняністю, працьовитістю, добротою, досягненнями в культурному житті, в науковій сфері. Світ знає Україну, а тепер і її незбориме військо. Світ розуміє, що наші воїни борються зі світовим злом. Тому і допомагають нам більшість країні і простих людей. А День Перемоги обовʼязково настане. Але це буде свято без феєрверків, без гучної радості, бо дуже вже висока його ціна. У мене клубок у горлі при думці про нашу Перемогу, бо хочеться, щоб ми вигнали ворога якомога швидше із нашої землі, а разом з цим, я розумію, що просто так він не вступиться, що це тільки початок нашого звільнення від цих смертельних «обіймів» всесвітнього терориста.

– День Перемоги буде довгим днем, не в один оберт Землі навколо своєї осі. Ймовірно, це не буде формальний день, який може розтягтися на десятиліття неймовірного піднесення. Згадую Мойсея, який мабуть не дарма 40 років водив людей пустелею, щоб змінилися покоління і світобачення. Інколи думаєш, якої ще біди треба, щоб українці зрозуміли, що вони самодостатні й мова в них своя й історія… І що війна – це не просто зброя та воїни. Ми всі маємо бути у єдиному строю та суцільному спротиві. І коли ми всі разом боротимемося – ми переможемо.

– Що ж, Многая літа «Україно-грецькій ініціативі»! Вітаємо вас з днем народження, каталізатором якого стала війна. Не важливо який це буде день календаря, я думаю, що це також епоха, яку ви розпочали разом з Україною, ставши частиною загального спротиву всієї української нації у війні з росією. Ми всі докладаємося до того, щоб світ розумів, що це війна справжніх союзників проти світового зла.

– Дякуємо. А читачам ми  бажаємо одного – не зламатися і достойно пройти випробування. І буде той великий день Перемоги. Ми все відбудуємо разом. Все буде добре, бо з нами Бог і Всесвіт. Я молюся на ЗСУ, як на ікону, і безмежно вірю в наших захисників.

– Я бажаю втішних новин. Тисніть на ворога: ви всередині, а ми зовні і радість Перемоги буде спільною. В цьому краса єдності і спільної справи заради нашої Батьківщини.

Людмила Островська

Салоніки, Греція

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ