У вечірню зливу вчора стояла на зупинці.
В центрі міста вигулькнуло кілька напівпорожніх маршруток й поїхали повз розчарованих людей. Багато були без парасоль. Я також.
Лише один водій зупинився й запустив до салону всіх. Порушив карантин, але люди були задоволені і дякували, що не вигнав їх. Їхали в переповненій маршрутці, як в старі добрі часи. Мало не витиснули двері, та ніхто нікому не заважав. Нависли одне над одним, але з такими щасливими обличчями, ніби кожен пасажир, що поруч – брат, сестра чи найкращий друг.
Наталія ЛАЗУКА