Оказії

Тернополянка побувала на унікальній фермі, яку створила жінка, щоб продовжити життя свого чоловіка

23/09/2020

118

На Одещині є таке місце, формат якого може слугувати зразком майбутнього України. На цю думку мене наштовхнула зустріч у Визирці Лиманського району в приватному еко-господарстві «Ластівка» із засновницею цього «села в селі» Оленою Козьміною. Дуже позитивна, спортивна, працьовита, з енциклопедичними знаннями і високим відчуттям українського духу і колотиру жінка, яка знає, як втілити українську національну ідею в життя.

Наша зустріч і почалася із її запитання: «А в чому ви вбачаєте українську національну ідею?». Господиня обвела очима нашу журналістську братію і кожен з нас сказав: хто про національну ідентичність, подальше зміцнення незалежності держави, збереження стабільності, єдність, добробут кожного . У мене чомусь в асоціативний ряд ввійшли пошуки чаші Грааля, ареал можливого її перебування з 12 століття набув світового розширення, трактуючи томами «достовірне» місцезнаходження. Просто, хто писав, той і хотів привернути увагу до своєї країни. Мені б не хотілося, щоб наша мрія ставала тією чарівною чашею, яку шукати і не знайти. Бо кожна влада приходить і окремішньо бачить стрижень побудови України, або й на очі не хоче його бачити, чи й не знає, що таке має бути. Пам’ятаєте, як один з можновладців казав, щоб розповіли йому якої України хочуть, він таку й побудує. Отож, ідея українства, працелюбства – могла бути наріжним каменем побудови процвітаючої, самостійної, багатої держави, в якій титульна нація була б господарем своєї долі. Але потім він сказав, що вона не спрацювала. Але мова не про це. Хоч дуже навіть про це.

Олена Вадимівна сама розвинула думку про добробут громадян, гідну роботу і безбідне життя, про глибоке національне коріння, бажання бути єдиними і сильними, ідентифікуючи себе монолітом однойменної з нами держави. Це можна втілювати кожному на своєму місці. Так робить вона. Пані Олена вважає, що ідея і була рушійним мотивом, коли вони з чоловіком тут осіли. Її чоловік , світлої пам’яті, Олексій Ставніцер, засновник найбагатшого порту України Трансінвестсервіс (ТІС), де найбільший в країні оборот суховантажів. Там вона, знаючи кілька мов, після одинадцяти років роботи в школі (за освітою біолог) працювала, налагоджуючи контакти з іноземними компаніями. Оскільки порт зареєстрований у Визирці, то сім’я і осіла тут, в десяти хвилинах їзди від роботи. Після переїзду у Визирку родина багато зробила для розвитку села, яке тоді було в глибокому занепаді. А після смерті чоловіка Олена Вадимівна продовжила його справу, заснувавши благодійний фонд його імені і як меценатка та засновниця ферми “Ластівка”. За свою каденцію депутатства Визирської сільської ради вона за особисті кошти побудувала каплицю на місцевому цвинтарі. І зараз займається опікою дитячого центру, де діти отримують додаткову освіту на безкоштовній основі.

За словами господині, коли сюди перебралися, ключовими в роботі підприємства стали слова «як для себе». Будували так, щоб працювати і жити на фермі, готувати їжу на кухні на дровах, мати можливість відпочити в комфортних умовах сільського устрою, щоб сімейні дати і свята біля печі, свіже повітря і тиша, навколо — упорядкований простір і хороша енергетика домашніх тварин, добрий настрій і світлі думки. Наснаги додає платформа «Світлиця» – свого роду етно-музей, оаза українського духу. Пані Олена розповідає про свою ферму, працівників, продукцію, яку вони випускають, а я бачу Україну, нашу національну ідею, хоч її толкового визначення так і нема у політичних словниках. Та й гугл дає шестизначне число сайтів із спробою пошуків визначення старого і оновленого поняття. Ну чисто пошуки нашого Грааля! Господиня ж орієнтується на практичне втілення мрії українців .

-Треба було рятуватися від недуги, яка спіткала господаря, натуральним харчуванням, – говорить господиня. – Я зрозуміла, що таким чином зможу продовжити життя чоловіка. Ми мали надіятися тільки на себе. Спочатку купили місцеву корівку. Потім поставили у стайню десять молочних корів, почали робити сир, – розповідає господиня, проводячи екскурсію господарством. – Ми ставимося до корів, як до членів сім’ї, створюємо належні умови для їх утримання, випасання, напування, забезпечуємо їх повноцінними кормами.

У чистоті стоять різної масті корови: Насточка, Чорнушка, Білочка, Манюня… Вони довірливо простягають свої мордочки до наших рук. На кормовому столі для корів, окрім звичних вівса, кукурудзи, ячменю, люцерни, сіна — кабачки, гарбузи, «суданка». Взимку у корів — стійлове прив’язне утримання, влітку вони випасаються на пасовищах і вільно, безприв’язно живуть на літніх базах. Природний рівень продуктивності кожної корови, з урахуванням їх віку та породи, розкривається без використання сучасних технологій інтенсивного виробництва молока. Цьогоріч спека обмежила можливості заготовки кормів, тому стадо не збільшуватимуть, залишать лише дійних корів. Є на фермі і поросята, кури, вівці та кролі. Основною ж діяльністю підприємців залишається виготовлення молока та сирів. Працює сирне виробництво за стародавніми альпійськими технологіями — на вогні. Його пані Олена винайшла сама, порівнювала закваски, купувала рецепти варіння сиру та вивчала механізми машин для варки, і свій рецепт, як знахідку, дуже цінує. Авторський сир тут виготовляють із натурального молока. І не так, що з хімікатами – літр молока дорівнює кілограму сиру. А тут, щоб зробити таку скільки сиру, потрібно десять літрів молока. Відповідно і ціна – 300 грн. за кг. А якщо з добавками трав , то на 10-15 грн дорожче.

– Молоковмісний сирний продукт, ціна — 92 грн/кг. Це те, чим харчується переважна більшість українців. Коли я запитала у технологів що це означає за Державними стандартами, мені відповіли, що цей продукт містить не менше 30% цільного молока. Що складає ще 70%? Залишається тільки здогадуватись, — ділиться фермерка.

Продуктами «Ластівки» є фета, бринза, знежирений , плавлений сири, молоко. Пані Олена нас щедро пригощала цими смаколиками та ще й печеними пирогами з маком.

– Молоко та сири, які ми виробляємо, щомісяця проходять аналіз в лабораторії. Кожен покупець переконується особисто, що на фермі є лише одна категорія товару — «чесний, як для себе».

Особливою гордістю родини є коні і конюшня «Шевальє» з усією інфраструктурою утримання. Господинею почуває себе місцева конячка, яку придбали на початках з лошатком під серцем. Вона тут пережила долю Попелюшки. Тепер це відома в міжнародних колах учасниця кінних перегонів Принцеса і її син Патрон-Паша, який також не пасе задніх у скачках. А оскільки тут є найсучасніший манеж, двір для прогулянок, доріжка для виходу коней, то ще двоє скакунів, які належать друзям родини, тут гарно проводять час і тренуються до міжнародних змагань .

– Коні скільки позитиву дарують! – захоплено каже пані Олена, яка із задоволенням щодня займається верховою їздою. – Коли проблеми, втома, потреба вирішити щось важливе, я переключаюся і релаксую біля цих благородних тварин.

Про арт-галерею туристичного комплексу “Світлиця” , яку заснувала родина, можна писати окремий трактат про втілення національної ідеї в українському образотворчому мистецтві. У приватній колекції картин домінують полотна львівської художниці Ганни Хомчик, яка є активним учасником міжнародного об’єднання художників “Мистецтво без кордонів”.

-З роботами Ганни я познайомилася на виставці “Різдвяна зірка” в Одесі. Ми побачили те, що зачепило наше серце. Першими роботами Ганни Хомчик були “Квіти” – сонячні, радісні, веселкові. Її композиції викликають почуття З-D ефекту, – говорить засновниця арт-галереї. – Саме завдяки “Квітам” роботи Ганни стали відомі й за кордоном. Її персональні виставки відбулися у Будапешті, Кракові та Лісабоні, роботи знаходяться в приватних колекціях і галереях Європи та Америки. Колекцію ми згрупували в логічні лінійки. Жанрові картини підібрані таким чином, щоб передати звичайне життя українських трудівників села в циклах праці і свята. Праця – це продаж гончарних виробів на ярмарку, це вирощування домашніх тварин, щоб прогодувати сім’ю і, звичайно, відпочинок – це неймовірний танець, який висловлює емоції народу, його непереможну і радісну перспективу життя, – розповідає колекціонерка.

Є в експозиції робіт особливо цінна для господині картина. Її художниця намалювала спеціально для “Світлиці”, відображаючи суть цього арт-зібрання. На картині – красива жінка в національному костюмі плете нитку життя.

– Це особлива робота, це символ, спосіб, бачення художницею нашої світлиці. Мила, добра жінка плете на прядці нитку. Нехай вона стане ниткою долі для нашої країни та знов об’єднає наші землі. Тому що одна нитка тонка, але коли з неї тут тчуть тканину, а потім шиють одяг для насичених оптимізмом людей, то така країна повинна вистояти та завжди бути єдиною, глибокодуховною, радісною і багатою, – каже пані Олена.

Тут все компактно, двір ніби і невеликий, затишно і все під руками. Кілька років тому на церемонії нагородження «Село Року» еко-фермі «Ластівка» присвоїли звання «Соціально відповідальний інвестор», мають вони і визнання фахівців, які надали їм до назви ферми префікс «Еко» .

-Але суть не в цьому, а в тому, що ми забезпечили сім’ю натуральними харчами. Це сімейний бізнес, ми з братом працюємо, племінником, невісткою. До десяти наших односельців у нас працюють, забезпечуючи свій добробут,- розповідає пані Олена. – Ми хочемо популяризувати еко-ферму, показати людям, як виготовляється здорова та безпечна їжа для нашої родини, дати їм зрозуміти, що будь-яка продукція не повинна ділитися на: «для себе» і «для решти» . Я бачу користь проекту для людей,— каже господиня. – Еко-ферма «Ластівка» та творча платформа «Світлиця» були задумані для збереження традицій наших предків і народної мудрості в укладі господарства. Для того, щоб портово-промислова зона зберегла свій колорит, сільську особливість, ми розповідаємо і вчимо, як жити по-старому в умовах сучасного життя, – говорить Олена Вадимівна.

Від себе скажу, що їм це успішно вдається. Приватне господарство у програмі «Зеленого туризму» області. Попередній запис на екскурсію, на майстер-класи, дегустацію продукції, на конюшню з можливістю верхової їзди на скакунах, для лекцій про національне мистецтво та ін. Тут є основа, базис, опора, на якій можна зводити будівлю не лише однієї ферми, а й нашої держави. Життя має покращуватися, бути наповненим духом, красою своєї землі і великою любов’ю до неї. Так тут без визначень і пошуків Грааля, розуміють національну ідею і, головне, вона спрацьовує.