«Діти – як розмінна монета», – психолог з Тернополя розповіла про війни за дітей після розлучення

У більшості випадків після розлучення дитина залишається з матір’ю. Часто матері стають противниками повноцінного спілкування батька і дитини. Вони обмежують час їх спілкування. Іноді і зовсім не дозволяють бачити один одного. Як це відбивається на дитині? Про це розповідає психотерапевт Наталія Гаєвська.

– Недавно до мене прийшла жінка і привела дівчинку, якій 13 років і в якої маса проблем і з алкоголем, і з наркотиками. Тому що в Канаді така річ, як наркотики, доступна – на кожному кроці можна собі дістати. У дівчини проблеми з поведінкою. Тобто не просто підлітковий вік, а жорсткий підлітковий вік. Ми почали це все розбирати. З’ясувалося, що батьки дівчинки розійшлися, коли дитина була зовсім малесенькою. Їй тоді виповнилося 3 чи 4 рочки. Мати строго заборонила дочці спілкуватися з батьком.

Насправді, це є в корені неправильно. Такі випадки говорять про недалекоглядність батьків. У дитини залишається зв’язок з батьком і з його родом. Яким би цей чоловік не був поганим для жінки, як би не складалися в них стосунки, стосунки батько і дитина – це зовсім інші стосунки. Вони в іншій реальності. Це навіть не паралельні стосунки. Це стосунки зовсім інших людей. Для дружини він міг бути дуже поганим, але це не означає, що для дитини він є непотрібним. Навіть такий – він їй потрібний. Тому що не може бути порожнечі в цій сімейній системі. Батько має бути в житті дитини. Ще раз повторюся – який би він не був поганий, жінка повинна зберегти повагу до нього в очах дитини. Дуже не люблю цього слова, але тут саме – повинна. Це для того, щоби дитина не мала цієї пустоти. Якщо жінка сама знецінює батька дитини і ще й не дозволяє їм зустрічатися, дитина починає відчувати власну ущербність. Чому це у всіх батьки є, а в мене незрозуміло що? І якщо в мене незрозуміло що, то що це говорить про мене?

Це все відбувається на підсвідомому рівні, але дитина відчуває, що чогось дуже бракує. Звісно, не треба ідеалізувати батька. Якщо він був алкоголіком, значить, він був алкоголіком. Не потрібно розказувати, що якщо батько кинув нас, то він був якимось льотчиком і десь там загинув героїчно. Повірте, таких випадків є багато. Не треба цієї ахінеї. Прийде час і ви розкажете своїй дитині, як все було насправді, як ви почувалися і як це все переживали. Але поки вона маленька, то просто на цьому дитячому рівні пояснити – так, тато з нами не живе, так склалося, він десь в іншому місті живе. Можливо, ми колись до нього поїдемо, а можливо він колись до нас приїде, але в тебе є тато, ти можеш з ним спілкуватися.

Чому після розлучення батьки перетягують дітей кожен на свою сторону? Перетягують і починають воювати. Дитина – як поле бою. Воюють, бо ще щось не доказали одне одному. Мовляв, я не дам тобі з дитиною спілкуватися, я тебе покараю цим… А дитина – абсолютно ні в чому не винна. Так само і чоловік, коли він забирає дітей від жінки – я тобі покажу, яка ти була неправа по відношенню до мене, я заберу в тебе найцінніше. В результаті страждають діти. Ні в якому разі не можна цього робити. Тим самим ви відрубуєте своїй дитині частину її коріння. А рана все рівно залишиться. Вона нікуди не дінеться.

– А якщо бабусі чи дідусі перетягують дитину? Щоб продемонструвати, що вони краще можуть піклуватися і виховувати дитину, ніж мама чи тато.

– Це теж про це саме. Це говорить про недалекоглядність і невміння подивитися на все системно. Невміння подивитися на усе з різних сторін. Чому я говорю про недалекоглядність? Тому що ніхто не враховує, як це вплине на дитину. Якщо люди розходяться, якщо вони вирішили розлучитися, є конфлікт між ними. Це як на війні. А на війні будь-які засоби добрі. Ніхто тоді насправді не думає про дітей.

Зараз якийсь такий час, що багато звернень до мене саме із розлученнями, із зрадами. Такий період. Помітила, що в кожний період люди звертаються з чимсь особливим. Було, коли зверталися з тривогами. Також був період, коли зверталися з депресіями з. А зараз от такі от речі.

Чітко спостерігаю, що коли люди засліплені своїми болями, тим, що, наприклад, хтось мене зрадив, кинув, хтось несправедливо зі мною повівся, ніхто не враховує, що далі буде з дітьми. Їх просто використовують у цій війні.  Діти – як розмінна монета. Це страшні речі, але, на жаль, вони є. Я завжди закликаю людей просто зупинитися. І звернутися трошки до мудрості. Чекай, крім того, що тебе образили, крім того, що тобі боляче, він до тебе несправедливо віднісся, є ще діти, які абсолютно ні в чому не винні. В ідеалі добре, щоб люди сіли разом і домовилися – як би воно мало бути далі.

Переважно після розлучення діти залишаються з мамою. Ще раз повторюся – потрібно створити цей образ батька. Навіть якщо він і алкоголік, я все одно його поважаю, бо він дав мені тебе. Так, ніколи в житті я не підтримаю його способу життя, саме тому ми і розійшлися. Але – він твій батько.

Дуже хочу, щоб люди про це знали, щоб вони враховували це все. Щоби вміли вчасно зупинитися, щоби не навішували власний біль на своїх дітей. Тому що бачу, як це відбивається на тих дітях, які потім звертаються до мене. Добре, якщо в 20 років звертаються, але це не так часто. Коли звертаються в 30, 40 років і ми починаємо розгрібати наслідки розлучення батьків, то вже ні в кут, ні в двері не лізе. Будь-які наші травми, які лишилися не пережитими, нікуди не діваються. Вони з нами постійно.

– Що гірше травмує дитину – розлучення батьків чи смерть когось із батьків?

– Не можу сказати, що більше травмує. Тому що і розлучення, і смерть – це про втрату. Смерть – це втрата. І якщо, не дай Боже, хтось із батьків є настільки недалекоглядний, що не дозволяє бачитися з татом чи мамою після розлучення, то це те саме, що рідна людина для дитини померла. Наприклад, мати не дозволяє бачитися з батьком і дитина переживає це як втрату когось, хто для неї був дуже близький, дуже дорогий і цієї людини просто не стало. Тому сказати, що травмує більше, навіть не буду братися за це. Повторюся – це втрата.

Знаєте, чому дитину дуже травмує розлучення батьків? Тому що часто дитині не дають можливості цю втрату пережити. Уявіть, живе собі дитина. Вона бачить, що батьки то сваряться, то миряться. Але вона вже якось більш-менш до того адаптовується. Дитині необхідні обоє батьків. Вона сприймає їх як єдине ціле. І тут в якийсь момент вони вирішили, що розійдуться. І світ дитини руйнується. Все. Був безпечний світ. Раз – і нічого немає. На що опертися? Куди бігти? Де рятуватися? А ще якщо взяти вік від 4 до 9 років, до початку підліткового  віку, то дитина починає звинувачувати  себе в тому всьому – вони через мене розлучилися. Тому що дитина за своєю суттю є егоцентрично. Так працює її мислення. Тато з мамою розлучилися через мене, бо я погано вчилася, бо я не допомагав, бо я ще щось. Уявіть собі, яке почуття провини дитина потім несе все життя.

Друге – дуже часто дитині не дають можливості пережити цю втрату. Наприклад, коли мама, якщо в неї не вистачає мудрості, каже: «Ну подивися, який твій батько козел. Ти ще будеш за ним скучати після того всього?». І все. Дитині не дали можливості ті емоції, почуття, ту втрату випустити назовні, пережити. Дитину ніби розриває тоді. Вона мусить залишатися з кимось з одним із батьків. Мусить перейти лише на сторону мами, якщо мова йде про те, що вона залишається з мамою. Вона наче зраджує батька. Дитина сама себе ділить навпіл – я мушу забути про батька. Для того, щоб мені нормально функціонувати в цьому житті, я мушу якусь певну частину себе витіснити, настільки десь глибоко в себе загнати, що я навіть не допущу до себе відчуттів щодо батька.

Буває, що дитина сама хоче, аби тато пішов із сім’ї, бо їй теж дуже складно це все переживати. Дитина індукується переживаннями матері. Вона, по суті, «виганяє» батька. Але водночас – а куди дівається оця потреба у батьківському теплі, а куди дівається потреба в батьківському захисті? Куди діваються ці всі речі? Вони витісняються. На їх місце приходить злість і ненависть по відношенню до цього батька. А от добрі почуття, потребу у цій людині дитина не визнає. Можливо, у них раніше і були  хороші моменти. Тому що не може такого бути, щоби батько був настільки поганий, що тільки пив і бив їх, наприклад. Але ці хороші моменти відсікаються. Їх просто більше не помічають.