Українці навчилися рости крізь попіл, – Наталія Гаєвська

Який образ в мене виникає в голові, коли я думаю про Україну?
Напевно, це дуб, що стоїть посеред спаленого лісу.

Війна, як пожежа, пройшлася нашим полям і містам. Вона обпалила гілки цього могутнього дуба, залишила шрами на стовбурі. Але саме цей вогонь пробудив наше коріння – глибоке, могутнє, немов звʼязок з минулими поколіннями.

Незважаючи на всі проблеми та негаразди, ми – суспільство, що навчилося рости крізь попіл.

Наші тріщини – це тепер шрами сили, а не слабкості.

Наші сльози – це вода, що живить нові пагони.
Наш біль – це добриво для стійкості.

Посттравматичне зростання — це коли кожен з нас стає садівником власного відродження.
Ми садимо дуби там, де були руїни.
Ми будуємо мости там, де були прірви.
Ми знаходимо світло там, де, здавалося, назавжди стемніло.

Ми вже не ті, ким були до пожежі. Ми – ліс, що відроджується. І наші корені тепер такі глибокі, що жоден ураган не зможе нас повалити.

Наталія ГАЄВСЬКА, психотерапевт

Подкаст про постравматичне зростання можна постухати тут.