Тернополяни бачили невідому істоту з крилами

1
2179

У  тернопільських шанувальників Мельпомени з’явився  шанс з’ясувати    ситуацію з літаючими  сутностями. В  репертуарі нашого театру з’явився новий персонаж – вуйцьо з крилами. Це герой однойменної кавер-версії п’єси сучасного драматурга  Олександра Гавроша з Ужгорода на  твір Нобелівського лауреата мексиканця Г.Маркеса «Стариган з великими крилами».

Тільки не подумайте, що вам  на  тарелі подадуть готові відповіді на питання: Хто ж той вуйцьо: янгол небесний, невдалий  експеримент науковців, потенційний  пацієнт «дурки» чи просто «невідомий», як назвали цю особу у виставі? Чого він зупинився на нашій грішній землі? І чи захоче ще коли зустрічі з нами, нині сущими в наших ОТГ? Розгадувати загадку невідомої істоти і мету її з’яви на землі глядач  змушений сам.

Автори спектаклю  подають лише версії, які стають поживою  думки  і сильно  б’ють по струнах душі, як на сполох. Як церковні дзвони.  А по тому  рояться питання іншого змісту: «Мати крила – це обов’язок чи довільне бажання?  Чи зустрічав хто  ангела у своєму житті? Чи були зігріті його крильми? Чи відчували, як незвідана сила рятує там, де порятунку могло вже й не бути? І для чого ця ода  ангелу-охоронцю, безтілесному, всесильному, всезнаючому?

Не зважайте, це лише мій післясмак вистави, я вже переглянула  нову роботу Шевченківців.

– Мені подобаються ті вистави, які хвилюють. П’єса цього письменника (в Ужгороді минулоріч була за нею прем’єра)  мене страшенно зачепила, бо в ній є душа, – сказав  режисер-постановник, народний артист України Олег Мосійчук.

Драматург  переніс героїв з Мексиканських берегів  у Карпатські ліси з нявками і чугайстерами, органічно поєднавши  міф і буденність, порушивши  межу між реальним і потойбічним, показавши, що світ цікавий  у  конкретності, життєвій правді  і таємниці  буття. Пізнаваності  українських ґрунтів надає  західноукраїнський діалект. Як думаєте писати на транспоранті: «Забуєло чи забуяло добро?».  Головне, щоб воно там оселилося. Але особливості говірки не визначальні в ідентифікації  нашого села,  вип’ячують  проблеми, які переживає не одне покоління і не тільки хліборобів: брак грошей,  пліткарство,  волоцюжки-чоловіки  між чужими  жінками, шукання ліпшої долі у заробітках за кордоном,  що охолоджує  родинні зв’язки, стирає традиції. У притчі-комедії гарно виписані різні суспільні прошарки – представники сучасної влади, медицини, культури тощо.

– Тут все настільки геніально і просто, що глядачі впізнають і себе в тих персонажах. Думаю, після цієї вистави ми очистимось та станемо красивішими, – сказав  режисер-постановник .

Переглянувши виставу, я не  пошкодувала, що  не володію азами театральної критики, бо для мене, як пересічного глядача, було скільки «вау!»- моментів, що довелося б писати безкінечно.

Це феєричне дійство навколо єдиного крилатого персонажу. Старі жорна у  напівзруйнованому млині, що займає центральне місце в сценографії вистави, уже давно не мололи свою одвічну дерть.  А от  з появою  небесного пришельця,  якого сюди прибило  бурею з дощем, вони закрутили світом,  історіями,  проблемами невеличких Кривохаток, сполошили надії мешканців, дали шанс  на окриленість і  віру в чудо.

Сюжет простий: прилетів крилатий  птахоподібний чи людиноподібний невідомий, а відлетів – янгол, який  говорив  незрозумілою мовою.  А чи люди намагалися його зрозуміти? Вони навіть  не замислилися над тим, з якою метою він  прилетів. Про що він хотів попередити, виправити, про що нагадати чи повідомити?  Для цього ж не потрібні слова, достатньо лише самої появи неземної  істоти. Хіба це не диво?!

Ще не знаючи розв’язки, за дві години  сценічного життя потріпаного вітрами ангела, ти ніби з ним зливаєшся, співчуваєш, шкодуєш його, захоплюєшся його відкриттями  у нашому світі, дивишся його очима на наші проблеми. Ангел – істота не матеріальна, а духовна, він все знає і чує. Навіть більше, у виставі закцентована  увага глядачів  на безмежному терпінні ангела, з яким він ставиться до витівок кривохатківчан. А на велике ангельське терпіння здатний лише той, хто має велику любов до людей.

Чудове перевтілення актора Євгена Лаціка! Він живе зі своїм героєм у тісній гармонії зі світом незвичним для нього. Пластика, невпевненість у рухах, бажання заховатися від нечестивих людей, від слугування сувенірною продукцією для туристів. При всій своїй відстороненості від людської  суєти, він знає, що не збився з маршруту, і не вітром його прибило, траєкторію його польоту виписав той, хто послав  на землю.

Випадковостей не буває у нашому житті. Янгол немолодий, не кремезний, викликає, радше, співчуття своїми обскубаними понівеченими крильми, які болять, та й сам він чхає, мерзне…Це не той образ, про який у нас, людей, кажуть: «Та він, як ангел, красивий», «У нього ангельський голос».  Автор  показує, що в  заклопотане податками село прилетів такий посланник Божий, якого заслуговують ці люди. Він – відображення їхньої душі, заполоненої байдужістю, корисливістю,  постійним бажанням зарібку і виживанням.  І не вина в цьому селян ОТГ, так склалося, що на землі не стало місця для ангелів, зникла віра в диво, застигло бажання мріяти, злиняли ідеали, до яких тягнуться людські душі в бажанні вдосконалення.

– Янгол – це віра, – каже Олег Мосійчук. – Тому це вистава про стовідсоткову віру. Якщо вона є, значить у світі творяться дива. Янгол в нас дуже світлий.

– Ми всі віримо в диво, – каже Євген Лацік, виконавець ролі невідомого. – Моя роль і є у виставі проявом того чуда. Інколи Господь нам дає відверті штурханці, хоче, щоб ми схаменулися, може і через своїх посланців. Тут янгол спонукає інших персонажів замислитися над тим, що відбувається навколо, над їхнім життям, аби змінити щось у собі, врешті, повірити в диво, – зазначив актор. – Найскладнішим було те, що в мене дуже мало тексту, а відобразити те, що відбувається всередині, далеко непросто.

Але це вдалося зробити. Виразність жестів, очей, усмішка і  мелодика його  мови  зробили свою справу. Вони зі своєю партнеркою  зірвали чи не найбільше аплодисментів у глядацькій залі. На сцені поруч із Євгеном Лаціком грає колишня його студентка Оксана Яцишин.

– Я дуже тішуся, що маю таку роль, – каже молода актриса. – Вона дає велике внутрішнє переживання. Моя героїня Христинка – це дівчинка на інвалідному візку, яка одна-єдина з усіх щиро вірить ангелу від початку і до кінця. Вона мріє ходити, але понад усе прагне, щоб ангел полетів.

Дитина бачить в ангелі – друга, побратима по нещастю, прагне йому допомогти  одужати, але, подружившись із ним, не хоче, щоб він лишався в курнику, як тварина в зоопарку, на яку дивляться і кидають їжу.

– Янгелику, тобі треба летіти в небо, – настирливо просить  дівчинка, розповідаючи про свою нерухомість після аварії.

А коли вже йому загрожувала небезпека від невігласів від науки і медицини, її слова прозвучали наказом.

– Лети, янгелику! Лети! – кричала  дитина, просячи допомоги, рвучись із крісла, вставши з нього на свої ноги. Це було диво, яке по собі залишив ангел.

А між цими мізансценами  велика гойдалка  в свідомості тих, хто став причетним до такої неординарної події, як з’ява  ангела в селі. Люди втратили здатність сприймати диво, красу, мрію, зосередилися на буденному, з усього хотіли мати користь, тому й не сприйняли старигана з крилами, як ангела, небесне послання.

Хоч спочатку ця ідея виникла.  На обійсті мали капличку збудувати,  скриньку для пожертв поставити,  написати кучеряву  історію прибуття небесного  місіонера.  Отож, мітинг і концерт, транспоранти і хвалебні промови про людиноподібного птаха… А потім чорні сили вмішалися, яким гешефти перебив  пришелець (колоритна ворожка – народна артистка України Люся Давидко), гостроти  додали  сцени з духами гір, які  заплутали  і мешканців села, і  глядача: це таки янгол чи нечистий? А віра  у світле й небесне десь вивітрилася. Священик охолов, місцеві жіночки, не дочекавшись див на замовлення, охаяли птаху.  А тут медики-дослідники  зі своїм вердиктом про  невдалий експеримент з аферистом-літуном,  здивуванням міцно вжитими  крильми і  бажанням вивести все не чисту воду… Такі собі картини абсурду сучасного життя,  поверхневої релігійності, пристосуванства, псевдонауки. Істоту  з крилами бачать всі по-різному.

Для когось – це віддушина, як для Івана, господаря обійстя, на якому затримався невідомий. Заслужений артист України  Микола Бажанов, який виконує цю роль, зболено йому повідає, що не їхав би на заробітки, але не має тут роботи. Душа крається, бо дитина калікою залишилася,  його тоді не було вдома, він би не допустив аварії. Безтілесній  небесній істоті він дає скуштувати горілки, яка «пройде, як брехня по селу». Артист  так зрісся зі своїм героєм, що починаєш вірити, що цьому терплячому , сильного духу чоловікові, життя зламало крила і відчуваєш, як йому хочеться їх вирівняти, випростати і змахнути ними…

Марійка була його крильми також, але тепер сварлива, «їсть» його постійно. Цікаво виписана роль Марії, яку виконує  народна  артистка України Мирослава Мосійчук. Вона бачить в ангелові лише клопіт: годувати треба, прибирати за ним, у хліві не сидить, блукає  двором.  Парадокс: ангел – уособлення вищих моральних цінностей і духовних орієнтирів людства – є зайвим у світі людей!  Чи так уже життя било красунею Марією, чи не там і не так розради шукала? Бо ж сама на крилах спогадів  переноситься і в молодість, і куди-інде.

Дуже вдало хор підхоплює  пісню про любов, як в юності… Всі трішки на крилах любові піднімаються над суєтою. Але це не заважає  їм трактувати  невідомого так, як дозволяє їхній рівень розвитку. Ви ж знаєте, як прості, приземлені люди, називають тих, котрі  мають мрію, прагнуть чогось досягти у житті, не зупиняються перед труднощами. Найтолерантніше – сліпці, смішні, а крутіше – несповна розуму, не від світу цього. Як правило, громадську думку формують безкрилі. Саме зведений хор села, до якого входять і ґаздині – формує суспільну думку Кривохаток: від білого – захоплення,  до чорного – зневіри, осуду, і знову до висоти підняття в небеса і  вагомості дива зцілення дитини.

У зображенні мешканців продивляються   різноманітні  засоби  сатири: від м’якого, доброзичливого гумору  до їдкої іронії, а потім і нищівного сарказму з  гротеском. Цей забутий Богом хутір – своєрідна модель людства, яке втратило у своєму житті віру і милосердя. Тому і такий широкий діапазон гойдалки сприйняття  вуйця з крилами: від  невідомої тварини,  до ув’язненого, і аж  до диявола.

Це все відбивається  у яскравому і талановитому   виконанні ролей другого плану. Батюшка (Микола Ткачов), сільський жебрак, який хвилинно  встиг законтактувати з туристкою (Віталій Луговий), трендовий гід  з поставленим  родинним танцем  (заслужений артист України Олександр Папуша ),  професор (народний артист України В’ячеслав Хім’як) з доцентом (заслужений артист України Сергій Андрушко), пихатий і  розперезаний дільничний (Юрій Черненко), голова громади (народний артист України Ігор Сачко), який  постійно звинувачує  загнаного, але  кмітливого і талановитого завклубом (Сергій Бачик) – так  гармонійно вплелися в загальну картину невігластва, що було враження, ніби  вони щойно з вулиці прийшли, як  реальні особи із повсякдення.

Як і багато сучасників, вони  не заморочуються  варіантами, що крила в когось – це мрія,  щось світле,  краще, що це – диво з див. На сцені сатиричні кадри чергуються з драматичними і  містичними. Вдивляєшся  і переконуєшся, що  вистава – таки  про нас. Бо вловлюєш, що разом з персонажами  п’єси , ти також чекаєш дива, не задумуючись, що ангели – Божі посланці, Божі вісники. Вони прилітають до нас, щоб нагадати про необхідність морального очищення. Справжня віра, мабуть, тому й справжня, що не потребує див, а простої віри без сумніву.

І думати нема чого – то був янгол!  Можливо, розчарований в людях, він  покинув нас,  не залишаючи  надії на оновлення і ніколи не повернеться. А, можливо, (я більше  схильна до цієї думки) оклигавши від хвороб, ангел нарешті й здійснив  те, чого чекали від нього люди:  злітає в небеса. Творить диво не для того, щоб у нього повірили, а щоб зайвий раз довести, що  й ця таємниця  неспроможна змінити того, хто не прагне змін, а отже – суть людського існування не в диві, а в природі людини, в її здатності бути самій дивом – бути людиною. Не чекати чуда, а просто по-людськи напоїти спраглого, пожаліти немічного, старого, сказати добре слово, всміхнутися комусь.  Ця велика віра  у незнищенність духовних цінностей проходить червоною ниткою через виставу. Думаю, що саме тому хворий, як і наше суспільство, янгол, відлітає в інший світ — до небесної чистоти, лишивши і нам шанс на оновлення,  показавши  нам, що  все реально, коли чогось дуже хочеш. Він, очевидно, і  з’явився, щоб врятувати  нас від себе самих,  став  знаком того, що людству треба одужати морально, розправити крила й піднестися до духовних вершин. Я впевнена, що  немає людей безкрилих.

Пам’ятаєте класику? «Людина начебто не літає. А крила має!». Просто у кожного  вони із свого матеріалу, різної величини… Їх розробляти треба, як каже головна героїня Христинка, щоб полетіти… Відірватися від буденщини, суєти повсякдення.  Не варто власні  крила ламати песимізмом, нещирістю, байдужістю.  І тоді неодмінно станеться диво. На жаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість із нас, зайнятих своїми повсякденними турботами, насправді,  можуть не помітити диво, яке існує поруч, як це сталося з героями вистави. Але я впевнена, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, житимемо мрією, втілюватимемо  сміливі ідеї, віритимемо  в світле, краще, станемо досконалішими і ангел повернеться до нас на землю.  І  ми, духовно прозрілі й окрилені, його неодмінно помітимо в теплих порухах білих  крил, і достеменно знатимемо,  для чого він живе поруч з нами, від чого хоче захистити, що підказати.

А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує вуйцьо з крилами, який оселився в  нашому театрі. А щоб він жив там довго-довго, ми і складаємо  йому оду.

По-моєму, я відповіла на всі питання, які в мене з’явилися після перегляду вистави.  А ви ще її не дивилися? Щасливці! На ваші питання ще треба буде шукати відповіді. Це так захопливо і цікаво!

Людмила ОСТРОВСЬКА

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ