Коли думаєш, що сучасні люди – то саме дно, трапляється диво. Сьогодні саме такий день.
Прихворіли. Всі. І оскільки мама – найвитриваліша, то до аптеки пішла саме я. Ноги-руки ломить, ледь переставляю ноги від хворобливої втоми. В руки холодно. Тримаю в долоні скручену 500 гривневу купюру.
Подумки перераховую, що то треба купити – жарознижуючі, противірусне, щось від шмарклів…
В аптеці черга. Не одні ж ми мерзнемо. Епідемія. У віконці молода аптекарка ввічливо і терпеливо обслуговує хворий народ.
Підійшла моя черга, купила, що потрібно. Загребла, не дивлячись торбинку з ліками і почовгала додому.
Вже повернула за ріг будинку, коли почула:
– Пані!!!
Повертаюся. Біжить дівчина і махає рукою.
– Пані, ви решту забули,- задихавшись каже аптекарка, – ось ваші 180 гривень.
Я перетворююся на добру бабусю і дякую сотню разів, бажаю їй здоров’я.
– До чого це? – запитаєте ви. – Хіба то велика така новина?
Знаєте, про погане ми часто пишемо, розповідаємо і обговорюємо всяких хероїв. То ж хай і добра справа буда варта вашої уваги. Говорімо про це.
От, пригадайте, вам коли-небудь повертали забуту решту, або загублені речі?
Воксана ШВАРЦ