Дизайнер з Тернополя підкорила світ і не хоче жити у Києві

0
731

Українська дизайнер із Тернополя Катерина Тимочко знає таємницю, як «оживити мрію», не думати про тотальну зраду у час буремних подій, створити затишок і «щодня бачити зорі», адже «всі ми різні», а «все нормальне – нудне». – повідомляє «Радіо Свобода»

«Деталі створюють тебе», вирішила для себе Катерина Тимочко і перенесла усі ці слогани, вишиті вручну, на свої власні вироби – сукні, светри, торбинки, наплічники. Тренд українського дизайнера можна впізнати будь-де – не тільки в Україні, її вироби можна побачити на вітринах модних крамниць великих міст в різних країнах. Веселі лисички із написом «у кожного свій ліс» розповідають тим, хто на них озирається на вулицях Відня чи Лондона, що «всі ми диваки», і ми – з України.

30-річна дизайнер одягу Катерина Тимочко – випускниця Хмельницького національного університету (факультету технології дизайну) – вкладає у свою професію не лише творчість, а й неабиякий хист менеджера. Днями вона повернулася з «добрими новинами» з Відня – там народжується новий проект, про який стане відомо згодом.

Остання колекція (а їх у Катерини вже вісім) вийшла у 2016 році із загадковою назвою: «Огорни, мене ліс».

Слогани:

  • «Всі ми різні»
  • «Щодня бачити зорі»
  • «Усі ми диваки»
  • «У кожного свій ліс»
  • «Все нормальне нудне»
  • «Деталі створюють тебе»
  • «Мрії оживають»

Радіо Свобода запитало Катерину Тимочко у програмі «Свобода за тиждень»: Як виринула ця ідея зі слоганами? Хто придумав ці рядки із позитивом?

Катерина Тимочко:

– Я це придумую сама, але «мрії оживають» – це загальновідома фраза. У мене була фраза трохи довша – «обережно, мрії оживають». Але зараз вона так звучить у скороченій версії. Зараз дійсно дуже важкий час і я, передовсім, відчуваю власну потребу такого мікросвіту захищеного, казкового, доброго. І мені здається, багато хто також цього потребує. Тому такі фрази, роздуми і такі концепції.

– А чи, можливо, бувало у вас таке бажання, взяти, скажімо, якісь відомі короткі рядки від українських поетів, наприклад, Ліни Костенко, Сергія Жадана чи Тараса Шевченка, тобто, щоб вони були ще більш упізнавані?

– Тут дві відповіді: є моменти, коли переживаєш щось у житті і хочеться про це сказати, тоді народжуються якісь фрази. А інший момент – буває, що якась фраза підходить ближче, ніж моя власна, або якісь слова краще підібрані. Єдине, що зупиняє у такому процесі, це, напевно, якийсь особистий дозвіл від тієї людини на цю фразу. Я, наприклад, не зовсім знаю, як тоді це має відбуватися. Але якщо брати просто як задум, то мені, напевно, була б така ідея близькою.

– А ось цікаво, з приводу дозволу: ви створили як образ для своєї останньої колекції лисичок. А чи потрібно вам було мати для цього якийсь патент? Це ж казковий образ?

– Я якраз і асоціюю лисичку з казковим персонажем. Хоча її можна бачити по-різному. Я її бачу так, і мені здається, що у творчості дозвіл на ідеї непотрібний. Це не є натхненням від конкретного митця або конкретного твору, це просто натхнення від загального образу.

– А якщо хтось інший буде, скажімо, також вишивати на своїх виробах лисичок, як тоді ви зможете розділити право на власність від цієї ідеї?

– Я вам скажу, це справді цікаво. Коли я почала працювати і приїхала клієнтка, вона сама з України, але зараз живе у Лондоні, і вона каже: «Катю, у нас такий тренд зараз на лисичок, у нас пів-Лондона ходить з майками з лисичками, вишивками і так далі. І в тебе така ідея, і я от буду показувати, що у нас, в Україні, також це є». Ну, я думаю, що воно не повинно одне одному заважати, навпаки цікаво, коли кожен бачить тих лисичок по-своєму. А якщо людям від цього стає якось веселіше, і той оранжевий колір також якось впливає на настрій, то мені від того тільки самій більше задоволення.

– А чи бувало таке, що ви, скажімо, були за-кордоном, у тому ж Відні, і могли побачити на вулиці, що хтось іде в такому виробі з вашим слоганом чи малюнком?

– У Відні було таке. Мені було дуже приємно. І я розумію, що тільки кілька людей мають мої вироби і я зустріла одну з клієнток із рюкзачком. Це був подарунок для неї від її коханого, і це теж подвійно приємно. Я з нею відразу познайомилася, як побачила свій виріб.

– Катерино, який був ваш шлях від ательє з пошиву одягу – як починають переважно всі дизайнери – до створення свого власного тренду KATERYNA TYMOCHKO?

– Кажуть, що «найшвидше збуваються мрії з дитинства». Це була моя мрія, відколи я себе пам’ятаю, з 5-6 років – бути дизайнером одягу. Хоча це непростий шлях, але я тішуся, що я цьому не зрадила і що робота мені приносить шалене задоволення. Напевно тільки тому воно і вдається якимись маленькими кроками…

– Скільки вас в одному «тімі», команді?

– Зараз троє.

– Вам утрьох вдається і шити, і вишивати, і все робити самим?

– Так, але коли працювати в такому настрої – легкому, сімейному, дружньому – то здається, що нам тоді це легше вдається. Маленька команда, але ми багато працюємо. Скільки б я не думала, я ніколи не уявляю собі виробництво на 100, на 200 осіб, тому що тоді зникає якась атмосфера дому, атмосфера якогось близького спілкування.

– Буває, що відомі чи впливові клієнти допомагають привернути увагу до робіт якогось дизайнера, замовляючи у нього одяг. Такі приклади є і в Україні, зокрема. Чи у вас замовляють впливові особи? Цікаво вам таке чи ні?

– Мені завжди цікаво спілкуватися з кожним клієнтом, дуже приємно, що сто відсотків людей, які щось купують, вони є творчими у тій чи іншій сфері. Було кілька разів, такі дійсно відомі люди робили замовлення. Чи це впливає? Мені здається, на все є певна удача і на все є певний момент. Тобто я часом сама не розумію, як це відбувається, яким чином хтось дізнається там про когось. Поки що не можу сказати, що відчуваю дуже великий вплив від одного клієнта, але я розумію, що кожен клієнт для мене є якимось особливим.

– Ви живете і творите у Тернополі. Чи не замаленьке місто це для вас? Не хотілось би переїхати до столиці?

– Тернопіль мені дуже подобається. Я така жителька маленького міста, яка любить засиджуватися вдома. Мені подобається подорожувати, але найкраще в Тернополі – це те, що можна зустрітися з друзями, і це не займає багато часу. Цей такий повільний темп життя, можливість відпочити – мені це дуже важливо. Київ для мене важчий наразі, ніж навіть інші столиці, навіть той самий Відень, який для мене набагато м’якший. А Київ дуже швидкий, я б не змогла (жити) в Києві.

– На найближчий час плануєте нові колекції, покази?

– Я готую нову колекцію, але весь творчий процес, як воно буває, затягується, і зараз затягнулося це вже на два роки, але я таки сподіваюся, що скоро її закінчу, і там інша буде тема, «не лисички».

– А хто?

– Не хочу поки що розповідати. Серйозніша для мене тема. Якщо лисички – це такий світ казковий, момент заспокоєння, момент якогось дитинства, момент позитиву, то наступна тема – це вже такий етап більш дорослий, філософський. Мені здається, що кожна людина має свою місію в житті і в суспільстві також.

Людмила Ваннек


БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ