У квартирі Наталії Басараб назавжди поселилися відомі тернополяни і не тільки

0
426

У Тернополі є маленьке диво. І називається воно Мистецький салон Наталі Басараб. П’ять років мисткиня у  квартирі, яка є виставковим залом її робіт, приймає відомих і  невідомих широкому загалу творчих особистостей, які  можуть презентувати свій доробок. І не обов’язково, щоб це були твори живопису. Тут радо слухають музику, вірші чи прозу. До того ж кожний творець може запросити своїх друзів, рідних, однодумців.

– Кава завжди чекає, вистачить для всіх, –  посміхається господиня.

Свої книжки тут представляла заслужена журналістка України Галина Садовська,  збірку віршів, ілюстрованих  господинею салону, Ліля Костишин,  творчий доробок демонструвала голова міської просвіти Дарія Чубата,  майсатер-класи акторської майстерності проводив заслужений артист України Олександр Папуша, з мистецьким набутком тут побувала юна художниця  Вікторія Четвертакова і багато інших талановитих людей. Свою ініціативу на перших презентаціях  пані Наталя пояснювала тим, що їй  хочеться допомогти любителям мистецтва, які з певних причин не можуть себе реалізувати, але пристрасно люблять свою роботу, і  поєднати у цих стінах тих, хто чогось уже досягнув у житті  і тих, хто цікавиться цим видом мистецтва.

Ювілейний, п’ятий рік  життя салону розпочався  з Дня  журналіста.  Мені особливо приємно про це писати, бо і я була запрошена на ці розкішні урочистості. Щоб вловити  дух і атмосферу свята, яке для нас організувала  відома не тільки  в Україні, а й поза її межами  тернопільська мисткиня Наталя Басараб  із заслуженою артисткою України Вірою Самчук, треба  про себе прочитати кілька віршів Ліни Костенко: і про крила, і про вечірнє сонце, про голуба, що прилітав на балкон, про голос горлиці, потребу слова, як молитви та інші, зрештою, будь-які, бо вони всі геніальні. Таке ємке це слово, що його можна використати і до  салону-виставкового залу художниці. ЇЇ картини, які бачила на виставках Європа, живуть тут своїм життям. Вони все розповідають про авторку, випорскують  її  погляди на світ, здається, їх можна відчути на запах, дотик.

Коли дивишся на полотно – на ньому  свіжішає ранковий бузок, ніби ворушиться вуаль над обличчям романтичної пані, крила лісу  дихають прохолодою і порухами пір»я, з якого виготовлені дерева. Відчуваєш, далеко не виправдане, безмежжя можливостей, сонми мрій, які  випещують і тебе зсередини… А колекція ляльок просто вередує, коли їх не бачать люди і не захоплюються ними. А не захоплюватися тим видивом просто не можна. Колекція майстрині складає понад 60 витворів мистецтва-ляльок.

Є іменні, які вона дарує. Це і «Віра Самчук», і «В’ячеслав Хім’як», «Анжеліка» та інші. Є символічні образи «Правда і брехня», «Росинка і туман».  Тут же артисти, танцюристи, відомі кумири мистецтва. А на  ювілей салону і  наше професійне свято  пані Басараб втілила свою давню мрію – зробила «Журналіста». І він не сумує в товаристві зірок світового масштабу. Завжди напоготові – з мікрофоном, фотокамерою,  блокнотом і ручкою в  планшетці, ще й на газеті стоїть, а точкою опори є наше одвічне – справжня ручка. Він зроблений з такою любов’ю  з пластику лівінда, що аж світиться. Лялька  ледь сягає 20 сантиметрів.

– Обличчя довелося  розмальовувати через збільшуване скло, – пояснює майстриня.

Нічого, що він невеликого зросту на фоні півметрових світил екрану кіно, він такий красивий і пружкий  у своїх джинсах, кепці і в кашне, що його не зупинити. Професія зобов’язує бути сміливим, допитливим, гострим на розум і на язик. Цей потужний потенціал вловила пані Басараб у нашому братові і достеменно втілила в цей шедевр. І не відомо, що ці персоніфіковані, характерні особистості з пластику   тут виробляють, коли гасне світло і в квартирі нікого немає. Які бесіди і бали тут можуть бути, лише уява підказує, бо ж вони, як живі вдень, на наших очах.

Пані Наталя – це явище в мистецькому житті, вона не шукає себе, а давно знайшла і свою справу, і своє покликання, і  свою висоту. Тому з нею так просто, добре, затишно і   урочисто. Скільки разів я б не переступала поріг цього обійстя,  по-новому бачу творіння  її рук, вони мають здатність  любов майстрині до себе, уже рідних їй, переносити і на глядачів:   ніби беруть в обійми, підіймають вгору, до сонця, завжди усміхнені, як і привітна господиня. Тут відкриваєш в собі якийсь резонатор, що дзвінкіше реагує на слова. Тому поезію тут  сприймаєш гостріше. А ще вони дають поживу для переосмислення  життя, випромінюють почуття гідності. От такий дух  святковості панував  у цих стінах. Звичайно ж, словами не все можна передати.

Позитиву в ауру урочистостей  додали і чоловіки.  Ігор Хорош – із свого салону квітів надіслав нам неймовірний букет  троянд пастельних тонів у вигляді капелюшка (це улюблена форма художниці, іменем якої  пан Ігор  назвав  один із виведених ним сортів ірисів). У вітальній записці   були найщиріші побажання  з нагоди Дня журналіста і ювілею мистецького салону. З нами  через свої подарунки і листівку, де він зичив  бути оптимістами і вірними обраному ремеслу,   був і Леонід Бицюра. Гостинці  він передав через свого прес-секретаря. До речі, заступник міського голови Тернополя неодноразово бував гостем салону.

Яскравим сюрпризом для нас був  фольк-гурт «Пшеничне перевесло», яких запросив на дефіляду  журналіст Микола Шот. Поспівали з самодіяльними артистами і веселих, і журливих пісень, зробили фотосесію. Підняли келихи за професію, якій ніколи не зраджували, побажали всім прихильної долі, помолилися за Україну, попросили , щоб  мирні «очі неба голубі,   цю землю завжди бачили в цвітінні». Без Ліни Василівни  тут ніяк не могло бути.

Поставила крапку, а ніби щось не завершене. Свято відбулося,   проблеми  всі чи майже всі обговорили, виборчі перегони  пересканували, побажання висловили, сувенірні ручки із презентами розібрали, подячні слова сказали, розчулено прощалися з господинею, тішилися, що є таке місце, де вільно дихаєш, де збирається таке добірне товариство… Це наше свято закінчилося. А свято салону триває. Просто  це пристанище таланту  зробило крок у другу п’ятирічку. Сім футів під килем, дружна талановита  родино, окриленості, натхнення до творчості, мистецьких відкриттів і удачі. Многая літа, пані Наталю!

  Заслужений журналіст  України Людмила ОСТРОВСЬКА

 

 



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ