Родичі вигнали з дому, коли дізналися про третю вагітність – сповідь багатодітної матері з Тернопільщини

0
3543
фото ілюстративне

Після публікації на сайті Про Те статті «У тернопільському парку батько знущався з малої дитини» автору Наталії Червак написала жінка, яку допис спонукав до сповіді. Вона розповіла свою історію, як 32 роки переживала домашнє насилля. І ось авторці надіслали ще один відгук. Цього разу – сповідь багатодітної матері.

Я народилася в сім’ї батьків, які вживають алкоголь. Тобто, з самого початку вже зрозуміло, що дитинства у мене не було. Коли я приходила зі школи, то мала навести у домі порядок. Мій брат старший від мене на 11 років. Коли він одружився і залишив нас – я залишилася з проблемами сама. Тому я носила здавати пляшки з-під пива, які купував тато, щоб мати за що купити собі хліба. Мені було 10 років, коли я була змушена в книжках знайти рецепт борщу і зварити його самостійно, бо дуже хотілося їсти. Ну, і батьки, попри те, що постійно пили, їсти теж не відмовлялися.

Якщо коротко, то так і пройшло моє дитинство. Я мріяла, що коли виросту, то матиму свою сім’ю і в ній ніколи не буде присутній алкоголь. Я щиро молила про це Бога. Коли пішла навчатися, то познайомилася з приємним хлопцем Тарасом. Він все розумів. Я розповідала йому по батьків, але Тарас говорив: «Мені жити з тобою, а не з твоїми батьками». Тому я зрозуміла, що це моя людина.

Може це буде дивно звучати, але коли мені виповнилося 16, ми почали говорити по майбутніх дітей. Тарас слухав мене спокійно півроку приблизно. А потім погодився, що якщо ми обоє готові створювати сім’ю, що нічого в цьому поганого немає. Я завагітніла через три місяці. У мене був страшний токсикоз. У цей час я ще не завершила навчання, ходила на практику. Щоранку, коли мене нудило в туалеті, батьки поверталися з п’янки і не розуміли чи просто не хотіли розуміти, що зі мною відбувається.

Я була на 15 тижні, коли про вагітність дізналася моя мама. Їй підказала сусідка. Мовляв, Галю, з твоєю Олею щось не то. Я зізналася і у відповідь почула те, що ні одна дитина не заслуговує почути.  Вона обзивала мене і погрожувала затягнути за волосся в лікарню, аби зробити аборт. Усі мої вмовляння на неї не впливали. Масла у вогонь підлив брат. Він подзвонив Тарасові і вимагав від нього відповідальності за вчинок.

Мене таки завели до лікаря, в якої я стояла на обліку. В кабінеті я довго плакала і просилася. Лікарка мені допомогла і заспокоїла, що ніхто нічого мені не робитиме без моєї згоди,  жоден лікар, незважаючи на те, що я неповнолітня. Вона написала мені більший термін, аби були підстави забракувати можливість аборту. Тоді жоден лікар не візьметься вбивати таку дитину.

Через постійні стреси дитину я народила раніше. Лише у 8 місяців. Назвали хлопчика Андрійком. З батьками жити було несила і ми переїхали в орендовану квартиру. Обоє закінчили навчання, Тарас влаштувався на роботу. Життя почало налагоджуватися.

Але не надовго. Я дізналася, що знову вагітна. Моїм батькам вже було байдуже на мене. Але підключилися Тарасові мама й тато. Вони наполягали робити аборт, бо дві дитини, то забагато, тим паче, що зашвидко і ми й самі діти. Тарас був проти. І я народила другу дитину. Це була дівчинка. Назвали її Вікторією. Андрійкові тоді було лише 11 місяців.

Якось слово за слово з батьками помирилася і вони навіть почали трішки допомагати. Ми переїхали до них жити, бо мені було важко. Так пройшло 4 роки і я знову завагітніла.

Подумаєте, дурна, немає де жити, молода… Але якби я не була впевнена, що все буде добре, то б не народжувала.

Коли моя сім’я про це дізналася, то вигнала нас посеред зими на вулицю. Ми пішли до Тарасових батьків. Але мати була дуже сердитою. Вона якось сказала, що треба було зробити аборт так, щоб чоловік не знав. Я мусила розказати про це Тарасові. Він не погодився. Я народила хлопчика Ростиславчика і ще донечку Анюту. Тоді під час операції мені перерізали труби. І вже більше завагітніти я не змогла.

Чого навчить вас моя історія? Бог дає нам вибір в житті. Ви його робите самі. Не батьки за вас, а ви самі. Я прожила своє життя з власними помилками, з власними перемогами. І за ці 10 років сімейного життя, я б не хотіла нічого змінити, якби була можливість прожити їх заново. Зараз я маю все, про що мріяла: хорошого люблячого чоловіка і діток таких бажаних! Це велика любов і багатство!

Ольга, м. Тернопіль



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ