Міський голова з Тернопільщини жив у землянці

0
2502

На війні служив у піхоті, в окопі. На нас перших наступали танки. Місцеве самоврядування – теж піхота. Там випробування вогнем, тут – людьми. – розповідає про себе журналу «Країна» міський голова Чорткова Володимир Шматько.

Не прив’язаний до майна чи грошей. Після війни ціную статки ще менше. Жив у землянці, по мені лазили миші. Скільки людині треба? Вижити. Поїсти. Поспати.

На роботу йду 15 хвилин. Від дому – 2 кілометри. Дорогою дискутую з людьми.

У 15 років мама казала: “Вчися, будеш начальником, сидітимеш у кабінеті в галстуці”. Обурювався: “Краще буду, як тато, мужиком”. Із ним ремонтував машини, хотів стати далекобійником.

У 18 років обрали депутатом райради. Юність пропала. Усе оточення – начальники, депутати, керівники господарств. Цікавилися: “Ти хто такий? Де мама і тато працюють? Звідки тут взявся?” Коли розповідав, що тато – шофер, мама торгує на базарі, казали: “Простак і є простак”.

Володимир ШМАТЬКО. Народився 10 квітня 1986 року в селі Біла Чортківського району Тернопільської області. Батько працював шофером, їздив на заробітки до Польщі, мати торгувала на базарі. ”У дитинстві багато читав, любив географію і біологію. Не мав хисту до точних наук, але змалку вмів добре говорити”. Із 2004-го побував у всіх обласних центрах України. Лише у Дніпрі – проїздом. У 18 років обрали депутатом Чортківської райради. За рік переміг у проекті ”Спокуса владою” на Першому національному телеканалі – визнали найкращим у дебатах молодих політиків. Здобув фах еколога в Інституті менеджменту та економіки ”Галицька академія” в Івано-Франківську. Три роки був радником голови Чортківської районної ради. Закінчив Тернопільський економічний університет за фахом ”Територіальне управління та місцеве самоврядування” і столичний Інститут політичної освіти. 2010-го обрали головою села Біла. 15 серпня 2014-го мобілізувався. В АТО служив командиром взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади. З листопада 2015 року – мер Чорткова. Член збірної України з футболу серед міських голів. У травні 2016-го на чемпіонаті Європи у Чехії визнали найкращим воротарем турніру. Дружина Мар’яна – вихователь у дитсадку. Мають 4-річну доньку Софію. Живуть у селі Біла.

Усім рекомендую прочитати автобіографічну сповідь Богдана Гаврилишина “Залишаюсь українцем”. Це приклад, як потрібно жити.

У шостому-сьомому класі збирав гриби і продавав на базарі. За перші гроші купив собі годинник, потім заробив на кашкет. Кричав: “Пані з міста, купіть ручний пилосос!” Тобто віник.

Люблю, коли хвалять, але щиро. Улесливий – багатослівний, намагається залізти за пазуху. Об’єктивні говорять коротко.

Перед виборами написав програму, що в селі хочу ­змінити. Як сів у крісло, зрозумів, що не все так легко. Треба багато вчитися і шукати.

Якщо впустити в організм лінь – людині кінець.

Найбільшу радість приносить результат роботи. Тішуся будь-чим, до чого був дотичний.

Найгірше в роботі керівника – якщо не можеш щось змінити.

Підлеглим потрібен лідер, а не керівник.

Боюся, що підкинуть гроші і назвуть хабарником. За рік сім разів приходили: “Візьміть, я заплачу”. Пхали під документи. У кабінеті поставив відеокамеру.

Кажуть, головні корупціонери в країні – сільські голови. Бо на них легше скласти протокол. Так працює правоохоронна система. Вони ж великих не покарають.

Не можу довго спати. 7 годин – багато. Буває, встаю о четвертій ночі й починаю працювати. Лягаю о десятій вечора.

Не відкладаю грошей. По-перше, їх мало. З дружиною за п’ять років маленьку дачу добудували. Зарплати докупи складали, батьки допомагали. По-друге, часто віддаю. Люди просять – і я даю.

У кишені може бути п’ять тисяч гривень. А буває, два дні нема й гривні.

Колись думав, що чоловік і жінка мають бути з різних сфер життя. Помилявся. Щоб пояснити, що було на роботі за день, говорю годину. Це втомлює.

Коли почалася війна, ми роздавали повістки. Під час першої хвилі не знали, що й до чого. Під час другої ніхто не хотів іти, тікали. Коли почалася третя, до села прийшли повістки на медогляд. Під лісом живе сім’я, де є двоє синів. Один – мій однокласник. Коли старшому привіз повістку, мати вийшла і плаче: “Володю, приїхав по синів? Розумію, треба спасати країну. Одного віддаю Україні, другого – лиши мені. Не бери із хати обох”. Так і сталося. Один лишився, другий пішов. Слава Богу, вернувся живий. У той момент вирішив сам піти на війну.

Нікому не казав, що йду воювати. У четвер вирішив, у п’ятницю і суботу пройшов медогляд, у понеділок – поїхав. Прийшов у формі прощатися. Мама ридала, дружина думала, що жартую. Багато побачив справедливості і несправедливості. Як загинули найкращі, а алкоголіки прийшли з орденами.

Завжди бійцям казав: головне – вижити.

В армії мають служити професіонали. Не має бути тих, хто не хоче, боїться. Такими не покеруєш.

Найбільше розчарувався, коли окопувалися на зиму в Троїцькому під Дебальцевим. Ворог – за 3 кілометри. Приїхав екскаватор. Комбат сказав, що мають підвезти колоди для перекриття бліндажів. Ширина землянки має бути 3,5 метра. Ми викопали, а колоди привезли триметрові. Як яму звузити?

Не даю милостиню здоровим. Інвалідів не оминаю.

Боюся немочі. Зараз можу робити все. А прийде момент, що не зможу. Страшно.

Роботою треба жити.

У стосунках чоловіка і жінки головне – говорити. Я цього не вмію до кінця.

Не дає спокою, що в країні реформи відбуваються дуже повільно. Що політики брешуть і крадуть. Дуже мало правди.

Ідеальних стосунків між чоловіком і жінкою не буває. Вони і не потрібні.

У восьмому й дев’ятому класах дурив батьків, що не курю. Кинув завдяки другові, з яким виріс. Ми були, як близнюки. Він ніколи не курив. Раз ішли з дискотеки, сказав: “Або дружба, або сигарети”. Забрав пачку “Бонда” і викинув. Це був 2001-й. Три роки не курив. Як поступив в Івано-Франківськ, а він пішов до армії, – закурив знову. Другові хтось розказав. У грудні на вихідних каже: “Ти ж обіцяв”. Стало стидно. По сьогодні не палю.

Добре там, де нема людини.

Не вірю в гороскопи, але підглядаю в газеті.

Є люди, які під час Євромайдану на все місто пускали про мене неправдиву інформацію. Тепер зі мною працюють. Пробачив. Ніколи носити в собі негатив.

Головне, щоб жінка не стала нецікавою. Нудна та, яка вважає, що завжди права.

Коли знімаю краватку і вдягаю джинси, ніби стаю людиною.

Автор: Наталія ЛАЗУКА, фото: Володимир ЯВНИЧ

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ