Колишній польський курорт, що на Тернопільщині, американський письменник назвав містом жаху

1
878

4-1Розташоване в 122 км від обласного центру, місто Заліщики із 170-ти метрової кручі правого берега Дністра здається островом, оперезаним водним кільцем. Тут закінчується Поділля і розпочинається Буковина. – повідомляє Україна туристична.

Це – єдина місцевіть Західної України із кліматом, близьким до середземноморського. Завдяки цьому, у минулому, місто було значним курортом Польщі.

Назва міста походить від місця проживання перших поселенців – «За лісом». Спочатку поселення було на землях сусіднього села Дубровляни, відомого під назвою Залісся, а у XVI ст. як Залісшче. Назва ж Заліщики, з’являється в документах після 1578 р. 1766 рік – надано магдебурзьке право. Від тих часів зберігся костьол св. Станіслава (1763 р.). У 1765-1778 рр. в Заліщиках діяла єдина на Поділлі мануфактура, продукцію якої використовували для військових потреб. 1772 року місто стає центром округу, а з 1867-го року – повіту. Розвитку торгівлі сприяло прокладення у 1895 р. залізниці Станіславів (тепер Івано-Франківськ)-Чортків-Заліщики.

З 1772 р. до 1918 р. Заліщики знаходились у складі Австро-Угорщини.

У 1899 р. в місті проживав польський поет і драматург Ян Каспрович, який тут написав гімн «Святий Боже…». Побував у Заліщиках і Василь Стефаник, який 1908 р. виступав тут як посол до австрійського парламенту. Неодноразово тут гостювали у своєї сестри і виступали перед місцевими жителями оперні співачки Соломія і Ганна Крушельницькі.

У Заліщиках народилися: Леон Зелінський – польський політичний діяч, вчений- економіст; Йосиф Теофіл Шварц – дослідник природи та історії Заліщанщини; Емануїл Смеречанський – педагог і народний різьбяр; Богдан Гнатюк – професор, фізик, конструктор літаків, суспільно-політичний діяч у США і багато інших. Із містом тісно пов’язані життя і діяльність письменника, публіциста Осипа Маковея. Тут він і похований.

У 1915 р. Заліщики відвідав американський письменник і журналіст Джон Рід, на основі побаченого написав нарис «3аліщики – місто жаху» що увійшов до книги «Вздовж фронту» («Війна у Східній Європі»).

Окрасою міста є парк заснований у першій половині XIX ст. У затишному дендропарку (площа 5 га) збереглися вікові екземляри гінгко дволопатевого, тюльпанове дерево, софора японська і інші. Зберігся і палац баронів Бруніцьких (нині – лікарня), який був перебудований у стилі ампір із мисливського палацику в 1831 р. Цікавими в архітектурному плані будівлями є міська ратуша (XVIII ст.), церква Пресвятої Трійці і костьол (XVII-XVIII ст.).

Надзвичайно цікавою історичною та архітектурною пам’яткою Заліщицького району є руїни колись могутнього на Поділлі – Червоногородського замку. Хоча на сьогоднішній день від нього збереглися лише дві кам’яні вежі (залишки палацу, збудованого на місці колись дерев’яного замку у 1615 р. та перебудованого у XIX ст.), він вражає своєю неповторністю. Розташований посеред величезного каньйону річки Джурин (до 150 м) в околицях села Нирків. Це все, що залишилось від міста, згадуваного у письмових джерелах ще в IX ст., як резиденція руських князів. Назва його, ймовірно, походить від каменю або глини червоного кольору, що тут видобували.

Вже у часи Київської Русі поселення мало дерев’яний замок, який у 1240 р. зруйнували монголо-татари. У литовсько-руську добу за братів Коріатовичів Червоногород відігравав важливу роль. В документах згадується червоногородський воєвода Гринко (чи Грицько), котрий в 1370 р. став воєводою Поділля. Із утворенням Подільського воєводства містечко стало повітовим адміністративним центром аж до 1774 р., коли Червоногород змушений був»віддати» свої адміністративні функції Заліщикам, які значно розвинулися на противагу неодноразово спустошеного міста татарами, волохами, жовнірами та опришками.

Червоногород був найпершим містом із сучасних міст Тернопільщини, якому польський король Казимир IV Ягелончик у 1448 р. надав магдебурзьке право. У 1778 р. австрійський уряд продав цей замок князю Каролеві Понінському, який 1820 р. частково розібрав його і перебудував на пишний палац з двома баштами у псевдоготичному стилі. На початку XX ст. місто перейшло до рук князів Любомирських як центр «паньства Червоноргуд», до якого належали сусідні села Солоне, Нирків та Нагоряни.

Поряд із руїнами домініканського костьолу є могила 47 поляків, жителів цього села, які загинули в ніч з 2-го на 3-тє лютого 1945 року. У 1946 р. польське населення Червоногорода було переселено на землі по Одеру і Нейсе.

Перебуваючи на території замку, вас весь час супроводжує шум води: це із 16-метрової висоти скидає свої води річка Джурин. Кажуть, що водоспад створили штучно війська татар під час однієї з облог. Вони довгий час не могли взяти фортецю і взяли її хитрістю: повернули русло річки, вода відступила від стін замку, послабивши обороноздатність твердині, а водоспад кількома каскадами вирує і донині.

Надзвичайно гарний взимку, коли тисячі бурульок замерзають навкруг, утворюючи химерні форми. Це урочище називають «Червоним», сьогодні тут діє літній дитячий табір «Ромашка».

1 коментар

  1. Згадки про Кременець є у польських енциклопедичних словниках під 1064 роком. … Свидригайло, який 1438 р. надав Кременцю магдебурзьке право.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ