Бути співучасником злочину – соромно

0
249

coromУ мене є один сором, котрий тягнеться за мною усе життя.

Це сталося в підліткових 90-х, коли було багато часу і мало здорового глузду.
Я завжди був ботаном (та і зараз, чого гріха таїти), але чомусь вічно приятелював із всілякими авантюристами та малолітніми хуліганами. Може тому, що ботанів тоді було небагато, а може тому, що з хуліганами було цікавіше.

Одного разу після школи я із своїм знайомим з девіантними нахилами пішли на ринок. Ми безцільно бродили поміж рядами, розглядаючи ряди джинсів, китайської електроніки та іншого непотребу.

І тут на очі нам потрапила вона. Шикарна фінка, з лезом довжиною сантиметрів 15 і гарною рукояткою.

Ми одразу прилипли перед столом, розглядаючи її зусібіч.

І тут, поки продавець відволіклась, я краєм ока бачу, як мій, шляк-би-його-трафив, знайомий тихенько стягує ножа зі стола і, повільно задкуючи, розчиняється у натовпі. А продавець миттєво помічає прогалину серед свого розкладеного товару і її чіпкий погляд впирається впритул у мене.

Ми стоїмо так, заціпенілі, секунди три, і я тупо починаю втікати, розуміючи, що вона «вшарила», що той чувак був зі мною.

Вона вибігає з-за свого стола і з відчайдушними криками кидається мені вслід. Тітка бігла за мною хвилин зо п’ять, лементуючи людям, щоб мене зловили, а я сліпо біг вперед, задихаючись. Серце шалено калатало, а світ просто злився у щось нечітке.

Якщо ви фанат “Гри Престолів” і пам’ятаєте епізод, де Серсея йшла крізь натовп голою, а висока монашка калатала в дзвін і щотрисекунди кричала їй над головою “Ганьба!” – то ви трохи уявляєте мої емоції в той час. Це була дика дорога ганьби, на яку мене виштовхнули проти моєї волі.

Це, бляха, так соромно – бути співучасником злочину.
P.S. А фінку я потім в нього відібрав, бо що я дурно постраждав? Носив її аж до першого курсу, поки в мене її в аудиторії не відібрав слідчий якогось-там відділу і не викликав у відділок для співбесіди. Але це вже інша історія.

Володимир ГЕВКО

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ