Увімкнеш світло – і всі злі розбігаються, мов таргани

0
205

Володимир ГевкоЯ дуже люблю світло. Можна згадати про його подвійну природу, неможливість фотосинтезу і таке всіляке. Але мова зараз не про це.

Хтось описував життя, як маленького переляканого горобця, який летить крізь темну кімнату. Страшно не люблю темряви. Можливо, це якась фобія, страх смерті чи ще якась зараза. Але коли я сам вдома – вмикаю по квартирі всюди, де можна, світло. Я знаю, що це неекономно, але мені так затишно. Світло – означає межі мого світу. Світло для мене – це межа цивілізації, щось таке рятівне від дурної природи людини.

У темряві люди стають хижими і плекають свої чорні наміри. А увімкнеш світло – і всі злі розбігаються, мов таргани. Бо світ загалом – це морок.

Життя зірок кінечне і вони лише якийсь не дуже тривалий за мірками космосу час можуть випромінювати фотони, котрі нас зігріють і покажуть нам світ. Наш зір – це щоденна ловля фотонів світлочутливими рецепторами. Все, що ми бачимо – це світло, відбите від предмета. Не сам предмет. Світло – носій нашого уявлення про світ. Так влаштоване наше око.

Потрапивши десь вночі в глухий ліс чи поле, чи чорт зна де, одразу миттєво згадуєш спинним мозком оте кроманьйонське бажання притиснутись до багаття якнайближче. І ти готовий перти пів ночі без спочинку, аби вийти на світло. До людей.

Світло – це наш світ. Шануйте очі.

Володимир ГЕВКО

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ