Про читання у маршрутці, гру слів і долі та іншу реальність

1
484

ОбявникПерше, що спало на думку при погляді на обкладинку нового роману тернопільської письменниці, відомої не лише на теренах України (нещодавно отримала відзнаку на Коронації слова), а й за її межами, – у творі є загадка! Хіба це простий дідок зображений там? Старенький тримає розквітлу рослину… від нього йде особливе випромінювання – синє. Чи це аура? Невже у нього відкрились здібності дитини-індиго?! Що все це означає?!

Читати я почала ще в маршрутці. Переді мною розгорнулась неймовірна історія 108-річного дідуся, в якого раптом виросли нові зуби. Разом з таким «дивом» до чоловіка прийшло унікальне відчуття людей, довкілля, уміння читати думки та зціляти людей. Паралельно промальована лінія життєвої дороги сім’ї українських науковців, що свого часу емігрували до Канади в пошуках нового щастя. При цьому, жінка змінила своє ім’я на досить екстравагантне, таким чином втрутившись у природній процес долі, в той час, як її чоловік і не підозрював, що жити під «егідою» В.І. Леніна (саме це означала абревіатура його популярного у свій час імені) не так вже й безпечно. Вілен втік з України, коли стався вибух на Чорнобильській АЕС. Це дитина партократа, якому колись було все доступне, крім батьківської любові. Ось він мріє прожити якнайдовше, через це дуже стежить за своїм здоров’ям, щомісяця здає аналізи, дружина за цим пильнує. Вони відмовились народжувати дітей саме через це. До якогось часу він – атеїст. Але згодом все зміниться, його покличе до себе Індія, там живе святий. Вілену пощастить там побувати, у нього з’являються запитання: для чого я прийшов у цей світ?

Після цих подій стало зрозуміло, наскільки важливі старі традиції – вставати до схід сонця – жити за ходом сонця; імена давати не на честь неправдивих ідолів політики чи матеріального прогресу, а приурочувати їх до дня святого, який опікується тим чи іншим днем, чи, принаймні, обирати ім’я, керуючись тим, яку духовну інформацію воно несе. А далі в романі закрутилось таке!.. Нумерологія, стовбурові клітини, сенс життя, біоенергія та духовність, і все це так влучно, так на часі, що якби «Об’явника» читали ще в школі, аналізували, то, певно, діти б менше сиділи «в комп’ютері» – маю на увазі «пустоцвітне», чи, як мовиться в романі, «цвітопусте» переписування в соцмеражах…

Якби люди стали добрішими, людянішими, наблизились до неба і до щастя в сенсі його відчуття, а не матеріального еквіваленту. І, можливо, тоді й льодовики б повільніше танули…

У романі письменниця також торкнулась теми патріотизму, стосунків з батьками. У другій частині Вілен прислухається до порад індійського святого і вирушить до України, до діда Овсеня, якого довкруж називають Об’явником. З невеличкого хутора починається майбутня Україна, самодостатня. Їй не потрібні ні Європа, ні Росія. Відбувається тотальне пробудження знань, а всі, кому вдасться почути, “як співають піски” – стають інакшими, пробуджується любов до рідної землі, до маленької батьківщини.

Прислухаймось до себе! Довірмося інтуїції, пориньмо у світ, який на свої очі, подорожуючи далекою Індією, побачила письменниця і до якого так гостинно і щиро запросила!

Кожен, мабуть, хоч раз у житті відчував на собі руку долі – чи то пророчі передчуття, чи несподівана важлива інформація, що знаходить людину сама, збіг цифр, що буквально переслідує, імена, події, які просто треба навчитись правильно інтерпретувати! Та не завжди ми надаємо значення таким символам, бо, перебуваючи в шорах житейських перипетій і потреб, дивимось уперед, оглядаємось на минуле, замість того, щоб поглянути в глибину і суть.

На мить спинімося! Проведімо рукою по пелюстках запашної троянди – адже наступного разу, коли нам здаватиметься, що маємо для цього час і настрій – буде інша погода, інше освітлення, інша реальність. І подякуймо Творцю, що спрямував наші стопи саме цієї миті на цю дорогу. Не пливти за течією… просто почути внутрішній голос і жити за законами світла.

Дякую, Валентино Миколаївно, за потужний заряд культури та історії, творіть і надалі – так само сонячно й актуально, як і до цієї миті!

Наталя ВОЛОТОВСЬКА

1 коментар

  1. читала. та на жаль у мене враження, що казка для д1тей. нав1ть не тепер1шнього покол1ння. ам колишнього. Все таке прим1тивне. Ну може 1 дл пров1нц1йного м1ста це 1 ц1каво.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ