Правда про небо

Коли довго дивлюся вгору, то відчуваю небо в собі.

Відчуваю як безсмертну душу, як усвідомлення, що народився для іншого життя – для небес.

Особлива любов – передгрозові небеса. Щось таке вони збуджують в душі хвилююче і сильне, аж все моє єство змінюється і перероджується. Особливо коли попереду темних хмар, що наступають як ординська навала, зухвало і безстрашно ширяє, виробляючи запаморочливі піруети, якийсь птах. Як багато він говорить моїй душі, ніби я сам був колись таким птахом і любив змагатися з вітром та грозою, чи стану ним, коли донесу свій хрест до кінця.

Петро СОРОКА, письменник