Жиби їх іменами ніколи не називали вулиці

0
287

2016.05.02-19.55.50Я вам, людоньки мої милі і не дуже, так скажу. Почали у нас якусь декомунізацію. І ото почати, почали і самі не знають «де». А тут і мислити нема шо, тая «комунізація» тут – у нас, куда воком не кинь.

Ото вулицям і містам назви міняют. Може то і є добре. Але ше часом таки думати тре. Назвали ото Дніпро. Файна назва, ніц не скажу. Але читаю – сепаратист 3 роки сидітиме у в’язниці в Дніпрі. Я собі троха мозок не зламав – все думав, шо то у Дніпрі за тюрма така підводна. Аж кум прийшов і ми з ним після другої плєшки того ребуса рішили. То у місті Дніпрі, а не у річці. Або – у Дніпрі зіткнулися дві автівки. А я знов головом пухну, шо то у нас за такі машини-амфібії їздять. Ой, Дніпро, Дніпро…

Але то таке. Як назвали, так най тепер і жиют.

Я таки троха про інше хтів вам повідати. Ото знову читаю – такий-то об’єкт відремонтуют до дня Незалежності, а такий-то здадут в експлуатацію до дня міста, а отой підлатают до другої річниці сходження Петра Олексійовича на престол.

Людоньки, а якось так робити, жиби без дня – не годен? А то здається мені часом, жи я теє все десь чув і колись видів. До 60-ої річниці Жовтневої революції, до 20-ої річниці з’їзду ЦК капеересу, до сімнайдцятого поцілунку Брежнєва з Косигіним.

А якось так просто зробити, жиби ні до чого. Ото прийти, полагодити і піти. А люди най сі користають. І жиби відкривати без промов патріотичних і перерізання червоних стрічок. Бо самі видите, стрічки ріжут, як при комуністах – червоні.

А воно якшо троха глибше глянути, то мало шо і змінилося від тих комуняк. Ну прапор, гімн, герб, гроші. А так – майже все теє саме. Як тогди люди не годні ніц були купити, так і тепер. Тіко тоги був дефіцит товарів, а тепер – грошей. Як тогди працювали у семи потах, жиби партійцям жилося добре, так і тепер гаруємо. Але тогди на їдну партію, а тепер – на багато.

А воно тут і нема ніц дивного. Воно, як добре придивитися до тих керівників, то син – як не секретаря обкому, то якогось комсомольця. А як не син, то онука. І ото продовжуют вони справу родинну, тіко під вивісков іншов.

То декомунізація тая не у вулицях чи пам’ятниках скинутих має бути, а в головах. Бо вулицю – то просто перейменувати. А во у голові своїй декомунізацію зробити – ото вже подвиг.

Влодко ПИСКАТИЙ

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ