Фенікс, який нарешті злетів. Моя історія в “4.5.0”.
Коли вперше взяла до рук зброю, я була вражена тією силою, яку тримала тоді в руках.
Відчувала хвилювання і повагу. Так, до зброї – саме з повагою. Ще зі студентських часів. Коли читала, як в часи козацької доби, якщо зимівник чи хутір атакували, а чоловіків не було вдома, жінка, хапалася за будь-яку зброю, що була в хаті – шаблю, рушницю, ніж чи сокиру. Були жінки, які за збігом обставин або характером могли володіти зброєю (наприклад, доньки заможних козаків, яких вчили самообороні). Ці випадки згодом ставали легендами.
Потім проводила паралелі. Що до зброї мала інтерес ще тоді, коли й не думала про це, не усвідомлювала, що цей інтерес десь усередині дрімав. Адже навіть коли купувала прикраси до волосся, то вибираючи їх, мислила про те, що й звичайна заколка для волосся може стати захистом…
Коли два роки тому навідалася до спортивного стрілецького клубу “4.5.0”, і гадки не мала, що це буде надовго. Спершу хотіла ВІДЧУТИ. Взялася за написання художнього твору, де героїня знає толк у зброї. А як описати, якщо я сама не знала тих відчуттів? Прийшла раз. Одразу добре влучила на відстані 100 метрів. Керівник клубу Валерій Репіленко тоді гарно похвалив, а кому це не буде приємно? Прийшла потім вдруге, втретє, вчетверте і – пішло-поїхало… Художній твір, де героїня володіє зброєю, давно написаний, а я досі відвідую стрілецький клуб “4.5.0”.
Ну а після стрільбищ – творчість. Іноді розмальовую гільзи. Ось на фото – білий кіт, свічка, Космос, метелик, око дракона і бджола.
То от взялася малювати на ящиках від набоїв. Ось так і створила цього Фенікса, який, нарешті, злетів…
Наталія ЛАЗУКА
Читайте також: Як боєць з Тернополя Артем Гумен тримає форму у відпустці





















































