Щоразу подорожні замітки фіксують відчуття і емоції, нагадують, що світ змінюється, змінюємося і ми, пізнаючи його новизну. Незабутній слід в житті кожного паломника залишає Свята Земля. Вона Свята, бо ми туди веземо свою віру в її Святість. Вона народила Спасителя, в якого ми віримо і якого там, на його батьківщині, не зрозуміли. Не став він Пророком на своїй Землі. Ключі від святинь у руках людей далеких від церкви, комерційників. Але саме тут ті сторінки історії, які не можна осягнути і за життя.
На вершині Єлеонської гори на території монастиря кармелітів знаходиться католицька церква “Отче Наш”. Традиційно вважається, що на цьому місці Ісус Христос навчав своїх учнів молитися «Отче наш».
Кілька штрихів з історії храму. У четвертому столітті збудований, у сьомому знищений. У дев’ятнадцятому на цьому місці побудували кармелітський монастир, а в двадцятому зайнялися реконструкцією древньої базиліки, яку так і не завершили. Отож, ми бачимо величезну, розкішну споруду, яка складається з монастиря і частково реставрованого храму четвертого століття.
У монастир нас не пустили, а от храм ми оглянули. Не пишно, але цінність церкви у її назві та в тому, чому присвячене це намолене місце.
«Отче наш» можна назвати осередком всіх молитов. Вона вирізняється силою слова і простотою та насиченістю думки, глибиною змісту. Цікаве порівняння зробив наш провідник маршрутом Ілля Гертнер, сказавши, що «Отче наш» можна порівняти з дорогооцінним малесеньким камінчиком, який має дуже велику ціну. Отці древньої Церкви називали молитву дзеркалом, що відображає нас самих. От тут це найбільше вловлюєш.
У дворі католицького монастиря, оточеному галереями, і на стінах храму, гроту, де, власне, навчав молитви Ісус, можна Господню молитву прочитати на 140 мовах світу. І кількість керамічних таблиць із заповітними словами, кажуть, збільшується. Ілля прочитав нам арамейською. Ми ж упивалися своєю солов’їною.
Нема там господньої молитви російською, бо святі отці московитського патріархату дуже “канонічєскіє” і моляться незрозумілою народові старослов’янською мовою із тої придуманої ними спільної колиски, в яку не вдається нас покласти. Самих московітів було видно тут здалеку, вони пошанівком до католицьких святинь не перевантажені.
У Назареті – третьому за значущістю святому місці після Єрусалиму та Вифлеєму є ось таке дороге нашому серцю місце. Це Базиліка Благовіщення. Тут, згідно з Євангелієм, сталося Благовіщення та минули дитинство і юність Ісуса Христа, через що його прозивали «Назарянином». Подвір’я та інтер’єр цього місця паломництва прикрашені іконами Божої матері із різних країн світу у тому числі й України — копією Ікони Божої Матері Зарваницької, оригінал якої на Тернопрільщині у місці світового паломництва – Зарваниці.
Тут ревно моляться за нас, знають наші проблеми і блакитно-жовті прапорці не дивина і не рідкість на маршрутах біблійних сюжетів Святої Землі. Тут почуваєшся, ніби вдома, де ти давно не був, пригадуєш, а точніше пізнаєш давно відомі події і знані місця з біографії Ісуса з Назарету.
Може й не гоже так думати, але тут особливо відчуваєш, що Бог явив Себе людині не у якомусь недосяжному містичному вимірі, а в просторі і часі, в людській подобі. І ти тонко і бентежно відчуваєш його присутність, не вникаючи у віддалі в тому часі і просторі. Хтось мудрий сказав, що іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома. Ця подорож – одна з таких.
Людмила Островська
Назарет, Ізраїль









































