Як дві тернополянки знайшли місце єднання українців у Роттердамі

Зустрічі із земляками у світах дарують відчуття, як «з журбою радість обнялась», стають своєрідним подарунком родинного тепла, затишку поглядів, спорідненості духу, в якому ми разом відчуваємо аромат Файного. Саме такою була зустріч із тернополянками Марією Петрочко і Софією Мандій в Українському домі в Роттердамі. Дівчата через соціальні мережі віднайшли це місце єднання українців відразу по приїзді. А приїхали вони сюди спонтанно. Просто перший потяг із Відня, куди вони добралися, йшов у Нідерланди. Ця країна прийняла майже 90 тисяч українців, біля 4 тисяч знайшли прихисток в Роттердамі. Тепер мільйони наших людей належать до когорти тих, кому довелося тимчасово покинути рідні домівки. А далеко за межами батьківщини це поняття наповнюється мегазмістом, бажанням відімстити, не пробачити, не забути біль втрат, відчуття ваги наплічника, в який за кілька годин вмістилося все життя. Ми з дівчатами говорили про високу ціну таких щемливих зустрічей, про журбу, якої так тепер багато і про радість від того, що ЗСУ тримає оборону, Україна продовжує героїчну боротьбу проти російського агресора, що світ нас підтримує.

Дівчата почали розповідати про величезний потенціал і високу здатність до самоорганізації українців, які раніше прижилися в Нідерландах і новоприбулих. Вони відчули це тут, коли активно включились у волонтерську діяльність. Їхні голоси злилися із сотнями голосів українців, які стали адвокатами українських інтересів у Європі. Український дім, кураторкою якого  є Оксана Савчук  з Івано-Франківська, активно організовує мітинги, акції та маніфестації.

– Із 2014 року Україна несправедливо платить високу ціну за свою незалежність. Ми намагаємося донести це до місцевих, беручи участь у заходах Українського дому, щоб ця частина української історії нагадала всьому світу ціну свободи, – каже Марія.

Арттерапія

«Марія Петрочко – мисткиня, яка створює дизайни і проводить майстер-класи. До Українського дому вперше потрапила в день мирної демонстрації на підтримку України»,- так починається есе про Марію, у рубриці #волонтери_УкрДім, дизайнером цієї сторінки в соцмережах є наша художниця, вона розробила і новий логотип Українського дому в Роттердамі. В Україні Марія працювала художницею, графічною дизайнеркою, арт-директоркою. Тут, окрім того, що бере участь у командній справі Українського дому, проводить майстер-класи і створює айдентику. Відразу приєдналася до мистецьких проєктів для підлітків. – Цікаво було поділитися інформацією, розрадити журу дітей за друзями, відволікти увагу від розбомблених домівок, адже тут багато людей з Херсонщини, Миколаївщини, Одеси, Маріуполя, – розповідає тернополянка. – За підтримки Українського дому вдалося організувати курси навчання для студентів. Ми робили мистецькі огляди, відвідували місцеві заклади культури. Побували у художньому музеї Бойманса – Ван Бенінгена, що є найбільшим у Нідерландах. Тут зібрана колекція творів мистецтва різних періодів, де є полотна Рембрандта, Рубенса, Ван Гога, Моне, Пікассо, Далі. У музеї Кюнстгал переглянули роботи майстрів XX століття і представників сучасних течій мистецтва. На заняттях говорили і про роботи генія сучасності, нашого земляка з Лановецького району, народного художника України Івана Марчука, що дав у мистецький словник світу слово «пльонтонізм», яке означає започаткований ним метод малярства. Картини Івана Степановича є на всіх континентах. Він евакуювався у Відень, його виставки за ці два роки стали потужним голосом України у світі. У нього є новий цикл «Віденські рапсодії» і серія картин про війну в Україні. Мистецькі твори сьогоднішньої доби є свого роду пропрацюванням «програми» майбутнього. І йдеться не про роботи, які прямо візуалізують, як ми святкуємо перемогу чи щасливо житимемо після неї, а будь-яка мистецька рефлексія, спрямована на пропрацювання колективних травм, висвітлення правди цієї страшної війни. До речі, міський музей Амстердама нещодавно визнав Казимира Малевича українським художником. Він був киянином, який лише навчався у москві. А Музей Метрополітен у Нью-Йорку визнав Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна українськими художниками. Ми і про це говоримо з учнями і студентами.

Дорослішання

– Наше життя ніколи не нагадує пряму стежку, що йде через поле. Для українців – це суцільне випробування, адже агресивна росія століттями зазіхала на наші успіхи, козацький дух, прагнення незалежності,- говорить Софія Мандій. – Тому оцей стан душі, що складається з доброго та поганого, щастя та горя завжди з нами, бо є однаково важливими. Але дуже хотілося б, щоб було більше позитиву у житті кожного, – каже дівчина. За її словами, за ці майже два роки поза батьківщиною, вона дуже подорослішала. Виїжджала Софія, як випускниця Тернопільської ЗОШ №24. Атестат про її закінчення дівчина одержала тут, за тисячі кілометрів від дому. – Український дім Роттердаму організував для нас незабутній випускний, – каже Софія, згадуючи блакитно-жовті стрічки, з якими вони з випускниками танцювали прощальний зі школою вальс. – Тоді також радість із журбою обнялися, бо незважаючи ні на що, ми змогли відсвяткувати початок свого вступу у самостійність. Тепер тернополянка навчається на факультеті міжнародних відносин в Роттердамському університеті прикладних наук. Каже, що ця спеціальність знадобиться для адвокації інтересів України. Дівчина щиро вірить, що всіх російських військових злочинців судитиме трибунал в Гаазі. Софія пишається тим, що на початках долучилася до організації розмовних клубів, де почали вивчати з українцями англійську і нідерландську мови. А потім відкрили курси української мови для своїх, а почали її вчити і нідерландці. Дівчина любить спорт, була у себе в школі активісткою, ініціаторкою змагань. У Роттердамі знайшла себе в організації різноманітних спортивних гуртків для підлітків, у проведенні змагань з баскетболу, волейболу, участі у забігах. – Я вперше брала участь у міжнародному забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України», до якого долучилося близько ста учасників, кожен з яких біг, вшановуючи пам’ять конкретної людини, яка віддала життя за свободу України. А майже напередодні забігу двом бійцям з Тернопільщини журналісту Віталію Дереху та капітану Сергію Королю Указом президента посмертно було присвоєно звання Герой України. Підчас забігу також вшанували світлу пам’ять Андрія Дячука, скелелаза, мандрівника та ювелірного майстра, він служив у Силах Спеціальних Операцій ЗСУ. Так були вшановані імена тих, за кого бігли учасники цього зворушливого заходу. Софія каже, що війна торкнулася кожного українця, згуртувала людей для добрих справ, відкрила справжні пріоритети і змусила цінувати кожну мить життя. – Тепер пригасло наше: «Моя хата з краю – нічого не знаю». Запанувало гасло про те, якщо ми українці, то ми можемо все!

– Як нідерландці реагують на події війни в Україні? Як в наслідок війни відкривають для себе Україну? – Вони в курсі всіх подій. Кожного дня в нідерландських новинах говорять про Україну. Вони переживають за нас і підтримують, захоплюються тим, що у протидії агресору українці показують неймовірну мужність, завзятість і витривалість, – говорить Софія. – Вони кажуть, що відкривають для себе Україну, як глибоко духовну, цілеспрямовану націю. Адже Роттердам був тотально знищений бомбардуванням німців у 1940 році, хоч вони і оголосили про свою капітуляцію. Тому на початках вони і казали, щоб ми віддали те, що хоче російська армія, адже вони така велика країна. Тепер уже розуміють чому ми не можемо нічого віддати, бо апетити в агресора непередбачувані. Вони добре розуміють, що для них дешевше нам допомогти всім, чим можуть, ніж російські бомбардувальники будуть цілити їм у вікна, загарбавши Україну. Самі Нідерланди мають складну історію. Вони не завжди були нейтральними чи захисниками справедливості, як зараз. Вони нас підтримують, бо знають, що росія напала на нас несправедливо. А на піку своєї могутності Нідерланди, володіли землями у Південній Африці, Індонезії, Південній Америці та Карибському басейні і впродовж XVII-XIX століть голландська держава та її представники підтримували і стимулювали рабство і наживалися на ньому. Лише зараз уряд Нідерландів перепросив за історію рабства, яке він назвав злочином проти людства. Якби ж це ставало уроком для сучасних колонізаторів. Тоді б через століття не покутували нащадки злочини теперішніх вбивць.

 Перемога

В просторій і затишній будівлі Українського дому ми говорили про найбільше наше бажання, про солодке і безцінне дороге слово «Перемога». – За словом «Перемога» стоїть велика праця, тривала, вагома, глобальна праця, якої нікому не уникнути і нам потрібно докласти значних зусиль, – каже Марія. – Зараз багато експертів і аналітиків переконані, що запорукою сталого миру стануть політичні зміни всередині російської федерації, які приведуть до того, що москалі залишать нашу територію. – Перемога України, в перш за все, залежить від кожного з нас та чіткого усвідомлення реальності, від нашої готовності наполегливо працювати вкладаючи свій неоціннний внесок “цеглинка до цеглинки”, від потужності ЗСУ, достатньої кількості зброї, ефективної української дипломатії, фронту волонтерів та наших донатів. За великим рахунком, мені хочеться вірити, що Україна почала перемагати, коли москалям не вдалося взяти Київ за три дні, коли у якийсь момент ми всі усвідомили, що Перемога в цій війні важливіша за мир, коли, хоч на деякий час забули чвари, почали вчити українську мову, свою історію, зрозуміли, що цінними бувають навіть кілька гривень пожертви, – каже Софія. – Весь Світ вразив феномен народних зборів, – додає Марія. – Відрадно, що багато країн підтримують і розуміють, що війна не тільки наша і що за словом «Перемога» стоїть перемога добра і світла над темрявою. І від результату цього протистояння залежить безпека та мир всього Світу. Ми це демонструємо на мітингах, акціях, на наших заходах, куди приходять люди доброї волі різних національностей. Дівчата переконані, що за словом «Перемога» стоїмо ми всі. Кожен на своєму місці: вдома і тимчасово поза домом, в інших краях, але з Україною в серці і діях. – Кожен мусить обрати і вже, мабуть, обрав один з фронтів: або зі зброєю в руках, або з інформацією в гаджеті, на волонтерській ниві, чи мистецькому полі, жертвувати гроші, час, серце для Перемоги,– каже Софія.

Друзі, читайте історію – каже Марія, ви знайдете багато відповідей та висновків які варто засвоїти. На думку Марії, потрібно чітко сформувати ідею та цілі України майбутнього ще до фізичної перемоги, бо майбутнє твориться саме зараз в наших думках та вчинках, в здатності бачити картину майбутнього. Це не просто звільнена територія, а успішна та впливова центрально-європейська держава, затишна домівка, де переважатиме радість творення нового життя. – За Перемогою стоїть наше відчуття української ідентичності, адже вона є нашою найкращою внутрішньою гарантією безпеки. Найкращою зовнішньою гарантією є, звісно, наша здатність самостійно оберігати Україні, її оборонний потенціал та  вступ до НАТО. І це запорука того, що ми не втратимо нашу цілісність після перемоги, – каже Марія. – Але поки її нема, не можна розслаблятися.

Людмила ОCТРОВСЬКА,

Роттердам, Нідерланди