Акрил, пластик, цвяхи, злипла від фарб марля, дзеркала… І неймовірна палітра кольорів… Улюблені? Та різні… Їх обирають настрій і задум. Переважно чорні, червоні, додає зелені і більше світла. Такими підручними матеріалами і відтінками створює молода художниця Ольга Баландюх видимий і символічний простір навколо себе. А коли ділиться ним з глядачем, то і сама дивується, що це має такий неймовірний вплив. Всесвіт, галактики, природа планети Земля і погляд на неї з космосу…Ні більше, ні менше… Так би я сказала про виставку абстракцій і не тільки, які експонуються в галереї “Бункермуз”, що у Тернополі.
– У мене були виставки: «Львів очима молоді 2016», «Арт Акт 2016» у Чернівцях, арт-фестивалі «New Wave Exhibition» 2017 у Львові, ІІ всеукраїнській абстрактного живопису у Києві у 2017 році, – хвилюється мисткиня перед тернопільською публікою, яка прийшла на відкриття виставки «Простір». – Цією добіркою робіт (13 картин) я хочу проспівати оду природі і космосу, в які я закохана. Це мої враження, спостереження, моє бачення розмаїття кольорових барв Всесвіту. Ця краса і є нашим щастям, яке кожен по-своєму бачить.
Я глянула на невеликого формату полотна, але побачила, як вони виходять з берегів. Ніби хаотичні мазки, але проглядається яскрава сюжетна вибудова. Космос не порожній, не розріджене повітря, що межує з атмосферою Землі, це – гази, пил, електромагнітні випромінювання, космічне сміття і промені, наша галактика Андромеди, сузір’я… Тут не лише свято барв, а перед усім, як на мене, щедрість почуттів, якесь космічне задзеркалля… Треба поспілкуватися з художницею і звірити відчуття з її задумами, подумала я, і пішла робити світлини.
Ольга Баландюх належить до тих талановитих людей, які в усьому талановиті. Вона співає не тільки пензлем і фарбами… Її полотна випромінюють мелодію. Ольга закінчила музичну школу по класу скрипки та Дрогобицький державний музичний коледж ім. В. Барвінського факультети скрипки та вокалу. Народилася в Дрогобичі, зараз живе у Львові, навчається у Львівській Національній академії мистецтв на кафедрі дизайну середовища. Пише вірші та музику, вокалістка рок-гурту SkyStealer. Любов до малювання привив батько-художник. Шукала себе в мистецтві давно, пробувала різні жанри. А полотна почала створювати на другому курсі Академії мистецтв. Треба було створити фактури маленького. А чому б не космос на А-5? Намалювала вимріяне…А на виставку уже представила триптих «Галактики»…
– І наша, і не наша, їх так багато…Простір не голубий там. А з червонястими відливами… Космос надзвичайно цікавий і таємничий, бездонний, всеохоплюючий. Фантазувати можна, уявляти, мріяти… Невивчене і незбагненне приваблює і проситься на полотно, – відповідає художниця, вдивляючись у триптих.
А я бачу на ньому світло-яскраві близькі зорі, які сяючи , згорають, як час, відходять, як думки. Виокремлюється туманна вуаль на пурпуровому, ніби зупинена мить світла, застигла мить у польоті світлових років… Давно згаслі – зелені, голубі, які трималися колись Молочного шляху, а тепер розсипалися маковим зерням у просторі сіро-рожевої з блакитним відтінком маси. Тут можна закохатися в «Очі Всесвіту». Їх художниця поз’єднувала штрихами-нитками, ніби замаскувала його глибинність почуттів, щоб, ми бува, не всмокталися в безмежну порожнечу буденності. «Сонцем» Ольги Баландюх не обпечешся. Воно помаранчеве, різке світло приховало під плямами, так сонячні бурі виснажують світило, воно помережене кратерами і чорними повісьмами…
Болить Сонцю? Швидкість польоту його гальмується? Чому сумне? В хаосі яскравого помирає щось, забирає душі, затягує в коловорот днів-ночей? Життя минає, не час. Час зупинився «Під покровом ночі». З такою назвою представлений на виставці диптих. … Оригінальні картини з дзеркальними шматками. Тяжкі чорні хмари, без кольору і відстані, хмари , як втілення ночі, нависли простирадлами…Лише де-не-де пробивається світло через дзеркальні отвори…
– Це символічний перехід в інші світи? Очі хмар?
– Можете трактувати так, як вам думка підказує, – каже художниця. – Є безліч варіантів. Один із них – вдивляєшся в картину: накрила ніч Землю, Сонце спить, зорі ховаються в хаосі Галактик, а ти бачиш свої очі чи себе десь там у дзеркалі… В круговороті днів важко визначити, де ти перебуваєш, в якому часі існуєш, чим дихаєш і як мислиш. Іноді забуваєш, як звучить мелодія твого серця, адже так багато охочих, які нестримно бажають перекласти тебе на свій лад. І тоді ти губишся в собі. Ти намагаєшся знайти відповідь, осягнути себе і знову стати вільним. Ти подорожуєш спогадами свого життя, зазираєш у невідомі вікна, шукаючи правильну відповідь.
Все зрозуміло пояснено. Тепер я не буду перепитувати про трактування художницею картин «Галактика квітів», «Геометрія плям». Абстракція лукава – вона може заграти своїми барвами по-іншому для кожного глядача.
– Саме абстракція дає мені можливість виразити в кольорах своє бачення світу, мої переживання та міражі, щирість, емоційність, трепет за його цілісність, відчуття його вічності, мудрості, глибини… Тут нестримний політ фантазій, втілення найпотаємніших думок. Крізь призму абстракцій я дозволяю тим, хто бачить мої картини, відчути якусь частину свого життя, ілюзій та спогадів, пошукати разом зі мною відповіді на вічні питання…
І це молодій художниці вдається. Коли дивишся на картини: « Заграва», «Морські хвилі», «Літній спокій гір», «Весняна гроза», «Велич лісу» – залюблюєшся в красу, якої можеш і не помітити у повсякденні. У тебе ніби з’являється право на мить заглянути в очі води, порозмовляти з горами, деревами, землею і небом, піднятися в простір і відчути себе невід’ємною частиною природи.
– Ми чомусь сподіваємося на глобальні відкриття, в очікуваннях ставимо високу планку, але часто штрихи, деталі змінюють життя нашого внутрішнього всесвіту. Я хочу, щоб люди звертали увагу на скромну квітку, краплинку роси, що виграє у променях сонця, дерево, що схилилося над прірвою. Жива природа – це диво, яке нас наснажує, дарує щастя і гармонію, – каже художниця Ольга Баландюх. – Малюю з іншого боку на пластику. Коли дивишся на лицьовий бік, воно вже по-іншому сприймається, я сама тоді іншими очима дивлюся. Ще раз заглиблююся в те, яким чином відчула палітру події, явища… Мої роботи і для мене більше питання, ніж відповіді.
– Чи багато часу йде на створення картини?
– Коли є задумка і хочеться її матеріалізувати, то довше сохнуть, ніж пишуться…
Мисткиня працює з акриловими фарбами.
– Що найголовніше з цим матеріалом?
– Не переборщити з водою, – сміється Ольга.
Молода художниця захопилася живописом не так давно, у 2016 році. І в неї є ще багато таємниць, у яких вона хоче себе спробувати, кілька варіантів стилів уже в роботі. Але хто ж ділиться сокровенним на зорі творчого шляху? От виставку планує зробити і в рідному Дрогобичі, і у Львові місце підбирають, а там столиця покличе…
Хочеться побажати закоханій в Космос художниці , щоб вона ніколи не втрачала хисту творити неймовірні полотна, які дарують романтичні роздуми про першооснови створення Всесвіту (направду – безліч варіантів), несуть життєствердні мелодії настрою, сповненого надії і віри в щось прекрасне. Саме з таким настроєм я пішла з її виставки. А ще я хочу, щоб та тонка лінія горизонту, що ділить простір на Землю і Небо, яку я помітила в її абстракціях, стала потоком сонячного світла, яке єднатиме її ідеї з особистими емоціями аж поки не відбуватиметься диво появи пульсуючого у просторі образу. Він невловимий, але Ольга Баландюх вміє його відчувати.
Людмила ОСТРОВСЬКА












































Дякую за гарні емоції і враження!