Програму збереження самобутності розробили через записки українських учениць, – Тетяна Григорська

Національний Конгрес українських асоціацій Італії (НКУАІ) вдруге організував масштабний  Форум українських освітян Італії та України, який в онлайн режимі об’єднав у обговоренні питання «Як зберегти українцям самобутність за кордоном?» представників церковних громад, розробників освітніх програм, зокрема, з Канади та Польщі, науковців, культурних діячів і всіх бажаючих, кого турбує це питання.

– Наша розмова тривала понад дві години і коло наших однодумців сягнуло понад сотню учасників,- говорить очільниця Департаменту освіти НКУАІ, організаторка і модераторка зустрічі Тетяна  Григорська. – Ідея конференції такої тематики у нас виникла на одному із засідань читацького клубу, де ми обговорювали  роман Івана Багряного «Тигролови», в якому описані  жахливі сторінки історії українського народу – сталінські репресії 30-х років ХХ ст. , які пережив сам Іван Багряний, засланий на далекий Схід, в ГУЛАГ.

Утікши із етапного спецпотяга НКВС, автор «Тигроловів» майже два роки жив у тайзі і зберіг себе, щоб нам про це розповісти. Це так співзвучно з нинішнім неприхованим тероризмом того ж режиму, спрямованого на знищення всього українського. Наша ідентичність – це живий організм, сплетений з культурних, мовних, історичних та соціальних ниток і ми  хотіли обговорити це  з різних ракурсів. Розпочали із вшанування пам’яті полеглих захисників нашої незалежності, показово розстріляного напередодні заходу Андрія Парубія, раніше –  Ірини Фаріон.

Це ще раз підкреслило, наскільки глибоке і проблемне для ворога питання українськості, нашої мови, якщо в нього так ціляться, щоб залякати інших. Захід відбувався на базі навчальних закладів асоціації Діаспора Україна Мантова, яку очолює пані Іванна Дячишин.

Під егідою асоціації працюють  школи Марміроло” З Україною в серці” та Св. Йосафата Мантови. Вчителі використовують сучасні форми і методи навчання, комбінують їх з елементами творчого розвитку, застосовують новітні методики навчання, в тому числі і онлайн-уроки з  українськими педагогами. У школі є художні колективи, театральна студія. До речі, виконання учнями духовного Гімну України «Боже, Великий, Єдиний…» задало   потрібну тональність зустрічі. Виступаючі наголосили , що нині вкрай важливо поширювати українську мову в усіх сферах суспільного життя, плекати за кордоном, як презентацію України і її інтересів.

Наш душпастирь о. Василь Вербицький зупинився на ролі церкви для української діаспори, яка завжди була релігійним і культурним  осередком формування нашої закордонної спільноти. Перші  українські школи організовували при церквах. На необхідності вільно володіти рідною мовою наголосив і колишній випускник Львівської політехніки Олександр Кондрашов – доктор філософії із соціальної роботи, науковець із досвідом викладання у провідних університетах Канади.

Він сказав, що українська мова має величезне культурне, історичне та політичне значення для української нації і її вивчення – це процес деколонізації. Для представників діаспори – повернення до свого коріння, до джерел української культури. Тож кожен, хто шанує цінності демократії, має вивчати мову народу, який вже понад 300 років веде визвольну боротьбу за право говорити і творити рідною мовою». Однією з провідних тез науковця був перехід від  спадщини до солідарності, як  заклик до активної взаємодії між українцями за кордоном, до спільного творення майбутнього, а не лише збереження минулого. Він розповів, що цьогоріч Конгрес українців Канади  у листопаді відзначає свій 85-й день народження, успішно взаємодіє з канадським урядом та об’єднує більшість українських організацій країни, про відзначення наступного року 135-ліття поселення перших українців у Канаді. Країна кленового листа  для української діаспори є другою Батьківщиною в кількох поколіннях, але наші земляки  завжди пам’ятають про землю своїх прапрародичів і не дають про неї забути канадійцям.

Свою, вже  офіційно опубліковану програму з викладання української мови, як другої іноземної для учнів 7–8 класів середніх шкіл Польщі, презентував на форумі доцент Інституту Славістики Польської академії наук Павло Левчук. Видання програми стало можливим завдяки підтримці Посольства України в Республіці Польща.

До розробки рамкової програми науковця підштовхнуло життя. Йому якось принесли записку двох українських учениць з пʼятого класу, яку забрали у них на уроці. Дівчатка переписувались між собою українськими словами, але написаними вже латинськими літерами. Так науковець зрозумів, що діти забувають українську мову, і  запровадження української, як іноземної – єдина можливість її зберегти.

Павло Левчук пояснив, що в  Польщі з 2017 року діє державна регуляція, де записано, що не тільки українці, але взагалі всі, хто має інше громадянство, ніж польське, мають право вивчати мову своєї держави. І якщо збереться група охочих (мінімум 7-9 осіб), тоді дирекція школи повинна надати приміщення в безоплатне користування та матеріали (наприклад, дошку, ксерокс тощо). Натомість організація занять, пошук вчителя, підготовка навчальної програми, наявність підручників та оплата за це все покладається або на посольство чи консульство відповідної держави, або на мовні чи культурні центри громади.Так і було вже в багатьох  польських навчальних закладах: Гданська, Кракова, Малопольщі, Ольштина, Вроцлава.

Програми для іноземних мов складаються на підставі Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти. У Польщі, як і у всій Європі, ці рекомендації є основою для вивчення мов. У розробці навчальної програми науковець покладався на стандарт сертифікації української мови як іноземної, який опублікувала Національна комісія зі стандартів державної мови.

Нам з цим складніше в Італії, бо країна багатонаціональна і різні закони, але ми вже другий рік не відступаємо від цього питання і будемо нагадувати в Сенаті про наші потреби.

Учасники форуму  переглянули картини проєкту «Міст кольорів», який зібрав роботи українських художниць – вимушених переселенок, що нині живуть в Італії. Координаторка проєкту мисткиня Людмила Горбачик сказала, що через мистецтво десятки людей висловлюють свій біль, надію, доносять правду про Україну світові мовою кольору, символами вираження думки. Цей проєкт довів, що навіть у вигнанні можна зберігати себе, творити й впливати на розуміння української душі. Цікавим був час для запитань гостей.

Я була приємно вражена, що  велика кількість зареєстрованих зі сходу  України, які живуть на тимчасово окупованих територіях чи на лінії вогню, говорили, що це був для них ковток свіжого повітря. Їм там не солодко, але вони, як ніхто, знають, що мова це зброя, яка може поневолити і окрилити. Вони у збереження українськості вкладали  комплекс, що вимагає обміну практичним досвідом та готовністю працювати разом.

Ми всі вже знаємо, що війна росії не тільки  за територію та фінансові ресурси, а значною мірою  за ідентичність. Бо це не лише мова, але й культурні традиції, спільний досвід і спосіб життя. Наша здатність захищати кордони, коли інші відвертаються, підтримка війська у вигляді донатів це також частина нашої ідентичності. А така консолідація зусиль   є ще й ключовим внеском у боротьбу за справедливість, незалежність та перемогу України.

Результатом минулорічного форуму освітян Італії і України стали дві петиції: « Про спрощення системи визнання українських дипломів» і «Про впровадження української мови, як другої іноземної в італійських школах».

Звернення розглянуті в Сенаті Республіки Італія та наразі перебувають на розгляді в профільних комісіях.Найближчим часом  у рамках Другого форуму освітян Італії та України  Департамент освіти НКУАІ планує  провести серію вебінарів, присвячених визнанню українських дипломів та кваліфікацій, можливостям працевлаштування українських вчителів в освітній системі Італії.

Хочемо долучити українців Італії до Радіодиктанту національної єдності, Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика. НКУАІ шукає вчителів, які мають бажання долучитися та виступати в ролі медіаторів між освітніми закладами України та Італії. Це шанс стати частиною великої справи — формування освітнього мосту між двома країнами, національного єднання, що  є запорукою збереження нашої  ідентичності і самобутності.

Людмила ОСТРОВСЬКА,  Рим, Італія