Олег Марцинківський творить фільми на свої пісні

Учні та педагоги Мистецького ліцею «Київська дитяча Академія мистецтв імені М.І.Чембержі» разом з організаторами проєкту «Дитячі мрії»: народною артисткою України  Ольгою  Чубарєвою,  співаком Олегом Скрипкою, працівниками Національної бібліотеки України для дітей,  організацією «Територія жінок»,  Олімпійського комітету України, дитячим хором Національного радіо України та представниками Воєнізованого  підрозділу територіальної оборони Києва  «Мрія»  стали учасниками великого благодійного  концерту для дітей із окупованого Маріуполя.

Директор мистецького ліцею «Київська дитяча Академія мистецтв» ім. М. І. Чембержі, народний артист України, а донедавна  професор  Київського  університету ім.Бориса Грінченка, Олег  Марцинківський  не приховує задоволення від натхненності і креативності вихованців та викладачів ліцею.

– Ми пишаємося талановитими дітьми, які є не лише сьогоднішнє, а й майбутнє України. Незважаючи на повітряну тривогу під час підготовки до концерту та очікування відбою, виступи  юних артистів  були на рівні з професіоналами.  Вважаю, що мистецтво неабияк важливе сьогодні, оскільки завдяки йому ми документалізуємо настрої сьогоднішньої доби, вписуємо свою сторінку у велику історію України.

Минулоріч у свято Збройних сил України наша академічна родина зібрала численну кількість наборів першої необхідності для українських воїнів. Талановиті діти власноруч виготовили декоративні обереги, привітальні листівки, в які вклали  слова побажання здоров’я та мужності,  а головне  щасливого повернення додому з Миром та Перемогою. Тоді частина сюрпризів поїхала до військових з волонтером, народною артисткою України, композиторкою Лесею Горовою та «Арт-десантом» на Запорізький напрямок. А величезну кількість подарунків, зібраних нашими вихованцями,  безкоштовно Нова пошта відправила  до наших захисників, які тримають фронт на Донецькому напрямку.  Силами ліцею ми проводили  благодійний ярмарок,  зібрали майже сто тисяч гривень і закупили на них дрони. Учнівські вироби ручної роботи  розбирали   батьки, меценати, просто відвідувачі, які  хотіли наблизити перемогу над ворогом.Ми були разом: учні  та викладачі, батьки і діти,  воїни-захисники та відомі артисти, меценати. А там, де є міцна  єдність,  оживає відчуття взаємопідтримки, сили і свята та щастя.

Олег Марцинківський – співак, композитор і музикант, у творчому доробку якого світова та українська класика, понад 150 народних пісень, кобзарські думи, балади, сучасні пісні, майже  400  власних творів. Серед наукових праць   рекомендації  педагогам з вокалу, методика  навчання сольного співу у вищій школі та інші. Особливою гордістю Олега Олександровича, як науковця,  є дослідження –  «Порівняльний аналіз автографу нот Миколи Лисенка «Молитва за Україну» з існуючими обробками, які використовують для виконання хорами України», за яким він відродив написану  рукою  автора мелодію  і створив власну обробку духовного гімну – «Боже великий, єдиний» для симфонічного оркестру та мішаного хору .

А ще  пан Марцинківський  з дитячим хором Українського радіо   записав « Гімн України» в своїй розробці  тональності, в якій можуть співати діти із звичайних шкіл.  Митець –  один із небагатьох в Україні пише музику для дітей. Твори майстра  включені до методичного посібника «Пізнай Україну», рекомендованого Міністерством освіти України для вивчення у суботніх та недільних школах українцями зарубіжжя.

Майже 10 років Маестро був  музичним керівником і головою журі  Міжнародного конкурсу-фестивалю дитячої та юнацької творчості «Усі ми діти твої, Україно!» Ситуація з ковідом і початок широкомасштабної війни  призупинили міжнародну фестивальну діяльність. Але на локальному рівні директор ліцею  тримає високо планку культурно-мистецького фронту. За його словами, піврічний план із культурно-мистецьких заходів у ліцеї  ледве вміщають  в трьох стандартних аркушах, щотижня учні можуть демонструвати свій талант.  У ліцеї безплатно навчають обдарованих дітей на чотирьох відділеннях: хореографічному, театральному , образотворчому, музичному.

– Наш ліцей на базі викладацького складу вищого мистецького закладу, який розформували і створили  наш, тому в нас не просто вчителі, а викладачі вишу, – розповідає митець.-Відповідно в учнів  дуже високий і загальноосвітній рівень.Я пишаюся, що очолюю ліцей, який за професійною підготовкою один з найкращих в Україні,- каже директор.

Ми зустрілися з Олегом Марцинківським, як давні друзі, бо стартом кар’єри  співака був Тернопіль. Він любить і шанує найкращого в світі тернопільського  слухача і глядача. Для нього роки роботи в Тернополі з колективом «Медобори» були просто піснею. Він говорить, а я згадую якими словами у розмовах його величають наші артисти, прихильники його таланту:  прекрасний тенор, інтелігент української пісні, лицар українського романсу. Я ж цитую йому  із свого архіву, що « на початку 80-х років у  Тернопільську обласну філармонію прийшов працювати співак, кобзар і композитор Олег Марцинківський, де  організував ансамбль, в основу якого лягла ідея стилізованого фольку. Колектив назвали “Медобори”». Я цитую, а він усміхається.

– Ніби відео дивлюся, наскільки близькими були мені ці люди, – каже з нотками чи жалю, чи ностальгії.

Ми довго розмовляємо, згадуючи події минулого століття, записи колективу у студії обласного радіо, де я на той час працювала, період  гучної слави  цього фольк-гурту. Вони виступали всюди: від Москви і Києва до окраїн області.

– Тепер чомусь засоби масової інформації взагалі з ефіру забрали співаків, а натомість групи виконують незрозумілі речі малограмотною мовою. Теперішні пісні не завжди можна повторити, поспівати  гуртом, що було колись… Тепер те «колись» чомусь настирливо зветься «неформат», – ділиться  професор  вокального співу. У його пісенній творчості немає первинності. – Коли я пишу пісню, то одночасно звучить і мелодія, і слова до неї туляться.Я навіть не зможу повторити слова, я мушу їх співати. Поки не закінчу пісню, ні за що не беруся. І тоді цей твір стає  зліпком  душевного стану на момент її створення. Коли ж співаю  на сцені , згадую той стан, входжу в той образ і свої почуття передаю людям.

– Сьогодення  зі своїми болями і проблемами  у вашому серці знову і знову відгукується  новими відчайдушними строфами. Коли слухаєш вашу композицію «Вставай, Україно!», вібрує душа в ритмі слів…

– Це  твір, розрахований на велелюддя майданів, площ. Це фестивальний твір, ми ж виховуємо українців мистецтвом. Там є такі слова: «Спитай себе, допоки ти ховатись будеш від своїх проблем? Іди сміливо до мети і наближай майбутнє кожним днем!».У мене є такий шлягер «Пан Степан». Бо «пан Степан – завзятий отаман, погибель ворогам». Кожен може підставити  будь-яке  прізвище українських отаманів , в тому числі і Степана Бандери. «Встань з могили, отамане, поведи до бою». Такий лейтмотив пісні, яку ми разом усі співаємо. Ще є ритмічна фестивальна  пісня для дітей «Світу-мир», яку написали ми разом з Олексою Кононенком.

У моїй практиці був випадок, коли ще комуністи сиділи на перших рядах на урядовому концерті у Палаці «Україна», а на задніх рядах люди  стояли з блакитно-жовтими знаменами. Я співав тоді пісню про кобзаря і віночок українських пісень був приспівом для кожного куплету. Починали з  пісні про сусідку, потім про гречаники… І я бачу в залі  національний український прапор, мене переклинює і я співаю: «О, Україно, о, люба нене..».  Організатори концерту, які вивіряли програму, кричать із закуліс: «Що ти  співаєш?!». А люди з жовто-блакитними знаменами співають разом зі мною і йдуть на сцену. Ті, із-за куліс: «Жени їх зі сцени!». А я показую, що нічого вже не зробиш. Патріоти щось говорять в мікрофон, обнімають мене, цілують. Тоді було дуже загострене відчуття  національної ідентичності. А за десять років війни з московитами воно загострилося ще більше.

Ми пройшли вишкіл на зрілість, бажання стояти в одному строю із захисниками України до перемоги. І хоч не всі в час широкомасштабної війни поділяють концертну діяльність, все ж вона допомагає  відходити від  стресу, реінкарнуватися після  обстрілів столиці та інших міст, перезавантажитися на наступний день. А головне, вірити, що він настане. Бо тепер такий світ, що невідомо куди долетять снаряди і чи всі ракети зіб’є наша доблесна ППО. А організовуючи благодійні мистецькі  заходи, ми не тільки можемо кошти зібрати для потреб ЗСУ,подарувати дітям з окупованих територій надію повернення додому, а й виставляючи  в соціальних мережах  наші твори,  виступи, пісні,  нагадати світові, що ми є, ми талановиті, незборимі, завзяті.

До речі, я маю свою студію звуко- і відеозапису, в якій  роблю фільми на свої пісні, а їх у мене майже 400. Ця робота стане вже історією української культури, в яку цілиться ворог.

– Серед державних відзнак і нагород ви маєте і особливу – народний знак шани  «Честь і слава Тернопільщини»…

– Так, – тепліють очі мого співбесідника.-Я з гордістю його ношу на свята і  кажу, що це відзнака Тернопілля, де починалася моя творча кар’єра. Тернопільщина залишилася в моєму серці назавжди. У моєму робочому портфелі лежить  пісня на слова В. Вихруща «Мелодія землі». Я хотів би її словами  передати  вітання всім українцям світу: «А земля, неначе, рідна мати , Від тривог і болю захистить.

Як її такої не кохати, Як її такої не любить!». Любімо свою землю, це основа наша, фундамент, без якого ми ніхто!І зараз ми мусимо її вибороти у вогога.

Людмила ОCТРОВСЬКА