Сільський театр з виставою «Дячиха» зібрав 187 тисяч гривень для ЗСУ

Жителі Чортківського району їздять по селах із виставою «Дячиха».  Вхід на перегляд безкоштовний. Охочі кидають гроші у благодійну скриньку. Опісля організатори віддають ці кошти на потреби ЗСУ.

«Об’їздили майже усі села Білобожницької громади, – розповідає Зоряна Байтала. – Маємо запрошення до Теребовлянського району. Нам потрібно якомога більше грошей для хлопців.

У селі Ридодуби лишили гроші на потреби військових. У Білобожниці, кошти, які ми зібрали, сільська рада долучила до збору на РЕБ. У Ромашівці ми дали 15 тисяч, коли люди купували тепловізор Андрію Мельнику. Днями також заробили близько 30 тисяч. Підтримуємо зв’язок із волонтером отцем Любомиром Фінковським з Калинівщини. Він і з дронами допомагає, і гроші докладає, якщо треба».

Вистава «Дячиха» стала популярною у селах. Хоча сценарій написала українська письменниця Тетяна Сулима ще у 19 столітті, не втрачає актуальності донині.

«Вистава давня, така ж за стилем і змістом, як «Кайдашева сімя», – додає Зоряна Байтала. – Наші люди таке люблять. Хтось упізнає себе, хтось – близьких. Сприймають нас бурхливими оваціями, бо тема стосунків на часі завжди. Люди виходять з будинку культури зарядженими, на позитиві. Бачимо результат своєї роботи за їх емоціями».

У цій виставі планували грати лише працівники культури громади. Та поки збиралися і шили костюми, встигли помінятися деякі головні герої.

«Окрім працівників культури, грають бібліотекарі, учитель, працівниця банку і одна безробітна, – каже Зоряна. –  Хоча планували залучити до вистави суто працівників культури. Декому не вийшло, дехто не хотів вчити напам’ять слова. Тому така різношерстна група. Колектив гарний. З цими людьми приємно працювати. Викладаємося на повну під час кожної вистави».

Зоряна Байтала грає головну роль дячихи.

«Це моя перша серйозна вистава, – говорить. – Не мала такого досвіду, щоб грати у двогодинних виставах на чотири дії. Доводиться деколи імпровізувати на ходу. Було, що від сильного хвилювання пропустила якісь слова. У кожному селі було щось своє.

Минулої неділі забула вдома хліб. У виставі має бути три калачі. Ми поїхали до магазину і купили великі краусани. Я перекрутила на сцені фразу, що напекла булочок. А моя коліжанка забула борщ. Принесли звідкись компот і борщ на сцені був із вишень. Завжди є вихід. Коли учасники вистави хвилюються в таких випадках, питають, що то буде, відповідаю: «Все буде добре. Якось обіграємо». У житті також користуюся цим.  Життя навчить всього. Дуже допомагають жарти. Не беру дурного до голови. Моя бабця прожила до 92 років, бо ніколи не брала дурного до голови. Зрештою, обидві бабусі були товариськими і легкими на підйом».

Зоряна Байтала уже 28 років працює дяком-регентом у церквах Святого Архистратига Михаїла села Калинівщина та Святої Трійці села Семаківці. Тому публіка активно реагувала на її роль дячихи уже на сцені.

«Найгучніше нам аплодували у селі Калинівщина, – усміхається Зоряна. – Із залу долітали репліки в нашу адресу. У виставі дячиха дуже нагла. Їй всього мало. То моя сваха часто вигукувала із залу. Це веселило. Дехто взагалі реготав упродовж усієї вистави. Дуже комфортно працювати на сцені, коли є така реакція глядачів, аплодисменти. Відчуваю зв’язок з публікою.

Головна героїня галаслива і сварлива. У кожному селі упродовж двох годин потрібно добряче кричати. Мікрофонів нема. У багатьох селах на сцені хороша акустика, а в деяких сільських клубах мало що чутно і треба дуже накричатися. Голос сідає і тоді важко співати наступного дня у церкві».

Зоряна Байтала стишує голос уже в церкві або коли співає народні пісні. Вона працює завідуючою будинком культури у селі Калинівщина. Щоб подбати про себе і свій голос, п’є тільки чай із сушених трав. Воду набирає у джерелі, що за кілька хвилин ходьби від сільського клубу. Намагається знайти щастя у простих речах і молитві.

«Не завжди покладаюся на себе, – каже Зоряна. – Буває думаю: «Боже, я знаю, що сама того не зроблю. Але ти мені допоможи, з тобою у мене все вийде». І тоді справді все виходить».