«Техніка зародилася на Тернопільщині», – картину Івана Марчука продали за 72400 євро

Британський аукціонний дім Sotheby’s виставив на онлайн-торги пейзаж українського художника Івана Марчука “Тут зупинився час”, який було написано 1982 року, він є частиною серії пейзажів із золотим місячним світлом.

За час існування Монетного двору Національного банку України випущено понад три сотні ювілейних і пам’ятних монет, об’єднаних у 23 тематичні серії,  серед яких однією з найбільш визначних  є серія «Видатні особистості України». Цю колекцію, за попереднім планом  випуску пам’ятних монет України на 2024 рік, поповнить  монета «Пльонтанізм» Івана Марчука.

З цієї новини ми і почали розмову з Іваном Степановичем, йдучи у його Віденські мистецькі апартаменти.

Думала, що Генія сучасності,  титулованого відзнаками кавалер ордену Свободи,  “Національна легенда України”,  «Скарб нації»,  єдиного українського художника – члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва,  народного художника України, Лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, нашого земляка з Лановеччини Івана  Марчука, виставки якого бачили на всіх континентах, уже нічим не здивуєш. Але новину про монету він сприйняв з теплою усмішкою, йому приємно, що Україна хоче увіковічнити його винахід у мистецтві, якому уже 50 років. Помічниця  художника атр-критик Тамара Стрипко  розповіла, що вони активно узгоджують з Національним банком деталі дизайну монети, але секретів не відкривала.  А коли ми зайшли до його помешкання, з великою виставковою залою і майстернею, пан Марчук  мені порадив ковтнути  пігулку валідолу, щоб погамувати  емоції, які, він передбачив, у мене будуть у цій залі. Він знає, як  бурхливо я реагую на його новації! Добре, що я не маю ніяких медичних засобів, бо той вибух гордості, щастя від побаченого, адреналіну, який шугонув  по всьому тілу, я могла б не відчули. Ми не бачилися з ним кілька місяців, а на стіні визріла колекція полотен у чотири ряди!

Ще весною тут був ряд картин, як пояснював Маестро, зручних для переносних показів, для зустрічей у школі чи товаристві українців Відня. А це нових півтори сотні  шедеврів! Я обіймаю майстра. Вітаю і неймовірно тішуся, що здоров’я йому дозволило скільки емоцій  подарувати  відвідувачам його майбутніх виставок. Вразило різнобарв’я його  пльонтанізму, глибина світла, яку вміє видобувати тільки Марчуковий пензель. Тут аура нескореності, могутності, надії і віри над кожною картиною.  Його полотна енергодайні. Він каже, що  не хоче, щоб люди плакали, дивлячись на його  роботи, ніколи цього не хотів.

– Я прагну життєствердних полотен, які є джерелом сили, бадьорості, підживлюватимуть і освіжатимуть глядачів. Україну і світ чекають складні часи, їх треба пережити, – каже майстер.

– Як же ви стояли за мольбертом? – запитую, бо  колись жалівся, що ноги стомлюються.

– Руки так просилися малювати, що я інколи навіть сидів за мольбертом, – каже геній з блиском в очах. Він завжди нарікав, що в нього тільки дві руки. – От якби , як у Шиви, їх було чотири чи навіть вісім!- пускає змовницьки бісики очима, як уміє лише він.

Скільки  пережив, скільки перетерпів наруги за свій талант у совкові часи, але залишилися нікому непідвладними його  гідність, протистояння незгодам світу, задерикуватість, непокірність, глибина,  наснага, внутрішнє світло. Колючий і незручний, мінливий і несамовитий Іван Марчук , який завжди вірив  у божественне походження і призначення мистецтва і митця. Він незмінний. Навіть підступному часу не вдається  відірвати від улюбленої галери, цього раба, як він любить себе називати.

Іван Марчук згадує Тернопільщину. Його щасливі хвилини сільського, небагатого, але такого цікавого життя, яке було  в оточенні  природи і краси. Каже, що звідти і коріння його всесвітньовідомого «пльонтанізму». Він задумується і розказує, що коли вже все перепробував, вирішив, що він буде іншим, хай гіршим, але  іншим, неповторним. Самостійно почав шукати оригінальний стиль і відшукав  таке, чого не було в жодному  напрямку мистецтва. Іван Степанович  вважає, що пльонтанізм є його особистим внеском у світову культуру і не хоче, щоб хтось інший копіював його техніку. Він також зазначає, що пльонтанізм є дуже складним і трудомістким процесом, який вимагає високої майстерності,терпіння і практично його не можна повторити.

Цей  оригінальний  стиль   ставить нашого всесвітньовідомого земляка  в один ряд з винахідником  імпресіонізму Клодом Моне,  модернізму Пабло Пікассо, сюрреалізму Сальвадора Далі. Пльонтанізм став визнаним як геніальний і оригінальний напрямок у сучасному мистецтві. Це слово  в академічних мистецьких виданнях   подається без перекладу. А картини, зроблені в цій техніці,  мають медитативний  характер. Переплетіння  тисяч кілометрів   тоненьких ліній , набувають ефекту сяйва, магічності, живої вібрації та об’єму чотиривимірності, яка заглиблює  в тишу,  спокій і час.

– В чому таємниця такого впливу  вашого стилю?

– Таємниця в тому, що я знайшов ключ  до душ і сердець народів світу, не лише українців. А може, він сам знайшовся? – роздумує  Іван Степанович. – Колись я побачив в гаю голі дерева, а на тлі неба – фантастичне мереживо, переплетіння гілочок різної товщини, підсвічених сонцем. Щось подібне я бачив у руках свого батька, який був відомим на всю округу ткачем у Москалівці. З тих ниток і волокон узори робив, що для мене в дитинстві  було дивом. Мама, коли ми були дітьми, часто казала сестрі: «В тебе таке волосся запльонтане!». У нас казали «пльонтати» – плести, переплітати.  Дуже мені те слово подобалося.  Я, коли визрів  бути інакшим і єдиним, почав «пльонтати» малесенькими штришками думки й емоції голосу  своєї душі. До мене такого ще ніхто не робив. Може й сила в тому, що з дитинства виносив,- розводить руками майстер.

Тамара Стрипко додає, що  термін «пльонтанізм», збагативши інтернаціональний мистецький словник, поширився на означення всієї, притаманної тільки Марчукові, системи художнього мислення і світобачення – унікального, винайденого ним, творчого методу.

– Він, здається, випробував усе, що було створене до нього, і запропонував власні стилістичні, структурні, технічні новаторські рішення, – говорить пані Тамара.  – Творчість Марчука – у всій її багатомірності – вже давно належало б вивчати і аналізувати мистецтвознавцям. Відсутність ґрунтовних праць відповідного рівня можна пояснити одним – розгубленістю фахівців перед масштабністю і потужністю доробку художника в змістовному, технічному, філософському, методологічному, зрештою, кількісному вимірах. Світ знає Марчука, а через його картини пізнає Україну.  Найсвіжіша новина  про онлайн-торги в Британському  аукціонному  домі Sotheby’s . Там американський колекціонер  виставив пейзаж Марчука, виконаний у 1982 році  в  стилі  пльонтонізму   “Тут зупинився час”, це одна із  серії пейзажів із золотим місячним світлом. Очікувана вартість полотна була  40–60 тис. євро. А продали картину  з молотка за 72400 євро.

– Якщо б я продавав картини, був би багачем,-  усміхається  художник. – А мені хочеться з ними говорити і леліяти їх, показувати якомога більшій кількості людей, щоб знали яка красива Україна, пізнавали філософію нашого буття. Іван Степанович  хвалиться черговим подарунком   шанувальникам його  мистецтва від   давніх  його партнерів і друзів – ПрАТ “Вентиляційні системи”. Вони упорядкували і презентували  найповніший електронний  каталог його творів: http://marchuk.in.ua. Він уже сьогодні налічує до 2 тисяч сторінок.

Пані Тамара  каже, що робота триває.

– Мета електронного  каталогу – зібрати всі картини Майстра, які є у світі в приватних колекціях,  зафіксувати роботи, які є в архівах , музеях, бібліотеках, картинних галереях, у приватних руках в Україні. Сподіваємося вийти на поліграфічне видання, яке передбачають фахівці, буде чотиритомником,- додає Тамара Стрипко. Переглянувши електронну версію каталогу, я зрозуміла, що цифра 5 тисяч картин, яка заполонила  інтернет, характеризуючи доробок художника,  дуже заменшена.

Серед свіжих новин, про які ми ведемо мову в майстерні – виставка Івана Марчука «Свою Україну любіть», яка відкрилася  під патронатом Президента України й Міністерства культури та інформаційної політики України у Національному музеї «Київська картинна галерея». До неї  ПрАТ Вентиляційні системи видав каталог Шевченкіани накладом 700 примірників.Там експонується повне зібрання творів Марчука з цього циклу, за який у 1997 році він удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Марчукові полотна не просто ілюструють Шевченка, а відображають світобачення самого художника. «Кобзар» з цими картинами вийшов у видавництві «Дніпро» 1994 року. Іван Степанович  завжди з гордістю казав, що не кожен художник має свого «Кобзаря», а він має. Сьогодні цей цикл картин фахівці вважають  діалогом  через століття двох національних геніїв, що набуває особливої актуальності у наш драматичний час. Маестро  планує побувати в Києві на виставці. А поки що вони з помічницею  зайняті  підготовкою полотен  на величезну, понад 200 полотен, виставку у Відні, яку планують на лютий. А ще їх чекають з відеоінсталяцією та картинами у В’єтнамі, Катарі, Болгарії.

Іван Степанович усміхається і каже, що життя – це осягнення  горизонту, за яким відкривається новий… А я йому бажаю, щоб з ним було завжди це відчуття непідкорених вершин і погляду за горизонт, що змушує шукати і знаходити не те, що хтось загубив, а те, що ще ніхто не знаходив. А він вміє це робити.

Людмила ОСТРОВСЬКА

Відень, Австрія