“Росагресія завдала Україні збитків на 411 мільярдів доларів”, – посол Всеволод Ченцов

Завершився черговий Міжнародний прес-тур «З Україною в серці» країнами Бенілюксу.
Буваючи в багатьох країнах за маршрутами прес-туру, чомусь саме в Бельгії мені подумалося, що на півночі Європи нема жодної бідної країни: Велика Британія, Нідерланди, Ірландія, Данія, Бельгія, Люксембург, країни Скандинавського півострова. Саме ці країни, як і раніше, в цьому році входять до топ-10 найбезпечніших країн Європи, їх мешканці посідають перші ряди у рейтингу щастя. У чому феномен? Що тут особливого? Які складові успішного життя?

Про це та про допомогу цих країн Україні в боротьбі з російськими загарбниками ми розмовляли з респондентами моїх інтерв’ю в країнах Бенілюксу. Забігаючи наперед, скажу, що серед відповідей йшлося, що і люди особливі, доброзичливі і справедливі, що Північна Європа має вигідне економіко-географічне положення, яке визначається межуванням із Західною та Східною Європою, вихід до морів, розташування на перетині важливих морських і авіаційних магістралей, сусідство на південних кордонах із високорозвинутими країнами Європейського Союзу та багато іншого, про що ви прочитаєте в моїх матеріалах.

Із питання як нам жити гідно, маючи такого заздрісного і агресивного сусіда, ми почали розмову з Представником України при ЄС послом Всеволодом Ченцовим. Всеволод Валерійович першим перепитав мене про причини вступу України в Євросоюз. Я в цей момент думала лише про те, як допомогти Україні вистояти у війні та перемогти російських терористів, використовуючи безпековий фактор ЄС і НАТО.

– А якби не було війни, ми що не прагли б до цивілізованого способу життя, без корупції, олігархів, з розвинутим виробництвом, відкритим доступним ринком? – перепитав Посол.

Прагли б. І прагли давно. Якщо до Майдану, який, власне, і став 21 листопада 2013 року реакцією на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, питання бути чи не бути ще «висіло» на слуху, підігріте негативом загнаних у нашу владу москальських козачків, то з початком війни, яка стала каталізатором нашого поступу, воно вже прийнятне і бажане для кожного українця, який бачить перспективу розвитку своєї держави в колі розвинених країн. Зрештою, цей курс прогресивна громадськість бачила ще з часу відновлення незалежності України. А боротьбу за гідне життя у своїй хаті без супостата-гнобителя, який у нас краде історію, переписує її, знецінює нашу мову, героїв борців, які формували націю, не вбереш і в три століття. І ми зійшлися на тому, що вступ до Євросоюзу – повернення до європейської родини – є високою і довгоочікуваною мрією українського суспільства, метою нашої боротьби.

Довідка. Всеволод Ченцов – український дипломат, представник України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії з 2021 року. Працював Надзвичайним та Повноважним послом України в Нідерландах з 2017 по 2021 рік. Також обіймав посади радника-посланника в українському посольстві у Польщі та директора Департаменту Європейського Союзу МЗС України.

На інтерв’ю з Послом у мене було 30 хвилин, про які стало відомо вже в дорозі до Бельгії. Оскільки в столиці Євросоюзу зараз дуже гаряча пора, тому застати Всеволода Валерійовича в кабінеті складна – задача. Хоч він, усміхаючись каже, що холодний період тут минув, Україна підігріла.

– Дякую, що в такому щільному порядку денному ви знайшли можливість розповісти читачам про солідарність ЄС з Україною у її боротьбі проти російської агресії, спільні інтереси сторін, перспективи повоєнного відновлення України та про наше наполегливе просування до членства в ЄС.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що Україна до членства в ЄС рухається зі швидкістю світла. Світлові ніщо не завада, а на шляху України є ще держави-скептики, виклики сьогодення та необхідні реформи. Наскільки вони гальмівні на етапі нашого поступу та як оцінюють виконання домашнього завдання, яке Європейська Комісія (ЄК) рекомендувала Україні перед наступним етапом?

– Я вважаю, що це натуральний процес для України. Нас довго не чули в Європейському Союзі, розглядаючи через призму відносин з рф, як не самодостатню країну. Все чогось боялися нами дратувати росію, нас постійно тримали на витягнутій руці. Російська агресія стала суперстимулом для ЄС, щоб змінити свій підхід. Ми, звичайно, скористалися цим і підштовхнули їх та надалі підштовхуємо в цьому напрямку.

Кожна країна-кандидатка має оцінюватися, виходячи із чітких критеріїв. Досить складна система ухвалення рішень, багато країн-членів, тому це спричинило певне гальмування євроінтеграційних процесів та процесу розширення. Але з наданням Україні статусу кандидата, ми побачили нову динаміку. Процес вступу України до ЄС не лише активізував та додав нової енергії дискусії про розширення всередині ЄС, а й нового імпульсу реформам в Україні. Ті зусилля, які були спрямовані Україною за останній рік – вражають. Попри надзвичайні обставини, ми зробили істотні кроки вперед. Влітку Європейська Комісія представила усну оцінку прогресу України на шляху до ЄС. Оцінку “виконано” отримали дві рекомендації: судова реформа та закон про ЗМІ. На оцінку “хороший прогрес” заслужило реформування КСУ. Решта чотири рекомендації: боротьба з корупцією, відмивання коштів, антиолігархічне законодавство і ухвалення закону щодо прав нацменшин за шкалою ЄК отримали оцінку “певний прогрес” і низку зауважень з приводу того, що ще необхідно зробити у конкретному напрямку. Чому були представлені ці рекомендації? Для того, щоб переконатися, що Україна здатна досить у швидкі терміни виконувати конкретні завдання. Доповідь ЄК щодо України загалом позитивна і має на меті допомогти Києву впоратися з проблемами, які у Брюсселі не вважають нездоланними. Для Європейської Комісії визнання менш ніж за рік після отримання статусу кандидата взагалі будь-якого блоку зобов’язань виконаними – це безпрецедентна історія, бо країни здебільшого роками працюють над реалізацією блоків таких рекомендацій.

Для нас важливо, що ми маємо максимальну чіткість, знаємо, що саме треба досягти до переходу в наступний етап.

У нас є шанс остаточно завершити цю роботу восени цього року в межах щорічної оцінки, яка надається кожній країні-кандидату, щоб отримати рекомендацію ЄК та Ради Євросоюзу до переходу на наступний етап – початку переговорів.

– Україна була споконвіків житницею Європи. Вже зараз країни ЄС, при своєму плановому господарстві, потерпають за свої ціни на зерно, за приток робочої сили з України, яка створює конкуренцію на ринку праці. Що чекає агросектор на шляху до спільноти і чи ці зернові проблеми не стануть завадою на шляху до ЄС?

– Я би не сказав, що це перешкода, це реальність, з якою треба працювати. Ми – велика аграрна країна, це той сектор економіки, який сьогодні, попри війну, є живий, розвивається і де ми створюємо конкуренцію вже сьогодні. Якщо глянути на ці проблеми з точки зору статистики експорту нашої сільськогосподарської продукції в ЄС загалом, то він суттєво не збільшився з минулорічного показника. Відбулося збільшення навантаження на ринки та логістичну інфраструктуру сусідніх держав-членів, оскільки значно ускладнився експорт через Чорне море. І тут ЄС досить активно включився у розвиток шляхів солідарності й що невідворотно, то збільшився експорт до сусідніх держав і через них. Але цю ситуацію треба бачити комплексно, бо ті ж трейдери також мали можливості отримати додатковий зиск і зерно: або для перероблення для внутрішнього ринку, або для подальшого перепродажу. Тому ми не маємо розглядати цю ситуацію однобоко і не маємо політизувати це питання. Бо якщо в якійсь країні наближаються вибори, то може підігріватися у суспільстві будь-яке питання. А ми маємо шукати відповідь і розбиратися в суті цих проблем, шукати саме європейські рішення. Тут треба віддати належне Єврокомісії, яка долучилась до цього процесу, нехай з певним запізненням, коли криза вже вирувала і держави-члени застосували свої національні обмеження, які потім довелося скасувати після ухвалення ЄК відповідного рішення. Так вдалося стабілізувати ситуацію, хоча, ми, звичайно, не підтримуємо жодних обмежень, навіть незначних. Як відомо, чотири групи наших продуктів можуть проходити транзитом через 5 сусідніх держав, але не експортуватися. Це обмеження наших прав і відхилення від угоди, але позитивом є те, що це значно вужчі обмеження, аніж ті, які намагалися запровадити сусідні держави-члени. За результатами переговорів було чітко погоджено з ЄК, що після зняття обмежень, вона має забезпечити координацію між сусідніми державами-членами транзит нашої продукції й відповідно реагувати, якщо наша продукція буде стикатися із перешкодами на шляху до країн-членів, які потребують та готові купувати таку продукцію.

А сільськогосподарський сектор матиме взагалі особливий статус і значення в контексті вступу в ЄС, де майже половина коштів із 900-мільярдного євробюджету витрачається саме на підтримку агропромисловості. Вступ України до ЄС для аграріїв означатиме нові обов’язки, відповідальне ведення бізнесу та трансформацію агросектору. Аграріям особливу увагу варто звернути на “Спільну аграрну політику”. Цей документ містить ряд важливих вимог для аграріїв на ринку ЄС. Минулого року Україна виконала більше половини плану заходів у сільському господарстві в частині Угоди про асоціацію з ЄС. Зокрема, було ухвалено закони щодо насінництва, безпеки харчових продуктів, поводження з пестицидами, а зараз триває активна робота над законопроектами про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції, щодо розвитку виноробства та хмелярства, захисту рослин. Також одна з фундаментальних речей при інтеграції агросектору — Європейський зелений курс. Доведеться враховувати біорізноманіття, використання агрохімікатів, резервування ландшафтів, поводження з тваринами тощо. Нашій державі та аграрним підприємствам належить попрацювати над запровадженням європейських стандартів якості та безпечності як рослинних, так і тваринницьких харчових продуктів, санітарних і фітосанітарних норм, екологічних стандартів.

Ці зміни, зокрема, націлені на вдосконалення роботи агросектору, а отже, створення нових робочих місць, а нові робочі місця — це сплачені податки на розвиток сільських територій, інфраструктури, соціальної сфери. Для того, щоб сформувати позиції на переговорах з ЄС, потрібні будуть широкі консультації уряду з аграрним сектором. Нас чекають переговори з державами-членами про умови інтеграції нашої аграрної сфери в спільний великий Європейський аграрний сектор. При цьому Україна має залишитися серйозним гравцем на глобальному рівні. Тобто, ми продовжимо і далі торгувати з іншими країнами. І тут , напевне, треба знайти правильний баланс інтересів. Тобто, як так зробити, щоб процес вступу України в ЄС не загрожував розвитку нашого сільського господарства, бо йдеться про досить складні зобов’язання в плані реалізації, які тягнутимуть за собою додаткові інвестиції, вкладення з боку наших фермерів. Тобто це завжди баланс: доступ до ринку, до кредиту, додаткові можливості кооперації з європейськими партнерами. З іншого боку – додаткові зобов’язання.

Тому завдання уряду, як зараз, так і в процесі вступу буде – почути сектор, почути виробника і правильно провести переговори з ЄС. Так щоб захистити наші інтереси, щоб галузь заробляла, щоб люди заробляли, максимально скористатися доступом на Європейський ринок і не втратити доступ на інші ринки, зберегти продуктивність нашого аграрного сектору. Це, насамперед, робота індустрії, уряду, представників всіх галузей народного господарства, яким фермери допоможуть сформувати правильну позицію. Такими спільними зусиллями ми зможемо захистити наші інтереси перед ЄК. Перемовини можуть стартувати наприкінці цього року. Спочатку обговорюватиметься кластер, який стосується верховенства права, а далі поступово сторони перейдуть і до інших кластерів. Питання сільського господарства і розвитку сільських територій обговорюватимуть за п’ятим кластером. Для цього Україні ще потрібно імплементувати до 40 відсотків законодавства ЄС, яке стосується саме сільського господарства.
Україні необхідно буде враховувати й позиції окремих держав-членів щодо розширення ЄС. Постійно треба працювати зі скептиками, а в аграрній сфері працювати з державами, виробниками сільгосппродукції. Адже нам не приховати потужність наших земель, перші місця у світовому рейтингу експорту пшениці, ріпаку, кукурудзи, соняшникового насіння, соєвих бобів, меду, м’яса птиці. В лідерах – олія, як продукт переробки, цукор, кондитерські вироби, овочі і фрукти, борошномельна продукція.
Тому знадобиться сильна переговорна команда, що впродовж багатьох років у сталому складі забезпечуватиме взаєморозуміння. Навіть після повноцінного приєднання України до ЄС, нам доведеться ще позмагатись за гідне місце у спільному європейському бізнес-середовищі – і, зокрема, у агросекторі, який для нашої економіки є стрижнем. Боротись доведеться за споживача, репутацію та навіть дозвіл працювати. Але Україна крокує до стандартів Євросоюзу вже багато років, і встигла за цей час виконати чимало з того, що на початку нульових або десятих видавалось нереальним. І тепер з потужним аграрним сектором, як гарантом європейської та світової продовольчої безпеки, має з гідністю увійти в сім’ю європейських країні і залишитися гідним гравцем на глобальному світовому ринку.

– ЄС працює над створенням програм для реконструкції України. Які пріоритетні сфери обговорюють?

– ЄС думає наперед і зараз він створює відповідні структури, які будуть опікуватися питаннями реконструкції України, відновленням в широкому сенсі. Що для цього робиться? На початку року була започаткована Міжвідомча координаційна платформа донорів для підтримки процесу відновлення, відбудови та реконструкції України. Ця платформа дозволяє забезпечити тісну взаємодію міжнародних донорів й фінансових організацій і гарантує надання допомоги у послідовний, прозорий та підзвітний спосіб. Ця організація об’єднує високопосадовців з України, ЄС, країн «Групи семи» та партнерів із міжнародних фінансових установ, таких як Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Секретаріат Платформи перебуває в Брюсселі та Києві. 26 вересня на шостому засіданні Багатосторонньої координаційної платформи донорів для України, яке відбулося в Брюсселі, обговорили потреби у фінансуванні дефіциту бюджету та пріоритетних напрямів відновлення на 2024 рік, ключові елементи Плану України, який Уряд розробляє у межах програми ЄС Ukraine Facility, а також можливості подальшого розширення Платформи донорів. Одним із важливих питань була необхідність формування єдиної карти реформ та приведення вимог від різних донорів до єдиного документу – плану реформ України. Йшлося про те, що в державному бюджеті на 2024 рік переважає безпека та оборона. Серед пріоритетних напрямів відновлення – енергетика, відбудова житла, критичної та соціальної інфраструктури, гуманітарне розмінування, допомога приватному сектору та проєкти, які сприятимуть економічному зростанню та створенню робочих місць. Потреба у міжнародному фінансуванні, зокрема на соціальні та гуманітарні видатки у 2024 році, становить близько $43 млрд. Прогнозована, стабільна та ритмічна бюджетна допомога має вирішальне значення для фінансування критично важливих видатків в умовах збройної агресії рф. Програма Ukraine Facility створює надійний фундамент для відновлення та розвитку держави. Але потреби у фінансуванні відновлення України після війни значно перевищують обсяги програми. З огляду на це, одне з ключових завдань Плану України — стати основною для подальших перемовин з партнерами щодо розширення програми. Гаряча фаза війни ще далека від завершення, і знадобиться певний час для того, щоби повною мірою усвідомити її ціну. Євросоюз оголосив пакет фінансової допомоги Україні на суму близько 50 мільярдів євро протягом 2024-2027 років. Ідея в тому, щоб відпрацювати у пілотному проекті швидкої відбудови в конкретних кількох галузях механізми реконструкції і потім, після нашої перемоги, реалізовувати великі проєкти. Тоді ця платформа запрацює на повну силу, відповідно будуть мобілізовані фінансові ресурси. ЄС і ЄК виступають рушійною силою з кількох причин. Процес відновлення має бути органічно пов’язаним з реформами та процесом вступу України в ЄС. Тому Європейська Комісія буде опікуватися процесом вступу і продовженням реформ в ключових галузях. На сьогодні вже реалізовується великий пакет фінансової допомоги під назвою Макрофінансова допомога. Це кредити, але з дуже низькою ставкою. І лише від ЄС в цьому році ми одержали 18 млрд. Наступний великий пакет допомоги також, по суті, макрофінансова підтримка – 50 млрд, дозволить допомогти Україні стабілізувати свою фінансову систему. Це така подушка безпеки, запланована на наступні 4 роки, покликана закрити цей бюджетний дефіцит, який так чи інакше залишатиметься впродовж наступних кількох років. А ще ці виділені кошти слугуватимуть стимулом для інших гравців вкладати в Україну інвестиції. Гроші ЄС – є символом стабільності та довіри Україні. Розраховуємо на підтримку міжнародних фінансових організацій та агенцій, зокрема Світового банку, ЄБРР, ЄІБ, USAID, Японського агентства міжнародного співробітництва.

– Ми пам’ятаємо, як нацистська Німеччина сплачувала борги тим країнам, яким вона завдала збитків. Чи є важелі впливу, щоб Росія забезпечила такі виплати за скоєне в Україні? Чи будуть використані заморожені російські ресурси на відбудову?

– Безумовно, зараз заморожені, а в майбутньому, сподіваюся, конфісковані кошти російської федерації, в тому числі Центрального банку, мають також використовуватися для таких потреб, але ще ми говоримо про сплату росією репарацій. Оскільки тих заморожених 300 – 400 мільярдів євро, очевидно, не вистачить для покриття всіх потреб в Україні під час реконструкції. До речі, зараз здійснюється підрахунок таких коштів у державах-членах ЄС. Виходячи з історичного досвіду, та ж нацистська Німеччина сплачувала досить тривалий період, 50 – 60 років, тим країнам, яким було нанесено серйозну економічну шкоду. Так само росія в кількох поколіннях, напевно, має забезпечити ці виплати. Далі триває дискусія, як використати активи російського центробанку, російських олігархів. Час іде, накопичується матеріал, на жаль, нові злочини, руйнування, вимоги постраждалих фізичних, юридичних осіб. Інформацію треба систематизувати, аналізувати. І так само коли буде досягнено рішення як конфісковувати, на той момент має бути зібрано максимум інформації, структурованої щодо вимог, яким чином вони можуть бути задоволені. Це сотні мільярдів доларів. На сьогодні, якщо взяти звіт світового банку, збитків завдано росагресією на 411 мільярдів. Це співмірна сума, але я думаю, з тим обсягом коштів, які заморожені, очевидно, їх не буде достатньо. Доведеться нам вести мову про репарації росії, вони можуть бути розтягнені на десятиріччя. Чи є перспектива, щоб це робила росія? Я сподіваюся, що так і трапиться. Аналогія з фашистською Німеччиною працюватиме в сенсі фіксації цієї відповідальності. Те, що росрежим має багато спільного з нацистами – без сумнівів, але фашистський режим розгромлений і капітуляція дозволила узгодити кроки репарації. А чи ми зможемо діяти за аналогією? Я би хотів, щоб так було, але це вже запитання до політиків, дипломатів, юристів, як зможемо оформити ці зобов’язання рф в майбутньому.

– Лідери ЄС підтримали ідею створення спеціального трибуналу для російського керівництва. Але перемовини в ширшому форматі уже пішли в руслі створення спеціального гібридного суду для путіна. Перший крок на цьому шляху зроблено, запрацював Міжнародний офіс для розслідування злочину агресії, вчиненого росією в Україні. Скільки, на вашу думку, може тривати поступ до нашої мети – бачити головного злочинця світу покараним в Гаазі?

– Створення такого трибуналу надасть можливість рф не так ігнорувати міжнародні вимоги. Зараз триває робота Міжнародного центру з переслідування злочинів агресії, до якого входять представники України, Європейського Союзу, Сполучених Штатів та Міжнародного кримінального суду. Йдеться не про арешт воєнних злочинців, а про обвинувальні акти і справи, передані до суду. Очікується, що Центр проведе розслідування та збере докази, що розглядатимуться як проміжний крок перед створенням спеціального трибуналу щодо рф. Спеціалісти збиратимуть і аналізуватимуть докази агресії, незалежно від фінального, – який суд буде існувати. Щоб у нас уже на момент створення трибуналу для путіна були документи злочину рф проти України. Звичайно, для України пріоритетною моделлю є спеціальний трибунал. Оскільки нині чинні механізми, в тому числі Міжнародний кримінальний суд, не дозволяють притягнути до відповідальності російське керівництво за злочин агресії.
Ми можемо говорити про відповідальність за інші злочини, в тому числі за воєнні, але для притягнення до відповідальності за злочин агресії має бути створено окремий інструмент і ми вважаємо, що окремий спеціальний трибунал з точки зору легітимності є найбільш вдалою опцією.

Є група країн, які підтримують цю опцію, ми активно з ними працюємо. Сподіваюся, що це коло буде розширюватися, але ми безумовно проводимо роботу і спілкуємося з європейськими інституціями, і з країнами-членами, щоб знайти спільне рішення. Але, насамперед, це має бути потужний, легітимний інструмент, який дозволить досягнути мети, притягнути до відповідальності путіна та керівництво росії за злочин агресії. Що стосується загальної кількості воєнних злочинів, то наразі їх зареєстровано майже 100 тисяч. І ця цифра не стоїть на місці, бо воєнна агресія росармії триває.

– Зараз в Україні мої колеги проходять важливу Школу документування воєнних злочинів, яку організувала ініціатива “Трибунал для путіна” та Національна спілка журналістів України. Дуже хотілося б, щоб журналістські свідчення стали також складовою звинувачень агресора. Чи це можливо?

– Якщо ми говоримо про воєнні злочини, як такі, рф проти України, то відповідно, розслідування здійснюватиметься в рамках справ, які веде міжнародний кримінальний суд з генеральною прокуратурою України. І природа цього суду полягає в тому, що вони, в принципі, можуть до розгляду брати будь-які докази, свідчення та інформацію. Звичайно, що ці матеріали опрацьовуються. Ніхто не заважає працювати в цьому напрямку. Єдине, що журналістам треба подбати про власну безпеку на деокупованих і прифронтових територіях, маючи засоби захисту, мапи. Звичайно, що розумно було б це робити у співпраці з правоохоронними органами.

– Чи нашими очима європейці бачать завершення війни в Україні і забезпечення невідворотності покарання злочинців? І що треба зробити, щоб росії ніколи ні на кого вже не хотілося напасти?

– Я не думаю, що це можливо – бачити ситуацію нашими очима. На жаль, лише Україна сьогодні страждає і платить найвищу ціну. Але ми домагаємося, щоб, принаймні, тут було сформовано аналогічне з нами розуміння суті росрежиму, його природи. Ми пояснюємо, що це не є стандартний уряд, з яким можна домовлятися, який може мати якусь відповідальність за свої рішення. У Європейському Союзі вже тривалий час іде дискусія щодо вироблення сценаріїв дій ЄС і держав-членів у разі, зокрема, й розпаду росії. Ця війна не тільки згуртувала, мобілізувала Євросоюз, але й також навчила діяти проактивно, розглядати різні варіанти розвитку подій і не сподіватися на раціональний підхід, на розум російських керівників. Тобто, вони на сьогодні уже розуміють, що від росії можна сподіватися чого завгодно і відбутися там може все, що завгодно. Я вважаю, що не важлива нинішня суть росії, організація суспільства у цій державі, перспективи її територіальної цілісності чи розпаду, переформатування, а важливо чи зміниться сутність цієї держави. Звичайно, ж є питання до суспільства росії, яке на сьогодні є хворим і, навряд, чи його можна назвати суспільством в стандартному розумінні. Це величезна проблема, в першу чергу, для України. Агресія є одним із проявів деградації цього російського суспільства і держави, як такої. Сумно, що цей занепад і регрес не від учора, цей процес на болотах триває десятиліттями. Тому нас чекає дуже велика робота, спрямована на те, як захистити нашу безпеку та безпеку Європейського Союзу. Я дуже сподіваюся, що у майбутньому це буде спільна наша робота з ЄС та з НАТО. Проти агресії росфедерації має бути системний підхід не лише військовими засобами, а й дипломатичними, політичними, спрямованими на реорганізацію, перепрофілювання, адаптацію росії до цивілізованих людей, гармонізацію її зі світом. І я думаю, що це має бути, насамперед, в інтересах тих людей, які там живуть, яким можна лише допомогти. Але спочатку ми їх переможемо.

Людмила ОСТРОВСЬКА
Брюссель, Бельгія