Отець Марко Семеген з Тернопільщини, який служить в Італії, отримав високу нагороду

За рік великої війни Італія прийняла майже 200 тисяч українських біженців. Разом з новоприбулими кількість українців в Італії зросла до  півмільйона. Багато новоприбулих разом із земляками, які вже обжилися на Апеннінах,  та з  небайдужими італійцями  стали авангардом  в наданні  гуманітарної допомоги тим, хто в Україні. Координаційним центром  для сотень волонтерів став Патріарший Прокатедральний  Собор Святої Софії у Римі і релігійне товариство «Свята Софія», які мають давні благодійні традиції від свого засновника  –  Патріарха  Йосифа Сліпого. Історія сягає  1963 року, коли   Блаженніший прибув після 18-літнього ув’язнення в совєтських таборах до Петрової Столиці. Тут, у Вічному Місті, колисці християнства, розпочався не лише новий етап життя та діяльності Його Блаженства, але й нова сторінка в літописі Української Греко-Католицької Церкви.  Основним завданням Товариства «Свята Софія» , яке одержало юридичний статус  50 років тому, стало збереження спадщини Патріарха Йосифа, втілення в життя його ідей та задумів, підтримання різних проектів УГКЦ. Окрім цього, Товариство опікується студентами з України, які навчаються в університетах Рима Зараз Товариство «Свята Софія» активно допомагає Україні.

– Цей собор завжди був символом єдності „в розсіянні сущого“ українського народу, а в сучасних обставинах, зокрема, після повномасштабного російського вторгнення, взяв на себе  місію – допомагати Україні у воєнних умовах, став важливим духовним і гуманітарним центром для багатьох біженців з України. Ми цього ще не робили. А від тої агресії  і планів рф за три дні взяти Київ,  парафіяни нашого Собору разом з італійцями  уже на другий день  об’єднали зусилля задля нашої перемоги, – каже ініціатор допомоги Україні в час війни,  ректор Патріаршого Прокатедрального Собору Святої Софії, і голова однойменного  товариства о.Марко – Ярослав Семеген.

Настоятель храму – наш земляк родом з Бережан, священник Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії УГКЦ, випускник Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Після  закінчення семінарії здобув ступінь ліценціата Папського орієнтального інституту у галузі літургійних наук. У Римі душпастирює з 2009 року, опікувався українськими емігрантами на всій території Італійської республіки.  Із  2013 року – президент релігійного  товариства українських католиків «Свята Софія» і ректор Собору. Із  2017 року – член Ради у справах міграції при Єпископській конференції Італії та директор офісу «Мігрантес» Апостольського Екзархату.

Я завжди захоплююся величною будівлею собору Святої Софії у Римі, її мистецьким  оформленням, багатим та  патріотичним оздобленням, намоленістю. З трепетом зустрічаюся з експонатами музею-помешкання  Патріарха Йосифа Сліпого, що в домі релігійного товариства «Свята Софія». Цього разу тут помітила  новий портрет Патріарха УГКЦ.

– Його автор – іконописець  викладач Українського католицького університету, що у Львові,  Святослав Владика  добровільно пішов боронити українську  землю від ворога, а  презентуючи  портрет тут,  ми організували  головний центр збору допомоги для України в Римі, – говорить, відчувши  мою зацікавленість,   отець Марко.

На полотні яскраво видно  розірваний дріт, який  звучить символічним  акордом порваних кайданів для патріарха і для України. Вишиванка великого українця, патріота  вишита червоним – код української нації століттями карбувався кров’ю мучеників. Кардинал зображений з німбом, сплетеним з українських квітів.

– Цей портрет ісповідника віри Патріарха Йосифа  є завдатком для майбутніх поколінь. Релігійне товариство «Свята Софія» продовжує дбати не лише про збереження патріаршої спадщини, а й про осучаснення та її доповнення, завдяки талантам сучасних митців, – говорить душпастир.

Я ж згадую  про музей-садибу  духовно-меморіального комплексу  Патріарха УГКЦ, кардинала, доктора богослов»я,  свідомого українського патріота, в’язня-каторжанина  більшовицьких гулагів у його рідному селі Заздрість, що на Теребовлянщині, про піші прощі із Заздрості до Зарваниці «Слідами Патріарха Йосифа Сліпого», яким уже двадцять років. Але ці розмови у нас залишаться за кадром. Ми ж говоритимемо про виконання заповітів  Йосифа Сліпого.

Воздвигнувши Собор Святої Софії у Римі, Патріарх сконсолідував українську діаспору. Він хотів, щоб тут  було  місце, котре збиратиме всіх людей. Цей заповіт тут  виконують гідно, єднаючи  тепер весь світ з Україною в допомозі проти ординської навали росармії.

 – Звідки йдуть ті потоки, які  стали живлющим джерелом допомоги Україні, без якого нам  не вдалося б так натхненно протистояти ворогові?

– Від людської душі. Горе України об’єднало людей різних національностей, різних конфесій, релігій і віросповідувань. Мене вразила ця солідарність з нашим народом. Я не знаю, чи вони робили це  з великої любові до України чи до Бога,  який  заповідав  допомагати, але ці тисячі активістів точно знали,  що те, що робиться для ближнього, робиться для самого Бога. Хочу відзначити дороговартісну допомогу Ватикану. Святіший Отець Папа Франциск надав нам  медикаменти з аптеки Ватикану через папського роздавача милостині Великого Елемозінарія Конрада Краєвського. Окрім цього, сам кардинал особисто передав допомогу українцям у вигляді медичних засобів. І ця співпраця з Ватиканом триває і  продовжиться  в майбутньому в гуманітарній місії. Пожертви робили тисячі простих людей, від таких, хто  на інвалідній колясці привіз кілограм цукру чи макаронів,  до університетів, лікарень, виробників ковбас, сирів, молокопродуктів. Ми  стали тут величезним логістичним центром, від якого щодня відправляли гуманітарні вантажі,  осередком  прийому товарів і працювали 24 х 7 . А ще тут був  пункт першої зустрічі, де наші волонтери знайомили, розказували, показували  і проводили. Держава давала поселення, а розвозили людей ми.  Тут же  було місце  медичних оглядів і надання медичної допомоги від  Інституту солідарної медицини. Тоді ще була актуальною епідемія ковіду, вакцинація. Для малих діток закупляли харчування, молочні суміші, одяг. Адже приїхали   українці  навесні, а у нас тепліше, майже літо. Наш волонтерський центр взяв на себе  медичні витрати на лікування та протезування українських біженців з інвалідністю, закупівлю  необхідної  ортопедичної продукції для вразливої категорії українців. Завдяки ентузіастам  нам  вдалося  наповнити вакуум допомоги, поки включилися державні важелі підтримки тих, кого з дому вигнала війна. Я щиро  захоплений  потенціалом волонтерської праці. До цього якось у нас не дуже  була розвинена культура безплатної праці, організованої допомоги.  І тут такий вибух людських емоцій у бажанні допомогти. Отже,  це є в людській крові і це відрадно. То ж наша гуманітарна місія народилася спонтанно, як відповідь італійського і українського народів  на агресію росармії. Ми маємо всі звіти за свої передачі, в нас нічого не пропало, бо ми мали надійних партнерів , як у світі, так і в Україні.

– Розкажіть про своїх  побратимів з України.

– Ми працюємо винятково з церковними інституціями, а вони роздають товари  адресно.  Днями ми відправили  20-тонні фури  з продуктами та ліками  до Харкова, Запоріжжя, Херсона. Тісно співпрацюємо з Тернопільським Карітасом, Катедральним  Собором. Маємо безпосередній зв’язок з волонтерськими осередками Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського,  Тернопільської вищої духовної семінарії імені патріарха Йосифа Сліпого. Крім гуманітарних вантажів ми  землякам передавали  генератори, автомобілі. Саме архиєпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському  Василію Семенюку ми з іншими священниками Італії  передали  7 автомобілів (2 позашляховики та 5 реанімобілів) для потреб Збройних Сил України. Один реанімобіль залишився у військово-медичній службі у Гусятині, 4 інші безпосередньо пішли   у військові частини, 2 позашляховики  на передову.Кир Василій благословив  цю допомогу. На загал від нас вийшло  138 одиниць завантаженої  техніки, 108 фур в середньому по 20 тонн гуманітарного вантажу. Решта менші, які ми довантажували, пакували передачі в усе, що їхало, бо вже логістику напрацювали. Про суми важко говорити, бо це кілька мільйонів євро, які  перераховували меценати, люди, фірми. За них купляли все необхідне. Зараз люди уже адаптувалися, багато хто поїхав додому, якщо було куди повертатися. Гуманітарна місія набрала адресності, конкретики. Але поки війна не закінчилася, поки ми в біді,  мусимо нагадувати про себе і просити допомогу для України.

– Ви є ніби зв’язуючою ланкою  у відстані і в часі з  будівником  Собору Святої Софії і його рідною Тернопільщиною, де він закінчив гімназію, формувався великою і благородною людиною.  

– Чим більше я тут перебуваю, дивлячись на постать Патріарха, я розумію, що Господь послав його нам з величезною місією. Цей твердий тернопільський характер дав йому сили перенести сибір, осмислити багато речей і допомогти їх реалізовувати. Це людина Божого провидіння, послана нам не тільки для минулого і сьогодення, а й для майбутнього. Навіть виходячи із сьогоднішньої гуманітарної допомоги. Куди б ми поділися з цими обсягами роботи, якби не цей Собор? Я часто звертався до Бога, випрошуючи  мудрості  і сили, щоб нам не зламатися і   завжди дякував  засновнику, якого тоді не всі розуміли і казали, мовляв, навіщо та земля, той величезний собор, які українці в Римі чи  Італії, кому воно потрібне? А він був з баченням тернопільського господаря, бо казав: «Буде земля, буде хата, а буде хата, будуть люди». Так все і сталося. В нашій базі даних 15 тисяч зареєстрованих людей, а ще була маса людей неофіційно. Ми завжди пам’ятаємо, що Собор Святої Софії збудував Патріарх Йосип Сліпий,  великий українець, який  закінчив Тернопільську гімназію. А наша праця – маленька вдячність від  нашої громади і волонтерів в пам’ять Патріарха Йосипа.

– Чи довелося за цей час побувати  в рідному краї,  на Святій Літургії у храмі УГКЦ Пресвятої Трійці в рідних  Бережанах?

– В період великої війни, я навіть не можу нікуди їхати, бо тут мій блок – пост і море роботи.  А в Бережанах був  на початку лютого, перед великою війною, вітав із 75 річним ювілеєм свою маму  Галину Дмитрівну, бачився із земляками.

– У Римі так багато храмів, але Римське представництво Християнських асоціацій італійських робітників відкрило  своє «вікно для біженців» з надання послуг правової  допомоги переселенцям  з України саме  при вашому соборі. Римське Муніципальне комунальне підприємство з електроенергетики та водопостачання також активно співпрацює  з вами у плані гуманітарної допомоги.  Чому  люди обирають  наш храм?

– Мабуть, Патріарх Йосип там десь за обрієм молиться за нас  і вимолює нам людей для добрих справ. А ще це результат наших особистісних стосунків. Ми давно співпрацюємо з Християнськими  асоціаціями  італійських робітників Рима, які  відкрили в нас Консультативний центр правової підтримки та інформаційного орієнтування для громадян України. Ці підприємства нам  спонсорували організацію просторів для прийняття людей. Ми з ними домовилися  ще на піврічну працю на безкоштовне консультативне віконечко, де  допомагатимуть нашим людям  в залагоджуванні бюрократичних процедур та орієнтуватимуть в правах і обов’язках .  Муніципальне комунальне підприємство з електроенергетики та водопостачання передало нам великі партії  одягу, ліків, харчів та засобів особистої гігієни. Приваблює меценатів і волонтерів ще і простір нашого  Собору і його двору. Ми вдячні за це засновнику  цієї української території у Вічному місті. Я служив у найдавнішій  парафії святих Сергія і Вакха УГКЦ у Римі. Все добре, але приміщення там мініатюрні і стоїть він в центрі міста. А тут ми могли  розмістити і склади, і сортувальні, і стоянки машин, огляди медиків. Тому і привабливе це місце, обране Йосифом Сліпим.

– Християнські асоціації італійських робітників за служіння загальному благу в рамках допомоги біженцям з України нагородили Римське Товариство «Свята Софія»   відзнакою «Ткацький верстат солідарності». Яка його символіка?

– Ця премія символізує ткацький верстат, який нібито створює (плете) соціальну мережу міста і  заснована на ідеї ткати полотно солідарності для  тих, хто соціально слабкий, незахищений, як  біженці та  мігранти .Так символічно італійці  відзначають ті організації та інституції, які цю мережу будують разом із Християнськими асоціаціями італійських робітників та з ентузіазмом приєднуються до їх ініціатив. Більшість преміантів (громадських діячів та чиновників, організацій та релігійних інституцій) отримали це визнання за те, що їм вдалося швидко активізувати мережу підтримки та гостинності для біженців з України, які прибули до Риму через війну. Ми дістали це звання  «за внесок в плетення мережі солідарності в Римі, поставивши свою відданість на службу загальному благу». А  від міської ради Риму ми  отримали ще  нагороду – статуетку «Мама Рим і її найкращі діти», зроблену з особливого дерева, яке впало в лісі. Це відзнака  для тих, хто сприяє миру. Ми вдячні за ці нагорорди  представникам Християнських асоціацій італійських робітників та всьому італійському народові за допомогу українцям, що потерпають від війни. Ми сподіваємося, що  разом зможемо створити нову Європу без війни, де всі народи житимуть у мирі.

– Ми вистоюємо в цій гібридній , жорстокій війні завдяки нашим захисникам і допомозі світу, який  став для нас, українців, своєрідним фронтом: духовним, гуманітарним, мілітарним. В Україні вас називають добрим генералом такого римського фронту. Ви стали одним із перших  лауреатів  відзнаки  на честь Патріарха Йосифа Сліпого “Великого Бажайте!”, зініційованої  Високопреосвященнішим владикою Василієм (Семенюком). Архієпископ і митрополит Тернопільсько – Зборівський заснуванням митрополичої почесної відзнаки хотів вшанувати постать Кардинала Йосифа Сліпого та відзначити тих осіб, які своєю діяльністю втілюють його життєві цінності та ідеали. Що ця відзнака  для вас означає?

– Я був шокований цією високою нагородою і  сприйняв її , як аванс за  мою службу. Було хвилююче і приємно, а ще зворушливо і відповідально. Я  дуже вдячний, це додало мені сили. Адже  бажати  більшого, йти  крізь терни до зірок, через несприйняття добиватися добра для іншого – це заповіт самого Йосипа Сліпого. Отже, ми рухаємося в тому напрямку, який заповідав нам патріарх Йосип.

– Які зараз найактуальніші проблеми для тих, хто перебуває під тимчасовим захистом Італії, які запити з фронту та від тимчасово переміщених в Україні?

– Наша місія гуманітарна, завжди актуальна, поки є потреба нагодувати людей, одягнути, полікувати, перевезти і т.д. Ми безпосередньо з тими, хто на фронті не співпрацюємо, а через наших волонтерів допомагаємо всім, чим можемо. В тимчасово переміщених триває  період  адаптації. В процесі інтеграції – є актуальним вивчення мови. Було кілька спонсорських проектів, перші курси було по 170 людей. Тепер довчають ті, хто тоді злегковажив. Адже без знання мови, можуть бути проблеми з пошуками роботи, соціалізацією. В проекті – професійна орієнтація. Італія відкрила багато стипендій для  наших студентів.

Дуже актуальним, коли наш  народ страждає від жорстокої війни, яка несе із собою смерть, каліцтво, насилля і руйнування та є справжнім геноцидом української нації, залишається  поширення  правди про ці жахіття, аби світове суспільство усвідомлювало масштаби російської агресії і не було байдужим до нашого болю. Я про це завжди говорю в місцевих засобах інформації. Ми співпрацюємо з головою  Християнського товариства українців Італії, координатором  оргкомітету «Євромайдан Рим» тернополянином Олесем  Городецьким, який  щонеділі проводить  мітинги, маніфестації, часто виступає в етерах місцевих радіо і телебачення, доносячи правду про ситуацію в Україні. Ми намагаємося відповідати на всі виклики сьогодення.

 – 9 років війни, нашого спротиву загарбникам, тисячі невинно убієнних  українців , зруйновані міста і села, невже  не прирікають рашистів  залишитися злом в історії світу і не спонукають  Творця до  кари за заподіяне зло, за знущання над тим,  що Він створив на Землі з  великої  любові до людей і  для людей?

– Я перечитував книгу буття і знову звернув увагу на той момент про вбивство Каїном Авеля. Це була перша братовбивча війна. Каїн  після того жив дуже довго. Отці, інтерпретуючи подію, шукають відповідь на запитання: «Чому?». Господь, очевидно,  хотів щоб він відчув на собі якомога глибше гріх  від заподіяного і мав час покаятися. А щоб Бог покарав,  це не до кінця правильно. Треба молитися , щоб Бог врозумив. Ми молимося тут, щоб Господь вивів ворога з нашої  землі, хай вийдуть і живуть, де вони хочуть. Вони мають право жити у своєму багні, не загаджуючи наші безцінні чорноземи, не гадячи нам в серце і душу.

– Війна – це завжди зло. І якщо воно стріляє у нас ракетами, то ми маємо право ці ракети збивати. І маємо право мати чим їх збивати, щоб захистити наших людей і весь світ. Як нам шукати переможні та перспективні рішення?

– Нам потрібен справедливий мир. Я повторю слова Блаженнішого Святослава: «Якщо хтось знає рецепт миру без зброї, без самооборони,  без права захищати себе, то хай він нам його дасть і ми його будемо використовувати».А поки що ми молимося за справедливість, яка має запанувати на землі.

– Релігійна спільнота закликає  нас кожного стати миротворцем українського народу,   приєднавшись  до особливої безперервної  молитви за мир та спокій і за мирне врегулювання ситуації в Україні. Якими словами  просити Господа щоб він допоміг нам  перемогти ворога і щоб наші захисники були неушкоджені, а мирні люди  не страждали?

– Бог знає  яким способом нам допомогти. Я переживаю за майбутнє, воно мене тривожить і болить невизначеністю.  Я кажу до Господа, щоб дав сили бути тими, ким ми є і якимось  чином реалізуватися у своєму маленькому вимірі. Я ось дивлюся на цей Собор патріарха Йосипа,  на цю неймовірну мозаїку, яка ввібрала в себе енергетику  кожного камінця і створила  гармонію, яка заворожує своєю силою, величчю  і красою. Якщо ближче подивитися: нерівні камінці, горбаті, із западинками, криві. І, якщо виколупаєш один з них, лишається дірка, яка руйнує гармонію, а камінець стане просто грудочкою, яка сама  собою і  цінності не має. А на мурах  вони всі мають своє місце, вносять колорит у загальну картину цього настінного  Євангеліє. Ми повинні розуміти, що  кожен з нас – камінець і, коли ми укладені в один   процес, то ми є його каталізаторами, а коли  виборсуємося з нього,  то руйнуємо цілеспрямованість дії  і самі себе обезсилюємо, стаємо  неспосібними  нічого потужного зробити. Тому кожен на своєму місці мусить робити те, що може робити. Тоді ця мозаїка  працюватиме на нашу перемогу.

…Погляд Патріарха Йосифа Сліпого на картині львівського іконописця Святослава Владики стремить у майбутнє з вірою, що його країна буде вільною й незалежною, квітучою і непереможною. У цьому погляді незламність українського духу й віри патріарха, які він проніс крізь своє життя і передав гідним нащадкам – людям з Україною в серці, які сьогодні стали на захист своєї батьківщини  всім миром у всьому світі. І віра наша  в силу українського духу така ж незнищенна.

Людмила Островська

Італія, Рим