«Наша сила – в нашій силі» – девіз Валерія Каута, очільника ПП «Каут»

0
4895

Луганщина – мальовничій край, щедро обдарований природою. На півдні області великі запаси кам’яного вугілля високої якості, на півночі – рівнинні поля. Саме це історично обумовило сприйняття Луганської області як потужного промислового та сільськогосподарського регіону України. Але впродовж семи років війни, значна частина території області і досі перебуває під контролем незаконних збройних формувань, як і три чверті промислових активів, що пішли за лінію розмежування. Так область несподівано для себе перетворилася на аграрний регіон і тепер намагається долати величезні проблеми у переробці, логістиці та збуті. Ці теми ми обговорювали з аграрієм, очільником приватного підприємства «Каут», що орендує 4,5 тис. га в селах Кудряшівка, Варварівка, Булганівка, Скаргівка, які належать до Рубіжанської територіальної громади, Валерієм Каутом. Господарник переконаний, що «лагідна» інтеграція тимчасово окупованих територій — питання майбутнього країни. Щоб ця інтеграція відбулася, треба, щоб люди, які залишилися там, бачити в контрольованій території втілення своїх прагнень до кращого життя. І навіть поки збройна агресія РФ та внутрішньополітичні розлади тримають Україну на міцному зашморгу, аграрій вважає, що можна і треба не чекати дива, а самим, кожному на своєму місці, робити стратегічно правильні кроки в цьому напрямку. Що, власне, і робить підприємець із своєю командою впродовж 19 років. За словами аграрія, вести сільське господарство в регіоні непросто: родючість ґрунтів нижча, ніж у середньому по Україні. Посушливий клімат і, відповідно, мала кількість опадів погіршують ефективність сільського господарства. Застарілі зрошувальні системи та висока еродованість ґрунтів лише посилюють цю проблему. Але Валерій Іванович ні хвилини не пошкодував, що зв»язав свою долю з селом. Починав, тоді ще молодий і натхненний газозварювальник із Булгаківки,з 27 га паїв своєї сім»ї. Вагався чи це його вибір на все життя, хоч влітку працював і помічником комбайнера, і комбайнером і душею приріс до поля. Пригадує, що й батько відмовляв, мовляв, на землі ще ніхто не доробився до статків. Але так виходить інколи, що не ми обираємо справу, а справа нас. У випадку з Валерієм Івановичем аграрна галузь влучила в десятку. Повірили в нього люди, почали здавати в оренду паї, які складають від 4 до 9 га, залежно від якості землі.

– Грунти у нас клейкі. Як заліз у післядощову землю, то як в цемент, вже відчистити її можна тільки з підошвою,- жартує аграрій. – Але дуже хотілося врятувати села, які занепадали. Жоден голова колгоспу у нас не очолив колектив і не продовжив спільну справу. Я ж самоучка в сільському господарстві. Але це так захоплює, коли бачиш результат і можеш ним поділитися з людьми.

Знайомство з господарством, яке має тисячу селянських паїв, ми почали з об»їзду полів. Сіють тут зернові і технічні культури: пшеницю, ячмінь, гречку, кукурудзу , соняхи.

– Зібрали непоганий урожай пшениці, почали вже сіяти озимину,- хвалиться господар.- Дуже цьогоріч бракувало вологи. Кукурудза просто не витримує 40 градусної спеки. Цьогоріч хоч би було по 4 т/га, бо коли погода сприяла, то найвищий урожай кукурудзи був 10,3 т/ га. Пшениця стабільно дає 6т/га. Валерій Іванович показує крутосхили та 800 га парів , на яких стихія змила посіви. Я кажу про нульовий обробіток землі, він затримує вологу, мульча йде в землю. Валерій Іванович заперечує, бо, по-перше, врожаї нижчі, є тут господарства, які робили кроки до точного землеробства. А головне – брак вологи не дає можливості прижитися зернині, а глибока традиційна оранка тут стає запорукою стабільного господарювання. Почергово розповідає про ділянки, на яких висівають зернові, що забезпечують сівозміни. Бо саме такий порядок змін попередників забезпечує збільшення врожаїв на 20-30 %. -Отут на полях міни лежали,- показує рукою поперед себе.- А ми розвісили українські прапори в селі, думаємо, як уже буде, але ми- Україна. З вертольотів їх побачили наші військові, переговорили ми з комбригом 30 бригади і лінія фронту посунулася на південь, наші поля звільнили.

Регіон дуже сильно постраждав від збройної агресії Російської Федерації. Лінія розмежування перерізала торговельні та логістичні ланцюжки, пошматувала електричні й комунальні мережі. Ми про це говорили на науково-практичній конференції, яку провели нещодавно в День поля,- розповідає аграрій, вправно ведучи позашляховик грунтовою дорогою. – У нас було керівництво Луганщини, мова йшла про зміни в законодавстві, аграрну науку та дорадництво, кредитування агробізнесу, перспективи створення агрологістичного хабу в Старобільському районі. Ми розуміємо, що потенційних інвесторів відлякує не лише спільна для України проблема бізнес-клімату та непередбачуваного регулювання, а й суто регіональна особливість — інвестори та кредитори бояться втратити майно в разі відновлення повномасштабних бойових дій. Українські банки відмовляються брати у заставу активи. Молодь їде навчатися деінде і потім не повертається, залишившись там, де є робота, комфортний життєвий простір і безпека. Села занепадають. Ми все робимо, що можемо на своєму рівні. Розбудовуємо господарство. Колись у нас навіть стану свого не було. Вдалося взяти старі розвалені колгоспні свинарники і зробити там склади, їдальню, побудувати приміщення і створити побутові умови для працівників контори та тракторного стану. Ви побачите,- каже Валерій Івнович і зупиняє автівку біля безкрайнього соняшникового поля.- Це наша демоділянка. Тут висіяно 32 сорти соняшника. Раз на три роки ми всі гібриди висіваємо, щоб знати з чим нам працювати. «Лімогрей» минулоріч дав багато пустоцвіту, у «Піонера» зав»язалося, але не повний соняшник. Ми схильні до сортів «Євраліс», «Сінгента». Олійність у них найкраща, натура висока, насіння тверде, але не стійкий до хвороб. Прикро, що насіння цієї фірми ми купляємо за 50 тис.грн, а продаємо по 16 тис. за тонну,- ділиться наболілим підприємець. Забігаючи наперед, запитую про пшениці, елеватори. Валерій Іванович вважає пшениці надійною економічною основою підприємства. Тут тільки напольні склади, бо пшеницю вже продали. Про те, що можна затримати збіжжя і дочекатися вищої ціни, не йдеться, бо треба з пайовиками розплатитися. За паї тут дають в межах 18 тис.грн. Хто хоче натуральну продукцію, той купляє у підприємства, що хоче.
За роки праці в сільському господарстві Валерій Каут створив свою школу господарювання із агрономічними відкриттями . Скажімо, сорт пшениці «Смуглянка» дає по 86 ц/га, «Шестипала» по 60, «Наснага» має клейковини -31, 16-17 показник білків. «Донецька -48»- чудова районована пшениця.- Ми на сортову чистоту не зважаємо, ми ж не вирощуємо еліту, тому висіваємо лдночасно 2-3 сорти, які дають просто зрив,- захоплено ділиться Валерій Іванович.- Рослини підтримують одна одну, підпилюють. «Донецька» ,скажімо , росте до півтора метра і бере на себе вітри, посуху, затінює нижчу «Шестипалку», яка росте до 90 см, «Наснага»- низькоросла. А разом вони віддячують ниві високими врожаями,- задоволено каже аграрій. Вони самі вивели сорт, але не реєструють, бо нема правових норм на такі винаходи. Але це не турбує залюбленого у свою справу підприємця. Ми зупиняємося на тракторному стані. Є чим пишатися господареві. Новенькі широкозахватні комбайни світових брендів, важкі трактори, вилискують на сонці плуги різних модифікацій. На зиму цей тракторний стан закриють і техніку переженуть у склади. А вони розміщені пооддаль села, серед цих безкрайніх полів. Агрегати з очистки зерна, вагова, комори, офіс підприємства, господарчі будівлі, гуртожиток для співробітників, їдальня, альтанки тощо зроблене зі смаком, сучасно, красиво, ефектно і ефективно.Все зроблено так, як бачить Валерій Іванович, а бачить він масштабно. Бо опікується не тільки землями, а й тими людьми, які живуть у селах, веде соціально відповідальний бізнес. Якось запримітив хлопчаків, що перекидаються негарними словами, пиво купляють і серце заворушилося. Набрав з них команду, щось прибирали, десь допомагали, а головне, платив їм по дві тисячі щомісяця і вони були зайняті. З 12 чоловік, лише один лишився працювати на підприємстві.

Ми познайомилися з Ігорем, тепер він працює на комбайні із супутниковим зв»язком. Щороку на утримання шкіл, садочків підприємство виділяє понад мільйон гривень. В політику Валерій Іванович не хоче йти, бо нема часу. Він, за його словами, господарник, який ні від кого не залежить і може більше сам зробити для людей навколишніх сіл, ніж якась партія. Слова підприємця підтверджує директорка Кудряшівської гімназії- паланки імені Богдана Хмельницького Інна Сухаревська, яка з вдячністю розповіла про ремонти в школі, закуплені меблі і апаратуру за кошти аграрного підприємства. А ще Валерій Іванович взявся за ремонт земської школи, збудованої 1890 року і зробив з неї чудовий, сучасний Центр дитячої творчості. Аграрій вважає, що кошти, вкладені в школу, це інвестиції у майбутнє. Задяки цьому чоловікові у селі працює гурток глиняної іграшки, знаний далеко за межами України. Народна майстриня, очільниця гуртка Галина Іваннікова не має вихідних, сюди творити, релаксувати, одержувати психологічне розвантаження приходять і дорослі, і малі, людська фантазія безмежна. Глина місцева піддається обробці, з неї і глечики можна робити, і сувенірну продукцію, яка захоплює відвідувачів всеукраїнських і міжнародних виставок. Валерій Іванович частий гість у Кудряшівській гімназії, яка ось уже 30 років виховує учнів у козацькому дусі. -У Рубіжному у великій школі із сотень дітей вибирають тих, хто здатен до танцю, а тут 85 учнів і всі танцюють, співають, займаються творчістю. Неймовірні діти. Завжди беруть участь у наших заходах,- захоплюється меценат.- На Дні поля вітали гостей, настрій створювали. Є для кого нам працювати, жити, боротися за Україну. Ми випустили на полі кульки жовтого і голубого кольорів, як символ державності, і малинові – як символ українського козацтва, а вітер їх поніс на окуповану територію. Ми всі загадали бажання, щоб та земля швидше до нас повернулася,- розчулено каже аграрій. – Ми віримо в повернення людей в Україну, а щоб це сталося, у нас на прилеглих територіях має відбутися економічне піднесення,- ще раз підкреслює Валерій Каут.

І держава цьому намагається сприяти. Впродовж 2021 року очікується п’ять нових напрямів державної підтримки аграріїв. Це, зокрема, державна підтримка страхування сільгосппродукції, відшкодування втрат від повного пошкодження посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуації техногенного та природного характеру, підтримка сільськогосподарських виробників, які використовують меліоровані землі, підтримка виробників органічного виробництва, виробництва гречки та картоплі. Крім цього, Луганщина увійшла до пілотного проєкту Світового банку щодо відновлення систем зрошення. Це дасть можливість відновити землі зрошення (22,8 тис. га) та збільшити виробництво картоплі, гречки, органічного виробництва. Це скупі слова державних програм, але зробити магію лише «згори» неможливо. За цими словами , жива праця аграріїв на своїй земля, мікроклімат, який вони ствоюють у своїх селах, віра людей у краще майбутнє під мирним небом, а ще, які знають, що наша сила – в нашій силі.

Людмила Островська, Тернопіль- Рубіжне

Матеріал створений за результатами прес-туру « Реформи Луганщини очима регіональних журналістів», організованого Харківським прес-клубом за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ