На Тернопільщині відбувся Всеукраїнський фестиваль стрілецької, повстанської та сучасної військово-патріотичної пісні

У кожного з нас є своя вершина, до якої ми йдемо все життя. Цей шлях ніколи не буває легким. І не кожен зможе дійти до вершини, особливо коли це вершина Духу. Лисоня, що підіймається всього на 399 м. над рівнем моря, незнана гора до 1916 року , стала Голгофою слави січового стрілецтва, наочно підтвердила силу українського духу. 105 років віддаляє нас від того кривавого бою «за честь, за славу, за народ». Висока й водночас печальна дата. Висока, бо ще тоді кращі сини краю, Українські Січові Стрільці, довели, що вони вміють боронити рідну землю. А печальна, бо майже тисяча мужніх воїнів назавше залишилося на Лисоні. Дорогою ціною УСС зупинили наступ російського агресора на Бережани…

Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лисоні» ось уже вп’ятнадцяте став реквіємом за загиблими переможцями. Це особливе музично-поетичне дійство, сповнене творами скорботно-патетичного характеру, єднає у віках покоління борців за незалежність України. На цьому акцентував увагу голова обласної ради Михайло Головко. Він сказав, що слава січових стрільців , досвід їхньої боротьби передався у лави УНР, УПА, Небесної сотні, нинішніх захисників кордонів, гартуючи нашу звитягу, військову славу людей, які не хотіли і не хочуть бачити тут ярма.

-Наше завдання, глянути в глибини давнини і зрозуміти помилки, через які Україні довелося втрачати свою державність . Ми відзначили 30-річчя відновленої незалежності. Завдання сучасників – не втратити її, пам»ятати пролиту кров наших предків і тих, хто власними життям захищає кордони на сході України. Ми маємо на кого спертися, маємо за кого і за що воювати. У нас є діти. Хотілося б, щоб вони жили в самодостатній країні. Щоб наше покоління було останнім, що бореться за її незалежність. На цій святій горі ми віддаємо шану героям всіх поколінь та епох і в першу чергу тим, хто навічно залишився на цій вершині,- сказав Михайло Головко.

Над Меморіалом Слави у високості полощуться в синьому небі полотнища синьо-жовтого і червоно-чорного стягів. Височить Хрест скорботи і слави. «Їй небо високе лягло на рамена. І сонце промінням цілує її. Лисоня стоїть як зажурена неня, Що згадує діти геройські свої».

Зі сцени звучать вірші сучасних поетів про героїв України, твори січових стрільців. Адже “усусуси”, як вони себе жартівливо називали, увійшли в історію не лише, як перше українське військо з часів руйнування Січі, а ще й як чудові поети та письменники, композитори, художники.Окрасою концертної програми фестивалю стали твори Романа Купчинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського та багатьох інших. Вітаючи учасників фестивалю і всіх, хто цього дня зібрався на святому місці, заступниця голови Тернопільської районної ради Уляна Хом’як, сказала, що битва за Лисоню, не просто хронологічна дата, яку повинні всі знати. Це – героїзм, який породив величезний пласт культурно-мистецького натхнення, пісні того часу співали колись при закритих дверях і вікнах, а сьогодні їх можна відкрито співати на сцені.-Тема битви за Лисоню є невичерпною з позиції сьогодення.

Напрошуються паралелі з битвою кіборгів за Донецький аеропорт. Це місток єднання подвигів кращих синів.Краплі крові борців у поколіннях проросли паростками патріотизму, відданості рідній землі і вони є в кожній громаді. Одним із таких паростків є і напрямок роботи команди народного депутата України Івана Чайківського. Ми можемо багато говорити про патріотизм, про політику в Україні, але люди хочуть від нас конкретних справ, які впливають на рівень життя і благоустрій, самодостатність громад. Одним із лозунгів команди є-«Любімо Україну ділами». Тільки справжній господар є патріотом. Ця земля народила одну із січових пісень, де є слова: «і заграє кров у жилах, вогнями запалають очі…».Тільки при такому моральному піднесенні, при такій ідеї ми можемо будувати вільну, незалежну Україну,- сказала Уляна Хом’як.

Саме таким високим був дух фестивалю «Дзвони Лисоні». Кілька сот учасників з Івано-Франківської, Закарпатської, Київської, Львівської, Рівненської і Тернопільської областей прославляли велич України, молилися за її кращу долю, дякували Богові за подаровані ласки над нашими землями, за можливість вільно славити своїх героїв, просили мирного неба над головою і всітлого майбутнього. Захоплюючою сторінкою фестивалю стала реконструкція переможного бою січовиків за участю ентузіастів місцевого клубу історичної реконструкції «Патріот», виставка – інсталяція з фонду Бережанського краєзнавчого музею, пересувна експозиція зброї, яку привезли на гору з обласного осередку Всеукраїнського громадського об’єднання «Закінчимо війну». Народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив із села Світанок Рогатинської ТГ Івано-Франківської області під керівництвом Володимира Тіцького вперше приїхали на Бережанщину вшанувати пам’ять і своїх односельців. Як розповіла учасниця ансамблю Іоніла Тіцька, в їхньому селі біла «лічниця» і туди доправляли поранених. Один із солдатів, помираючи сказав, щоб передали його неньці, що він помер за Україну.

– Ми, виступивши тут, ніби заповіт виконали. Це свята земля, тішимося, що долучилися до відзначення ювілею такої високої сторінки нашої історії,- сказала учасниця гурту. Емоційно виконали «Гімн патріотів» Ярослава Декалюк і поет-пісняр Іван Кушнір, співаки виступали із синьо-жовтим прапором, який вперше замайорів на вершині 1989 р., експонатом Бережанського краєзнавчого музею. Адже Лисоня стала каталізатором духовного відродження українців. Її безчестили – розкопували, зневажали, зрівнювали з землею. Та люди не дали їй пропасти, стікаючись сюди потоками , як струмки до великої річки.

Сплять Герої… Для них Лисоня стала вічною упочивальнею – символом української слави й геройства, підмурівком створення держави. Без титанічних зусиль окремих особистостей духовних вершин не здолати. Тій останній, передують інші – менші, нижчі, але через них треба перейти, долаючи каміння і терня «рясно скропивши шлях потом і кров’ю» , щоб, нарешті, на найвищій вершині засяяла зоря волі і незалежності. Головне триматися вершини – разом.

Людмила Островська