У спаленому колись селі Тернопільщини організували фестиваль військово-патріотичної пісні 

0
490

В піснях мого народу –

І труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.

М. Рильський.

Саме ці  слова розкривають  зміст та мету фестивалю військово-патріотичної пісні  «Молотківський лелека», який уже втретє зібрав патріотів  у це,  сплюндроване фашистами і відроджене   людьми,  село.  Організатори й учасники пісенного марафону, який тривав майже  чотири години,  присвятили  його 78 -річчю  Молотківської трагедії.

Історія

Село ожило, коли лелеки прилетіли на це місце звивати гнізда, виводити пташенят, продовжувати свій рід. А потім почали з’являтися хата за хатою і людські обійстя пооддаль від місця  горя, та  поряд з душами односельців, родини.  «Молотківський лелека» тепер увіковічнений фестивалем військово-патріотичної  і козацької пісні.  Зі сцени фестивалю, біля будинку культури,  де колись була кузня, видно сірі стелли – Меморіальний  комплекс-музей «Молотківська трагедія», що  у 80-их роках  минулого століття  лягли тут пам’яттю: закам’янілі фундаменти і одвірки  спалених хат, чорні брили з прізвищами  загиблих. Довший час  над згарищем  кружляли лише круки.  Виросла і алея беріз, яка веде в село. Там 617 дерев, посаджених на честь  загиблих . Місцева жителька Орислава Смик сказала  що все життя  прожили із спогадами батьків про пережите горе.

– Тато з мамою були ще маленькими і їм вдалося втекти, коли зганяли сюди людей для розправи, – розповідає жінка. – Там загинули  чиїсь сестри,  брати, батьки. Ми своїм дітям розказуємо, щоб  знали ціну мирові, щоб берегли те, що мають. Бо ж трагедія сталася, як відплата українським підпільникам, які боролися проти окупації, за свою державність, – додає  завідуюча клубом Марія Якубовська. – А ці фестивалі – це пам’ять про наших односельців, це шана всім, хто боровся і бореться за нашу незалежність.

Ближче до сцени –  пам’ятний знак усім патріотам, загиблим за волю України,  починаючи від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, козацької доби, УНР, січових стрільців, УПА, сучасної Небесної Сотні, воїнів АТО і ООС , волонтерів. Його  встановили  за ініціативи  Тернопільського козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра (Байди) Вишневецького,  наказним отаманом якого є виходець з села Володимир Мосейко.

Син своєї землі

Володимир Олексійович, закінчивши Молотківську  школу, вступив  у Кременецьке училище на спеціальність електромонтажник. Юнак дружив із спортом, працював спортінструктором у колгоспі. Служив у десантних військах спеціального призначення ГРУ в Німеччині, став майстром спорту з легкої атлетики. Потім був  технічний університет, який закінчив із відзнакою. У цьому  виші  і працює  головним  енергетиком. Володимир Мосейко завжди  займав  активну життєву позицію, цікавився військово-патріотичним вихованням молоді. Участь у Помаранчевій революції, спонукала до  думки про об»єднання патріотів –  козаків, десантників, афганців. Так у   2013 році  у Тернополі  з’явився Козацько-десантний екологічний осередок імені Дмитра ( Байди)  Вишнівецького. Він об’єднав низку громадських організацій Тернополя, налічував понад 170 учасників. А з 2014 року  почався майданівсько-військовий  період,  багато козаків  з Майдану вирушили добровольцями  на війну. -Пройшли Іловайськ, Дебальцеве, інші гарячі точки. Було багато поранених. Та, на щастя, з війни повернулися всі живими, – говорить генерал-хорунжий. Для надійних тилів захисників,  отаман організував активну волонтерську групу, до якої увійшли громадські, бізнесові організації. – Нам значно допомогли Ліга підприємців «Українська справа», фірма «Свій до свого по своє». Загалом до 200  разів ми побували на передових позиціях Луганської та Донецької областей. Ці поїздки тривають і триватимуть до переможного кінця російсько-української війни, – говорить Володимир Мосейко.  Саме  волонтерський  рух, козацьке побратимство  об’єднало  небайдужих людей зі всієї України, готових працювати на розвиток держави, готувати гідних захисників її кордонів, проводити військово-патріотичні вишколи, навчати самооборони. Минулоріч козакам  вдалося виграти  чотири проекти: «Волинсько-Подільська Січ», «Булава», «Козацька Січ -2020» та «Єднання поколінь».

Своя Січ

Цьогоріч «Волинсько-Подільська Січ» вже втретє прийняла таборувальників. Побудували її  на межі Тернопільської і Хмельницької областей, біля сіл Молотків і Лисогірка. Саме там колись пролягав польсько-український кордон, збереглися  фортифікаційні споруди Першої світової війни.Це місце стало ланцюжком єднання поколінь і України. У перший же рік там  приймали гостей з Луганської, Кіровоградської, Хмельницької областей. Загалом оздоровили понад  600 дітей. Минулоріч карантин  трохи завадив, але все було за графіком. До справи долучилися   Лановецька  адміністрація і Теофіпольська районна рада Хмельницької області. Свій внесок у  розбудову Січі внесли  і фермери, і звичайні сільські жителі. Фестиваль «Молотківський лелека»  став заключним акордом восьмиденного вишколу в Січі юнаків і юнок  з Попасної,  Лисичанська, Волновахи, Гайворона, Дніпра, Хмельницького, Городка, Тернопільщини. Вони   зі сцени  в поетичній формі розповідали про свою любов до України, про те, що готові взяти  на своє плече відповідальність за її спокій, дякували захисникам кордонів за можливість навчатися і брати участь у фестивалях. Таборувальники мали  дуже гарних вчителів-наставників,  дружбою з якими пишаються і мріють приїхати в Січ наступного року.

Бунчужний, що в козаків означає – помічник гетьмана, кременчанин   Дмитро Мельничук, щойно повернувся після закінчення  військового контракту з російсько-української війни. За освітою він педагог, вчитель інформатики, а за покликом серця – пластун, учасник всеукраїнських вишкольних таборів, тому із величезним задоволенням працював, передавав свої знання і вміння цим молодим людям.

– Ми навчали дисципліни, вчасно виходити на  руханку, виконувати завдання, шикуватися,  не говорити слів-паразитів, – говорить бунчужний. – На кінець вишколу  наші таборувальники стали  «шовковими». А щодо покарання (сміється бучужний) , то ми  не відтискаємося від землі.  Глобальне потепління та сезонні  катаклізми  вимагають, щоб ми цю планету  підштовхували до кращого життя. Як хто може це робили: хто руками, хто ногами, на  перекладині, штовхали пресом. Це було цікаво і корисно, – сміється вимогливий  помічник отамана.  Саме ці штовхання Землі чи не найбільше запам’ятали  дівчата  Альона Кубкіна  і Дарія  Рижкова з Лисичанська. Вони   розповідають  уже із сміхом про свій перший переляк  від польових умов життя, від спальників та дощів, від яких рятувалися в казармах, про нічні чергування. То ж дякують  за науку і співають  пісню «Гей , Соколи», яку вивчили біля багаття. За їхніми словами,  «Червону руту», яку всі знають, разів по тридцять співали за вечір. Рій із Луганської школи №8  називався «Січовики». Наставляла  їх  волонтерка, вчителька   української мови Віра Усцова. Пані Віра просто пишається своїми учнями. Вони розмовляють українською мовою, мають вишиванки, подружилися не тільки з усіма козачатами , а й з місцевими жителями, які приходили до них до вечірньої ватри, співали пісень,  пригощали пирогами, варениками, цукерками.

– А потрапили ми сюди завдяки великій дружбі з Володимиром Мосейком. Ми, як волонтери,  допомагаємо нашим воїнам,  спільно з козаками їздимо на передові позиції. Прикро, що до таких процесів не під’єднується влада , як ваша, так і наша. Але ентузіазм українців невичерпний, нам Бог дає наснагу спільно  боротися з ворогом. Я вважаю себе  тією ланкою, яка з’єднує Україну, насправді,  Схід і Захід разом штовхають землю до мирного і світлого майбутнього,- сказала волонтерка, яку воїни на передовій називають «мамою Україною». Гайворонських  таборувальників «Нащадків Івана Сірка»  з Кіровоградської області привезли на вишкіл побратими  отамана Тернопільського коша  полковник козацтва  Петро Джус  і вчитель з предмету «Захист України» Анатолій Трачук. Захоплена розпорядком дня, дружбою таборувальників Зоряна Свербиус. А керівники дуже задоволені своїми вихованцями,  бо вони чи не всі грамоти у змаганнях завоювали, найкращі  зі збірки автомату, у боротьбі за прапор та спортивних змаганнях. Відзначилися і «Соколи» з Тернопільщини Марта Кушнірук, Юліана  Гарматюк, Ростислав Мерва, Назар Кричануша,  які зайняли перші місця у  спортивних змаганнях.

Юні патріоти з Городоцького військового ліцею №4 ,  «Нащадки козацької слави» ,   на чолі із капітаном запасу, вчителем   із «Захисту України»  Олександром Задоянчуком та  начальником місцевого штабу козацтва Миколою Зацерківним  на вишколі підготували показові виступи та прийоми самозахисту у воєнних  умовах. Зворушлививе відкриття фестивалю «Молотківський лелека» довірили   таборувальникам «Волинсько-Подільської Січі»,  монтаж для яких  підготувала Марина Джус, дружина  козацького полковника Петра Джуса, власне, завдяки його ідеї, за словами Володимира Мосейка , і вибудували Січ біля Молоткова. «Хто був на Січі, не злякається бою, бо завжди прикриє він друга собою»- звучить зі сцени фестивалю під бурхливі оплески. «В Україні війна і нам треба уміти від ворога землю свою захистити!Нащадки Сірка, берем приклад із нього, а там де Сірко, там завжди перемога», – кажуть юні патріоти і  ми віримо, що на весь лелечий світ полине слава про Україну.

Нехай пам»ять про вбитих  згуртує живих

Військово-пісенне театралізоване дійство «Молотківський лелека»  відбувалося  в особливій атмосфері єднання українців навколо пісенної спадщини. Ведуча  і режисерка  фестивального  дійства, поетеса Леся Любарська  зуміла  сценарієм поєднати   спогади, пошанування,церемонію відзначення причетних до  організації робочих ініціатив Тернопільського козацького коша. Рефреном  концерту були слова, викарбувані на головній стеллі  меморіального комплексу «Молотківська трагедія» : «Згадайте усіх- замордованих,  вбитих і гідно живіть їх життям недожитим».  Журливі і радісні пісні співали лановецькі аматори  хору «Барви Волині», ансамблю «Молотківські лелеки». Представницьким був творчий десант артистів-волонтерів  із Тернополя. «Золоті  журавки» під орудою заслуженої діячки естрадного мистецтва  України Людмили Червінської  подарували глядачам багато пісень патріотичного і  жартівливого спрямування. Стоячи слухали пісню про український прапор, яку виконували Ярослава Декалюк і поет-пісняр Іван Кушнір. До фестивалю долучився і заслужений артист України Володимир Вермінський піснею Олександра Смика «Сніги, сніги». Виступали і представники Волинської області.  Композиції патріотичних та  козацьких  пісень  дарували учасникам фестивалю  солісти Теофіпольського центру культури і дозвілля, народний аматорський хоровий колектив ветеранів праці “Відлуння”,  народний аматорський жіночий вокальний ансамбль “Чарівниця”.

Вітаючи учасників, голова  Теофіпольської територіальної громади Михайло Тененев сказав, що це знаковий фестиваль, більше сумний ніж радісний. Але його роль об»єднувати людей, щоб українці бачили чим ми живемо, що біди і радощі у нас спільні.  Михайло Михайлович висловив думку, що якби останні тридцять років проводили такі спільні заходи,  вишколи, таборування, обмінювалися делегаціями,  то може і не було б  подій 2014 року. Очільник громади запевнив, що вони приймають програму розвитку «Волинсько-Подільської Січі», радо прийматимуть  школярів зі всієї України. Він  сподівається, що саме цим  громади можуть торувати шлях до давно очікуваного миру.

Сторінкою  цієї трепетної події в Молоткові була і виставка-показ  сучасної  зброї, якою воюють наші солдати на сході України. Вона також  прозвучала зв’язуючою ланкою поколінь. Як сказав на завершення  генерал-хорунжий Українського козацтва , організатор і натхненних Всеукраїнських  козацьких ініціатив Володимир Мосейко,  цим фестивалем ми ще раз наголошуємо, що російській навалі стає на спротив вся наша держава! Всі її громадяни, зі всіх областей!

А у вечірній заграві, після літнього дощу, який вніс корективи у програму фестивалю, з поля , де жнивують комбайни, до своїх гнізд перелітали  великі білі птахи з чорною ознакою. В селі є дитячий садочок і школа, бо  молотківські лелеки ще й діток у сповитку приносять, щоб  козацькому роду не було  переводу.

Людмила ОСТРОВСЬКА





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ