Софія Пасічник: про індійську сукню, Схід, багатогранність і переміни

1
751

Тернополянка Софія Пасічник вирішила експериментувати і вдягнула індійську сукню. Адже відчуває спорідненість зі Сходом. Фото опублікувала у мережі. Сайту Про Те розповіла про себе і свої непопсові зацікавлення.

Мені близькі індійські традиції та культура, «східний» спосіб мислення і світосприйняття, – розповідає. –  Гадаю, що Індія – колиска духовності загалом світова. Імпонує, що «взивають» там не до минучого і тлінного, а до перманентного духовного. Індійський світогляд радше ідеалістичний, аніж матеріалістичний (останнє – це те, на що більше зорієнтований «західний» світ). До того ж, зовнішність відповідає цьому азійському образу.

– Які відчуття в такім одязі? Є різниця, коли в джинсах чи в короткій спідниці?

Є різниця, і чимала. Таке вбрання, на відміну від “демократичних” джинсів – це, певного роду, аристократизм і дуже й дуже багато жіночності. Жіночності не показної і відвертої (зрештою, останні два – це і не жіночність, власне), а тієї сакральної, ніжної і витонченої, яку, певно, личить мати справжнім Берегиням. Якої, мабуть, прагне кожна Жінка, навіть якщо не до кінця усвідомлює цього. Певно, це у природі Жінок – бути жіночною. Інше питання – як, у який спосіб її розкривати. Індійська сукня допомогла це зробити.

– Чому відчуваєте себе трохи «східною» дівчиною? Звідки це у Вас?

У моєму розумінні і світогляді Бог — це усе. Він незамінний у житті. З Нього все утворилося, і Він і визначає та вершить Життя. Індійська духовна і філософська доктрина радше пантеїстична, і я теж відчуваю себе близькою до розуміння Бога, як чогось більш абстрактного, — того, хто наповнює усе, і всюди та в усьому є. Східні релігії — глибокі, більш “внутрішньо” орієнтовані (спрямовані усередину себе); медитація у них — це молитва і, нерідко, молитва — це медитація. Я відчуваю себе у цьому. Ще, мені здається, “східні” люди дещо різняться: гадаю, вони більш емпатійні, відкриті(ші) та сприйнятливі(ші) одне до одного, і загалом.

– Чи легко знайти однодумців, коли Ви дівчина «непопсових» поглядів?

Однодумців знайти неважко – хоча би тому, що сама собою я дівчина дуже контактна. Звісно, рівень контактності залежить від настрою, періодів (етапів) життя, проте… Зазвичай це так. Нерідко однодумці самі мене “знаходять”, чи ж то шляхи нас зводять, а ще буває, що й однодумців не треба – я сама собі “однодумець”.

Хто Вас у житті найкраще розуміє?

Я не ставлю собі це запитання – а для чого? Ті, хто біля мене, – ті й розуміють. Питання в іншому: кому ти хочеш розкриватися? І кому відкриваєшся. По-справжньому. Мабуть тим людям, які здатні відчувати… І, які мене й відчувають.

– А Ви?

Я від природи непоганий психолог, – “сканую” людей фактично одразу, тому зі знанням людей, гадаю, проблем нема, як і з їх відчуттям. Щоправда, часом я погано розумію людські мотиви, їхні вчинки. Деколи взагалі не розумію. Але може то і на добре: жити в ілюзії (втім, як і страждати) – це теж персональний вибір..

– Кого і що не можете зрозуміти? Чому?

У мене таке враження, що «західні» люди загалом просто не вміють (або ж не люблять) мовчати. Чи не привчені до цього – не знаю. Схід мені близький тим, що мовчання там – справді «золото». У мовчанні духовно небідні люди «розмовляють». Але коли вони дійсно говорять, – то те, що потрібно, по суті. Порожні «балачки» ради балачок, поверхові обговорення виснажують життєві ресурси та енергетику. Вони заважають концентрації на чомусь більш важливому… Тому, до речі, серед моїх однодумців – люди розважливі, помірковані, обережні у словах і продумані у вчинках. Словом, – ті, які знають ціну мовчанню, поважають і цінують себе настільки, аби не розпорошуватися на щось безглузде та дріб’язкове. Також дуже ціную у людях проникливість і здатність підмічати деталі, уважність – це все про глибину та зрілість особистості.

– Зовнішність Ваша теж трохи «віддає» Сходом..  Може, генетично?

Нерідко мене питають чи я, бува, не “наша”, не українка. Я віджартовуюсь тоді, що циганка.  Мене «приписували» практично до усіх можливих азіатських народів.  Бувало, що ледь знайомі люди зацікавлено запитували з котрої я країни, або питали про якусь конкретно. Колись одна дівчина поділилася, що вивчає Японію, і що рисами я нагадую їй японку.) Поціновувачі «східного» типажу пропонували намалювати мій портрет. Це усе змусило мене присвятити певний проміжок часу пошукам свого коріння у місцевих архівах. Думаю, я ще повернуся до цього питання, або здам тест на етнічне походження і задовольню цікавість – свою та інших. 🙂 Та я би на цьому так не акцентувала, бо не вважаю себе “східнішою” від ще когось більш-менш “східного”…

– Ви багато чим займалися і займаєтеся? Чим саме?

Поезія, проза, казкарство, музика, психологія, соціоніка, глибинна (не газетна) астрологія… Це із не зовсім прикладного. Зрештою, тепер фактично про будь-кого можна знайти інформацію в Інтернеті. Але я тут не для того, аби хвалитися чи робити собі рекламу.  Мені подобається фраза «Пам’ятай, що Ти – людина». Доля по-різному може розгорнутися, тому з висновками та підсумками я не поспішаю…

– Чому так: Ви багатогранна особистість чи просто шукаєте ще себе?

Є такий тип людей, до яких себе відношу і я, англ. вони називаються «multipotencial» – багатопотенціальні. Я відкрита до усього нового та цікавого, інтерес швидко розгорається: від філософії та віршів до зацікавленості у генній інженерії, психіатрії, містиці, завершуючи правом, журналістикою, філологією тощо. Загалом, не бачу нічого поганого у тому, щоби бути різнобічною.  Те, що одні можуть називати нестабільністю, то, як на мене, – багатогранність, відкритість життю і новизні; словом, протилежність «грубому» консерватизму. А ще – дослідницький інтерес і можливість пізнавати себе та світ краще і глибше.

– Що Ваше найбільше щастя?

Найбільше щастя – не загубити і не втратити себе. Тобто – не розтратити свою цілісність і внутрішню повноту, вберегти її. Особливо гостро розумієш важливість цього, коли переживаєш усілякі життєві перипетії та випробування. Щастя – усвідомлювати, що не стоїш на місці, а кращаєш, а відтак, – і твоє оточення. Також щастя відчувати єднання із Природою – невимовне щастя усвідомлювати Бога повсюди (що явно осягаєш якраз у тиші). Щастя, коли поруч є люди, яким я небайдужа, з котрими можна бути собою. З якими комфортно помовчати і без відчуття зніяковіння. Щастя, коли любиш і даруєш щастя. Щастя, коли це радо приймають. Щастя також у взаємності, а ще, звісно, – у здоров’ї.

– А чого бракує у житті?

Мені нічого не бракує.  І я доходжу до цього своїми зусиллями, певною зміною, чи то корекцією підходу до життя, перетворенням очікувань чогось від світу до запитів самій собі. Якщо чогось теоретично бракує – я реалізую бажане (якоюсь мірою – кожен «коваль свого щастя»), а все основне, що мені потрібно, у мене [вже] є. Без такого «страшного» чомусь багатьом людям слова, як самодостатність, мало що має цінність – ось що важливо. Бо з неї починається усе найкраще. Мені взагалі щиро шкода тих людей, яким “чогось бракує”. Думаю, це тому, що вони не здобули найперше самих себе. Вочевидь, деяким людям просто бракує самих себе…

– Чим або ким пишаєтеся?

Пишаюся (не сприйміть за егоїстичність) собою – за те, що зуміла виробити внутрішній стержень і намагаюся не залежати дуже від зовнішніх, чи то взагалі, обставин. Принаймні, стараюся, щоби так було. Був час, коли мені довелося «збирати» себе наново “по частинках”, але відбувалося відновлення, я внутрішньо більше міцніла, і окріпла загалом. Проходити персональні трансформації, які часом бувають небезболісні – чималий привід для пишання. Пишаюся тим, що, оглядаючись, приміром, на те, якою я була ще пів року тому, я розумію, що зростаю, що «становлення» відбулося. Пишаюся, що виходить зберігати баланс між раціональним та емоціями, врівноважувати “земне” та ідейне. Горджуся, що біля мене чудові люди, яким я цінна, і які важливі й мені. З часом ти багато чому вчишся: наприклад, краще розуміти і сприймати людей як вони є, відкидаючи ідею їх змінити, а, можливо, навіть самій робити так, що вони змінюються на краще.

– Що для Вас – удача?

Удачею є як самостійно вкладені у щось зусилля, – що, зрештою, і породжують успіх (або не породжують – нерідко це, як рулетка)… Або ж це практично незалежний від нас фарт (чому практично: я вірю, що усе взаємозалежне, – навіть те, що, здається, не пов’язане взагалі). Удачею також може бути особлива прихильність до нас людей, яка приносить нам певні «вигідні» та «виграшні» привілеї і «дивіденди». Удачею може бути усе, що ми нею називаємо.

– Заради чого готові йти на жертви? У яких випадках можна жертвувати собою, чи ніколи не варто?

Готова іти на порозуміння і, певною мірою, компроміси (чому певною – бо сама потреба компромісів уже означає розхитаність і відсутність рівноваги, що вже не зовсім є добре). Жертви… Давайте замінимо це слово «порозумінням» і компромісами. А любов, благочинність, час, кошти – це не жертви, а… дарунки! Вони – це вибір, “вольовий акт”, «інвестиція» – у краще життя і майбутнє. Своє, інших людей та усього живого, і світу загалом.

– Що Вам приносить спокій і гармонію?

Спокій і гармонію приносять тиша, перебування на природі та її споглядання, медитація як форма молитви і діалогу із Богом. Чудово, якщо цьому сприяє відповідна атмосфера із «натяком» на Схід: аромалампи, аромасвічки, пахощі квітів, душевна релаксуюча музика… Похід до Храму/ашраму також дарує умиротворення; спілкування із наповненими і гармонійними внутрішньо людьми. А ще читання відповідної – духовної, езотеричної, літератури.

 





1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ