Празник Господнього Богоявлення почали відзначати ще в 2-3 століттях після Різдва Христового.
Тоді зародилися перші традиції святкування, написали перші молитви на честь хрещення Ісуса в річці Йордан. У мене була чудова нагода відчути енергетику цієї річки, яка зберігає пам’ять про цю подію.
Там у долині річки Йордан, яка слугує кордоном між Йорданією та Ізраїлем, на правому її березі, в Йорданії, знаходиться місце, яке понад дві тисячі років тому стало свідком найважливішої події в історії християнства – Місце Хрещення Господнього.
У Богослужбових текстах ми зустрічаємо такі звороти, як “Йорданські води”, “велика ріка Йордан”. Я сподівалася, що побачу річку, на середину якої не кожна птаха може долетіти, як казали про наш могутній, широкий, ревучий Дніпро. Тому не могла повірити спочатку, що ці зарослі тамариску і очерету з каламутним потічком, є водами великої річки. Вражає її незавидність.
Десятки людей заходять в купель завширшки метрів три і завдовжки метрів п’ять, бо далі русло звужується в очереті до метрової позначки. Але вбувшись там, розумієш, що це велика вода маленької річечки, яка має духовну велич очищення. Хто зна, якою вона була дві тисячі років тому? Але саме у її воді хрещенням від Івана Хрестителя, Ісус змив первородний гріх Адама, звільнив людство і відкрив перспективу вічного життя.
Річка не є промисловою, вільна від дамб і риболовлі. Йордан не використовується для судноплавства. Зрештою, велич і не вимірюється розмірами чи кубометрами води. Ми стоїмо на березі святої річки в очікуванні долучення до дивовижної кількатисячолітньої історії спасіння, а також очищення власних гріхів.
З боку Йорданії з міста Ваді-ель-Харар ведуть до купелі прості дерев’яні сходи, з боку Ізраїлю спускаються до купальні кам’яні сходи. Це кордон між двома країнами.
Купіль з боку Ізраїлю обгорождена залізними трубами з познакою прикордонного стовпа. Мені пощастило в Йордані купатися з обох берегів. Спокійніше з Йорданії. Але спостерігати наряди військових з автоматами, що охороняють кордон Ізраїлю, не дуже комфортне явище, поки не абстрагуєшся. Зрештою, не так давно там до річки і проїзд відкрили, бо ж зона мілітаризована, краєвиди при під’їзді сумні, розбомблені храми, колючий дріт, блокпости, попереджувальні знаки про мінні поля. В Йорданії спокійно, виблискують куполи нових діючих церков, облаштовані пішохідні доріжки з рекреаційними зонами.
Там у долині річки Йордан, на правому її березі, в Йорданії, знаходиться автентичне Місце Хрещення Господа. Зовсім недавно за історичними мірками (18-20 років тому) при розкопках в Йорданії, близько русла річки, яке суттєво змінювало траєкторію руху води впродовж століть і тисячоліть, виявили дивне підземне джерело, яке ніколи не пересихає, не вибиваючись із землі. А після ретельніших досліджень саме біля нього знайшли фундаменти як мінімум п’яти ранньохристиянських церков. Навколо збереглися сходи, якими опускався Ісус до потоку, на цих сходах Він міг залишити одіж. Дно церкви із фрагментами древньої мозаїки. Місце обгороджене, вода зеленкувата в джерельці, але така там потужна енергетика, що не те що сумніватися в правдивості місця, чи жартувати, навіть говорити не можеш, так сковує хвиля спогадів читаного і чутого про Святе Хрещення, зішестя Святого Духа. Мимоволі завмираєш… Оживає ікона… І ніби сам бачиш, як Ісус зняв верхню одіж і пішов вниз до Івана Хрестителя. Хвилюючий дотик до вічності.
А за кілька метрів теперішнє русло з водою, яка має пам’ять. Ми йдемо на дощаний поміст. Як сказав наш екскурсовод Халєт Омар, щодня десятки, а у дні Водохреща-тисячі людей з молитвою занурюються у святу воду Йордану, повторюючи древній ритуал, який здійснив Іван Хрестель над Сином Божим.
Небуденність такої події підкреслюється спеціальним одягом. Ми купили в церковній крамничці широкі полотняні, білі, уже освячені сорочки з картиною Господнього Хрещення. Обряд передбачає одягання “ризи” на голе тіло. Якийсь благоговійний трепет огортає, коли одягаєш її. Там глибоко усвідомлюєш, що занурення у цю велику воду знаменує таїнство хрещення, священники читають спеціальну молитву на повторення хресних обітниць, аби нагадати, що колись при хрещенні ми на себе взяли обов’язки виконувати заповіді Божі.
Шум, гамір, адже за кілька метрів з Ізраїльської сторони сотні паломників моляться у воді, проводять Службу Божу, але цей рух не заважає зосередитися. У момент поринання у воду – залишаєшся сам із собою і пам’яттю святої річки, яка пам’ятає тіло, що омивалося у цих водах, даруючи нам життя вічне.
Наскільки заглиблений у себе, що не відчуваєш температуру води, а вона майже не відрізняється від температури повітря, тому не орієнтуєшся чи освіжився, але відчуваєш, що тобі комфортно у цьому просторі, ніби ця вода і твоє хрещення пам’ятає… Якесь тимчасове заціпеніння, клубок у горлі і сльози благодаті… Їх не соромишся, бо ти один на один з водою, молитвою і Божим ликом, який таки тут витає. Це лише на березі справа і зліва різні відчуття. У воді вони однакові. Душа ніби розчиняється, зливається з молитвою і простором. Тільки її оголені фібри розкошують у лоні святої річки.
Усі мирські проблеми – не проблеми, над тобою тут ласка Божа. Такого потрясіння і бентеги у моєму житті ще не було.
Я думала, що тільки в мене такий стан, але коли почала брати інтерв’ю в паломників, вони плакали і пояснити не могли свого стану. Не все-таки словами вимірюється, душа також голос подає…
Сорочка після купелі – чудотворна. Її відразу знімають і не перуть, а висушують і забирають додому, як один із головних сувенірів подорожі святими місцями. І не тільки на пам’ять. Вважають, що цей одяг має здатність допомагати під час хвороб, заспокоювати в життєвих негараздах, підсилювати молитву в годину душевного сум’яття. Кажуть, якщо які напасті – одягнути її, як рукою зніме.
Тепер ця сорочка стала моїм оберегом. Я в ній купаюся у святих джерелах України і на Водохреще. Коли віриш у її силу, силу хрещенської води із самої річки Йордан, все збувається. І слова, якими ми вітаємо один одного на Водохреще “Христос хрещається – в річці Йордані” для мене наповнилися новим непізнаним до цього змістом. Я знаю якою була та купіль, я бачила небо над тією вічною водою…
Людмила ОСТРОВСЬКА. Тернопіль – Ваді-ель-Харар.