Місце, котрим користується багато людей, здобувається на своєрідну внутрішню логіку, набуває нових якостей. Так поверхні, раніше для того не призначені, перетворюються на місця публічних оголошень.
Ось, як цей дерев’яний кіоск у Микулинцях. У ньому мене причарувало те, як задана площина поєднується зі стихійно розклеєними папірчиками. Те ж, тільки з іншими акцентами на зупинці в тому ж місті. Тут, щоправда, хотілось би більшої поваги до монументального мистецтва. Голуб миру дивиться на все це засуджуюче.
І про Тернопіль. Вікно одного з тутешніх будинків тривалий час було заліплене плакатом, здається, ще радянських часів, про архітектурні споруди міста. Символічно, як на мене.
У Старому Вишнівці історія інша. Очевидно, під час руйнування, цей монумент розпався, а коли його складали, то не всі частини отримали призначені згідно задуму місця.
Ще одне сакральне з Бережан. Ікони, доповнені іконками, не дивовижа в під’їздах, але ось ця композиція запам’яталась концентрацією зображень.
Анна Золотнюк.
Джерело – Погляд