«Мені треба навчитися писати слово «проєкт»», – Людмила Островська про підсумки року

0
126

Мій рік. З вдячністю 2019-ому і з надією на 2020-ий.

Ми  прожили дуже важливий рік. Це був мій рік – рік Лані за зороастрійським гороскопом наших пращурів. Я не вірю в  передбачення, але завжи нагадую, що саме цей календар з 32 річним циклом є родоначальником усіх календарів. В тому числі і розкрученого Китайського.  Навіщо нам їхні минулі  свині  і прийдешні миші? Якщо у нас є  свої: Лань і  Слон. Колись, мабуть, були на нашій території  волохаті слони, що мамонтами звалися. З березневим сонцестоянням настане  рік великого і мудрого Слона, який опікуватиметься людьми, котрі народилися 1956, 88 року минулого століття і тими, хто побачить світ у цьому році. Я минулоріч,  на  грані початку нового літочислення,  тонкій межі між минулим і майбутнім, говорила, що 2019 – мій рік і я маю на нього плани. Єс! Я зробила те, що я хотіла! Я змогла. І неймовірно втішена моїм роком-випробуванням і вдячна йому. Він був дуже  прихильним до мене, люблячим, сповненим нових відчуттів, картин життя і дуже щедрим на творчі знахідки, сюрпризи, подарунки,  можливості для здійснення задуманого, на зустрічі із самовідданими, щирими і щедрими, креативними людьми.

Навіть у такому віці, я стала іншою, рік мене багато чого навчив у  цьому коловороті свят, сумних дат, рутини, буденщини і  сплесків позитиву і негативу. Я дотримувалася почутої від когось думки, що в будь-якому кошмарі  треба шукати позитив. Це насправді так. Багато речей було просто на рівні дива!  То як  не повірити, що воно поруч?  І маленьке, і велике…

За подієвим  насиченням  мій рік знову став п’ятирічкою,  якщо це гіпербола, то актуальним лишається  – рік за два. Я для себе  виділяю тільки  події зі словом  «вперше» і не коментую.

Вперше обрали Президента України  такою кількістю голосуючих, якої не удостоювали жодного з п’яти  попередніх гарантів. Неймовірний сплеск різношерстних емоцій, зашкалюють вони і досі. Але  у 1Х скликанні Верховної Ради України Президентська партія отримала 254 місця і вперше  в історії України у нас є  така монобільшість, яка не дала можливості розхитувати  роботу законодавчого органу між погрозами розпуску до нових виборів. Хоч бідні «опозиціонери», які циклічно з виборами  стають таким, аж потирали руки, щоб напаскудити.

Тяжко, коли вимріяна влада, медянкою виповзає із рук. Вперше в історії журналістики  Президент Володимир Зеленський  провів 14-годинний  пресмарафон. Ще на семінарах про гендерну рівність, люблять наголошувати, що саме ВРУ цього скликання  вперше має таку рекордну кількість жінок – 87. Це не той відсоток, що в розвинених  країнах, але  відрадно, як і те, що новий  правопис української мови, спонукає до вживання фемінітивів.

Нарешті  в цьому році проголосували за закон  про державну мову, до якого було понад дві тисячі поправок. Мені треба навчитися писати слово «проєкт».  Головне тепер, щоб його виконували. Бо чогось грудневе перебування  у столиці мене насторожило. Таке враження, що якби ми з колегами не розмовляли українською, столиця так її і не почула б. Навіть при нашому проханні, щоб  нам відповідали  українською, нас солідно бортували продавці і вуличні зазивали. Таку зневагу я відзначила вперше після часів Майдану. Ніхто на своєму робочому місці  не парився переходом на українську. Медведів з балалайками ще немає  на вулицях, але моторошно від усвідомлення, що вистражданий Київський Хрещатик перетворюється на Московський Арбат.

Не дає спокою найрезонантніше цьогорічне  жорстоке вбивство Бахмуцького волонтера Артема Мирошниченка. Його вбили за українську мову,бо «на другом язикє» він не говорив з українофобами.  Але це окрема тема.

Ще вперше.  Про  моменти, пов’язані з роботою  нашого найвищого законодавчого органу. Як не чубилися не нові обличчя,  а  Рада проголосувала за зняття недоторканності. Підтримали  законопроект, внесений та ігнорований нардепами  з 2015 року, – 373 депутати. Отож, слуги народу (без лапок і натяку на партійність) стануть “доторканими” з 1 січня. Побачимо  тепер чого вони так боялися, що  майже тридцять років обіцяли у своїх передвиборчих марафонах, а прийняти не вистачало мужності. Вперше  Верховна Рада закріпила  в Конституції курс на ЄС і НАТО.

Вперше судді Оболонського райсуду на засіданні у справі про держзраду  президента-втікача Віктора Януковича  заочно засудили  до 13 років в’язниці. Дуже хочеться, щоб звершився суд, який ще й не розпочинався,  і над  тими, хто дав наказ розстріляти Майдан, посіявши Україною  пам’ятники з новітніми героями Небесної сотні. А ще дужче хочеться, щоб  цей рік, що переступає поріг,  тримаючи  товстенний календар, став останнім роком  російсько-української війни.  Так хочеться вірити, що цьогоріч  ми зробили перші кроки до цієї заповітної мрії.

Згадайте, як Україна  зустрічала  з російського полону  35 ув»язнених. У трьох точках в Донбасі  розвели війська. Відбулася перша особиста зустріч Зеленського і Путіна.Вони   разом з французьким президентом Еммануелем Макроном і німецькою канцлеркою Ангелою Меркель обговорювали   врегулювання конфлікту на Донбасі. Це перший “нормандський формат” з 2016 року і перший формат у такому складі .Якби ж можна було повірити тим брехливим сусідам з каменем за пазухою.

Цей рік запам’ятається і зміною в грошовому обігу. Цьогоріч гривні  робили  движ, заміняючи паперові  купюри на металеві, зникаючи  з монетного обігу і величаво з’являючись на крупнопаперовому. Вперше тримала в руках  найбільший номінал банкноти в Україні – новенькиій, цупкенький, свіженький папірець вартістю в тисячу гривень. З банкомату. Проблем розміняти не було. Пана Володимира Вернадського  знала з його наукової роботи, із його  імені бібліотеки, яка в Києві на Голосіівській трасі. А тепер він став ближче на банкноті, шкода, що не довго тримала в руках. Але я бачила стежку Вернадського у Полтавській області в селі Омелюхи, там колись вчений працював. Тепер за місцевою легендою, коли пройтися його стежками, маючи в кишені портрет вченого, за спиною якого Національна  академія наук України і 20 ступенів захисту, всі менші гроші просто нападатимуть на вас і розпиратимуть ваш гаманець.

Оце рекламу роблю зеленому туризму Пролтавщини, не розраховуючи на відсотки… Але  гривня гривню береже, та й тисяча може бути одним папірцем. Шкода, що тоді я ще не тримала цю купюру в руках, була б нагода перевірити кАзання. Але з легендою легше і веселіше жити, плекаючи думку, що  не в грошах щастя. За них не все можна купити. Я про тепло, любов, приязнь, обнімашки-цілувашки дітей, внуків,колег, коліжанок, однокласників-одногрупників-однокашників ,листи і привіти від друзів, розкиданих по світу.Але і без грошей сутужно.Це був ліричний відступ.

Вперше  цьогоріч у  папку «Моя-19» я пакувала матеріали за місяцями. Дуже зручно. Відкриваєш і ще раз переживаєш  враження від зустрічей з людьми-героями  розповідей у газеті «Сільський господар»,  на сайті «Про Те» та інших засобах ЗМІ, які їх  передруковують. Дякую, що хоч не забувають лишати моє прізвище. Тішуся, що таким чином у моїх матеріалів збільшується читацька аудиторія.

Найбільше люблю подорожні замальовки. Довіку вдячна професії, з якою я так жодного дня і не працювала, бо завжди любила те, що роблю. А подорожувати – справа корисна, а деколи й необхідна. Це чудова нагода забути про усі свої буденні клопоти і негаразди, поринути у невпинну гармонію з природою і створити власну історію бачення світу. Я вже давно  переконалася, що мені однинаково цікаво їхати в Підгайці, в яких я давно не була і в Хорватію чи Македонію, де я була цьогоріч вперше.

Вперше я була і в Берліні та Потсдамі, в Мальме та Копенгагені. Але я з великим задоволенням побула туристкою і в  Чорткові. Зовсім по-іншому сприймаєш місто, коли не біжиш на заходи. Але й заходи дуже класно. Згадую наші насичені Всеукраїнські прес-тури Луганщиною, Полтавщиною, Одещиною, Львівщиною, Житомирщиною. Завдяки цим прес-турам, організованим Харківським прес-клубом, ми  разом зі своїми читачами пізнаємо Україну, порівнюємо реформаторський дух регіонів зі змінами в нашому краї

Щоразу переконуюся у силі людського фактору. Є людина, яка поведе за собою, дасть заряд до справи, підкаже де шукати, воно обов’язково знайдеться і розквітне. Відкрити нове і мега-цікаве можливо, навіть не виїжджаючи із рідного міста. Зачудована приємними змінами в картині Тернопіль. Цьогоріч ми стали першою в Україні об’єднаною міською територіальною громадою, визначивши долю обласного центру. Бо жодний   з регіонів на таке не відважився.

Внук вперше відчинив двері школи. Одержав перші медалі на футбольному чемпіонаті  футбольного клуб «Чемпіон», в якому він із задоволенням займається. Від нього знаю і таку  гарну новину  про Збірну  України з футболу. Напешті, спортсмени  пройшли   до фінальної частини Євро 2020. З цього асоціативного ряду  в моїй голові ще одна новина року.  Вперше на конкурс Євробачення ніхто з України не поїхав. Співачка MARUV (Анна Корсун)  перемогла у відборі, але на конкурс не поїхала – відмовилася підписувати договір з НСТУ через “кабальні” умови. Після MARUV відмовилися ще чотири колективи, і Україна вперше з 2015 року не поїхала на Євробачення. Але, сім років мак не родив, голоду не було.

Книжкою року вважаю  неперевершену історичну розвідку  мого улюбленого письменника, кандидата філологічних наук, редактора газети «Вільне життя» Петра Федоришина «Світло і тіні Чортківських замків». Автор замахнувся на тритомник. Він поставив собі за мету вдатися до оригінальних документів, над якими працював в архівах Львова, Відня, Кракова, Ягелона, Парижа та інших міст Європи. У виданні  багато документів латиною, старопольською, французькою, німецько, турецькою мовами. Автор лише цитує джерела, а ми, читачі, робимо висновки, аналізуємо  і звіряємо наскільки тенденційно подавали історію Чорткова ті, кому доручали її писати. Вважаю, що з цією роботою і двотомником про рідне село Біле «У круговертях Серету», яку він видав раніше, Петро Степанович може стати доктором історичних наук. Бажаю йому  не втрачати натхнення пошуковця, гарних  помічників для письма і для друку, тоді ми матимемо щастя бачити нові і нові дослідження і відкриття в загальноприйнятих  історичних тенденціях краю. Правду кажуть, коли б історію України писали родини, чи місцеві дослідники, то вже ніхто б у нас її не вкрав і не переписав.

Фільмом року для мене  став «Залишенець» за однойменним романом Василя Шкляра. Кінострічка і твір мені близькі не тільки  духовно, а й географічно. Моя мала батьківщина на Холодноярщині, в Медведівці Чигиринського району, де, власне, і діяла республіка спротиву радянській владі у 20-х роках. Тішуся, що тепер   ми маємо ще один твір про Холодний Яр тих часів.

Вперше цьогорічна звітно-виборча конференція Тернопільського міського  об’єднання  Всеукраїнського товариства «Просвіта»  імені Т. Шевченка  відкрила новий етап своєї історії. На ній  підбили  підсумок майже тридцятирічної роботи на посаді очільниці товариства Дарії Чубатої, яка  залишилася Почесним головою міської «Просвіти», і  обрали  головою осередку Наталю Турчин.

Вперше цьогоріч була на фестивалі «Чорна вишиванка», який кілька років поспіль  у першу неділю липня скликає  на хуторі Кулеби  Бережанського району небайдужих, з активною життєвою позицією людей із  Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. На цьому місці в ніч з 21 на 22 лютого 1941 року енкаведисти оточили криївку,  де семеро підпільників   протистояли двом сотням  озброєних «червонопогонників». Тут ці молоді відважні хлопці і залишилися навіки. Це – Володимир Лопушанський, Максим Шуран‚ Григорій Шкапій, Богдан Гульовський‚ Іван Галай‚ Василь Солтис, Григорій Москаль.

На відзнаку їхньої геройської смерті краяни спорудили пам’ятну стелу із сімома хрестами, які  ніби птахами здіймаються в небо і  зливаються з «Небесною сотнею» борців за незалежність  у новітній історії нашої країни. Організатор і натхненник вшанування пам’яті героїв молитвою, словом, піснею – львів’янин Роман Лопушанський, виходець з села Стратин Рогатинського району, племінник одного із загиблих героїв.

Вперше цьогоріч була на трьох фестивалях української пісні у найфестивальнішому селі України – Яблунові Копичинецької ОТГ, Гусятинського району. Величезний ентузіаст, талановитий майстер слова, пісняр Іван Кушнір, один з організаторів Всеукраїнського марафону  «Мистецтво єднає Україну», тепер у рідному селі проводить фестивалі щоквартально і збирає таланти на прославу української пісні не тільки в окрузі, а зі всієї України і світу. Весняний романтичний форум митців під назвою «А в Яблунові яблуні цвітуть»  мав серед особливих гостей  китайських і бразильських артистів. «Яблуневий Спас»- подарував концертне дійство силами провідних колективів Київщини, Івано-Франківщини, Волині, Чернівецької області, Закарпаття,  артистів із Франції, Італії, Чехії, Англії, Словенії.

Осінній  вернісаж української пісні на ймення «Золотий Яблунів» також зібрав  на  велелюдне свято, як  глядачів  так і  артистів Тернопільщини та інших областей. І взимку, у Новорічно-Різдвяні фестини  у цьому селі відбудеться фестиваль  народних традицій – «Україна колядує, колядує Яблунів». Тішуся, що прижилася, поки що на слуху краян,  моя ідея  зафіксувати  Рекорд України  у Яблунові, як найфестивальнішому селі України. Бо я не знаю ще одного такого організатора, який би так відчайдушно боровся за пізнаваність такого невеликого населеного пункту на мапі  держави. Івана Михайловича на регіональному рівні поважна комісія  конкурсу «Людина року -2019» визнала переможцем у номінації «Культура».

І ще одна приємна нагорода догнала    поета-пісняра – літературно-просвітницька премія ім. Родини Лепких.

Втішуся, коли насправді  зафіксують рекорд , тому проговорюю тему, щоб всесвіт почув. Цьогоріч мені щастило  бути на  рекордних заходах рекордну кількість. Це не тавтологія. На тернопільському фестивалі «Бібліофест-2019»  вперше в Україні встановили рекорд «Найбільша кількість артбуків представлених в одній колекції» – 69  і  зареєстрували   у книзі  рекордів України.  Ще одної такої колекції немає  не тільки в Україні, а й у Європі. Ще була на цікавому визнанні рекордсменки  в столичному парку ім. Т.Шевченка, де зафіксували рекорд найбільшої ялинки з еклерів. На виготовлення понад двохметрової красуні знадобилося півторитисячі  заварних тістечок. Правда, у нас у Шумську, своя найбільша ялинка з круасанів. Французькі солодощі надійно прижилися в Україні. Тернопільський ставок відомий, як  «Найбільша ковзанка в Україні». Із ставком у нас багато рекордів пов’язано.

Відомий рекордсмен Тернополя з  Хоросткова Василь Шевчук встановив новий рекорд Тернополя, а саме – пробіг босим, вдягнутим тільки в шорти двадцять сім кілометрів.Таким чином, він покращив власне минулорічне досягнення – дев’ять кілометрів навколо Тернопільського ставу. Рекорд зафіксували представники “Книги рекордів Тернополя”. Ще я була на величній події в Івано-Франківську, де одночасно трембітали 146   трембітарів.І це стало ще одним рекордом України. Отак щастило мені  брати участь у таких знакових подіях. Проговорюю для того, щоб ще у Яблунові  відбулося це диво. А чому б і ні?

Зустріччю року  вважаю свою зустріч із Шанськими пані Раїсою і паном Миколою, які самі приїхали  з Чернігова на  Всеукраїнську прощу родин бійців, які загинули на сході України, та ветеранів АТО, у каплицю-пантеон, що в Лішні на Кременеччині. На плиті героїв Чернігівщини є і прізвище  їхнього сина  майора Андрія Шанського, який загинув захищаючи Україну. Ініціатором  прощ, а цього року була вже третя, став митрофорний протоієрей Андрій Любунь, парох місцевої церкви та активний волонтер. Після смерті сина, родина жила біля могилки, ніщо у світі не тішило, аж поки зрозуміли, що вони не одні в горі, і якщо вони не згуртуються, не допоможуть один одному вибратися і з шоку втрати, то не буде кому розказати про  подвиг їхніх дітей. Так вони навколо себе організували родини загиблих захисників цілісності України і створили організацію «Єдина родина Чернігівщини». Микола Миколайович розповів про свій досвід терапії  від горя і такі організації утворили майже в усіх областях України. Пан Шанський очолив Всеукраїнську громадську організацію   «Єдина родина України». Родина втретє уже на прощі. Я дуже втішилася, що цьогоріч вони відкрили для себе Карпатську Україну. Бачила відео у Фейсбуці як вони співали гімн України  на полонині, зустрівшись із групою туристів. Пані Раїса захоплено розповіла, як вони  на Маковиці  почули вперше пісню «Гуцулка Ксеня».

Люблю такі зустрічі з людьми, з якими можна про все поговорити, і поплакати, і посміятися. Не здивуюся, коли  зустріну  подружжя на вершинах  Чорногори.  Вони     ніколи нічого не забудуть, але знайшли   віддушину, життя триває і син з ними, допоки пам’яті. Дякую вам за дружбу!Дякую найкращій журналістці Чернігівщині Тетяні Миргородській, сподвижниці, волонтерці і народній героїні, для якої тема  російсько-української війни і підтримки родин, що втратили на війні дітей, стала провідною.Саме Таня  познайомила мене з  членами організації «Єдина родина Чернігівщини».

Серед найцікавіших цьогорічних  поїздок областю було знайомство  у Млинівцях Кременецького району з   переможцем  конкурсу  «Село. Кроки до розвитку» місцевим підприємцем  Іваном Побережним, який у цьому престижному конкурсі виграв 50 тисяч гривень для розвитку станції технічного обслуговування. Відрадно, що це маленьке село, яке не включилося в децентралізацію, дає собі раду. Тут живуть ініціативні люди, бачать перспективу, себе в Україні і Україну в собі.

Серед поїздок маршрутами Всеукраїнських прес-турів, як сигнальна лампочка і досі горить   поїздка Луганщиною і Маріуполь. Там по-іншому сприймаєш повідомлення з окупованого Донбасу і підконтрольної зони.Відвойоване Щастя відділяється лише невеликою річечкою від нещастя. У Станиці Луганській тоді  був зірваний міст, ремонтувати не давали обстріли. Алею миру  нам не вдалося тоді посадити в запланованому місці, бо його обстріляли вночі. Маріуполь – багатоплановий, задимлений, поранений,ініціативний, думаючий,красивий, рекреаційний. Але стріляють за 8 кілометрів  від південного мікрорайону. Там стала для мене незабутньою зустріч  із головою Донецького обласного братства ОУН-УПА ім.Геренала  Романа Шухевича-Тараса Чупринки  Анатолієм Дмитровичем Муравйовим.  Світлий чоловік, патріот, гуртує навколо себе українців. І я зрозуміла, що патріотом  добре бути  в нас, де багато однодумців. І як складно бути там, коли навіть сусіди можуть кпинити з твоєї українськості.

Із закордонних поїздок виділяю Хорватію. Я давно вже хотіла побувати  в цій країні зі схожою з нашою долею. За незалежність тут тривала восьмирічна війна і вже двадцять років  хорвати розвиваються самостійно.  Історія Хорватії бере свій початок з великого розселення слов’ян. Перші племена на цій території з’явилися в VII столітті, а в 925 році вперше проголосили  королівство Хорватія. З цього моменту і до прийняття в 1991 році Декларації про незалежність, хорвати вели боротьбу за свою національну ідентичність. За свою історію Хорватія потрапляла під вплив Австро-Угорщини, Османської імперії, Франції і Радянського Союзу. Регіони країни в один і той же час опинялися під впливом різних держав. Місцеві згадують останні бої  до зубів озброєними  сербами, які не могли змиритися з набуттям незалежності Хорватії, хоч за це  проголосувало 95 відсотків  місцевого населення.

А ще цікавий був досвід деокупації загарбаних Сербією земель. Нам пощастило, бо керівник групи Роман Матвіюк  на факультеті журналістики Франкового університету вивчав  хорватську мову. Тому нам були доступні, як супровід екскурсоводів, так і спілкування з місцевими жителями. Залишилося незабутнє  враження про цей свободолюбивий народ.

Здивуванням року був банер при вході у Тернопільську спеціалізовану  школу номер три з поглибленим вивченням іноземних мов. Цьогоріч вона відзначала поважний ювілей – 80-річчя. Так от при вході вітання  написане  англійською, французькою і німецькою мовами. Многая літа українською не захотіли написати. Пророк казав, щоб  чужого навчались і свого не цурались. А воно якось   не так насправді.

Подарунком року   став телефон. Новенький, класний, стильний, сучасний!!!! Обожнюю технології в сучасному світі. Хоча частенько і замислююся над тим, як далеко вони нас заведуть. Не те, щоб я так уже  і знаюся на ядрах, пікселях, коллайдерах та та вандрайвах  з іншими  парсеками. Просто приходжу в захват від того, що може в творчому пориві вигадати людський розум. Дякую, що цей рік минає під найчарівнішим почуттям і відчуттям синівської любові. Дякую, мої кохані, що можу сказати, що я не дарма прожила це життя.  Отак, здавалося б із дрібничок, а  якісь грунтовні такі підсумки навалюються. Мудрість прорізається в мудрості мудрих. Сильно я сказала!

Так от, одна мудра людина казала, щоб ми ніколи не перетворювали  свою книгу життя в книгу скарг! Може й доречно   зараз згадати на перший погляд банальні побажання, які сотнями надходять як не на сторінку, то в приват, хоч як ти не просиш, щоб не слали  їх, бо читати і передивлятися ніколи.  І все ж з тієї когорти поцитую.
Жити варто вміти так, щоб під музику твоєї душі танцювали навіть життєві бурі.
А й справді. Музика душі завжди присутня, просто часом її глушить шум щоденної суєти…

Порвіть старі квитанції, звіти, фотографії, все, що зв’язує вас морським вузлом з періодом негативу,  горя,  знущань, гноблення,причиною ваших сліз. Нав’язали, в’язали і зв’язували, а воно тікало з рук і бігло туди, де саме в макраме вплелося для прикраси чийогось життя. Скажу, що свого часу Гордій мудро зробив! Але на всякий Гордіїв вузол є меч Олександра Македонського. Станьте тим мечем, якщо хочете зберегти себе для себе і  світу.

Грайте  на полі життя, в лоторею,  в конкурсах  і якщо виграєте,  – хто буде  розбиратися, з якої причини вам пощастило?  А ще мудрі радять співати, щоб відволіктися від  негативних думок. У ванній, на дорозі, в караоке, на кухні, так в цілому, всюди. Візьміть в репертуар  щось  про щастя, прекрасне кохання, сонце і небо,  радість. Гарна пісня приносить задоволення, налаштовує душу на великий шлях.
А ще будьмо! На виставці, в музеї, в театрі, в кафе, на міському святі, в гостях, на рибалці, на пляжі. Даймо собі відчути аромат  відкриттів, вражень, насолоди, спробувати світ на смак, запах, дотик. Не відкладаймо це на потім. Споглядання  очима  того, що до вподоби душі – не тільки антидепресант,  а й дороговказ.

А наостанок я скажу. Окрім Різдва, Великодня та офіційних свят, ще є законні 104 дні, майже третина року, в які ми можемо   оглянутися  на довколишній світ, виїхати за місто чи село, в сусідній райцентр чи за кордон. У подорожі  світ відкривається і чудеса починаються.У своє дзеркало можна взяти Алісу, наважившись  покинути свій замок.Вік для цього не завада. А особливо, коли ви хочете змінити свою долю, мудрі рекомендують – змінити шлях. Навіть якщо щось глибоке і задавнене, шлях сприяє йому піднятися вгору і  робить ношу легшою.

Цьогорічний Слон буде   неабияким покровителем гарних, корисних і цікавих справ. Кожен з цим  тотемом  – справжній боєць, коли справа доходить до життєвих випробувань, подолання труднощів.  Важливою перевагою року буде терплячість. Ми терплячі і наполегливі   будемо рухатися до вершини Олімпу, справляючись зі всіма перешкодами. Слони готові проявляти поблажливість, але вони прекрасно знають, що всьому є межа. Я говорила на початку про своє ставлення до гороскопів. Але хоч штришком заглянути у  цей багатообіцяючий рік можна? Все одно все залежить тільки від нас. Як ми його  собі сплануємо, таким він і буде. Тут кожен для себе ясновидець і архітектор.

І про мрії. Хочеться більше світла і миру. А з ними  буде і теплО, і позитив, і щастя з натхненням, і диво, яке нас облюбувало.Мріймо, проговорюймо свої бажання, плануймо і щось із того, якщо не все, обов’язково здійсниться.

З  новорічною любовю – ваша Людмила Островська



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ