Молодь тепер страшна. Невістка сказала: «Ви своїх дітей виростили, а до моїх не пхайтесь»

0
1054

Сідаю вчора у Франківську на потяг “Рахів – Одеса”. З моїм, щастям, ясна річ. В купе уже їдуть троє чабанів зі свіжовичиненими шкурами і торбами вовни, бринзи, буцу. Насамогонені до стану несвідомості і невагомості. І політично підковані на всі кутні зуби. Дивляться по айфону якусь вічноквартальну хрень і гиржать, шо коні.
Щоб не здохнути в перегарному вакуумі, шукаю через провідницю вихід у якийсь інший український макрокосмос. Підселяє мене в купе до двох поважних галицьких пань, побожних греко-католичок, фист файних ґаздиньок на всі руки, Кайдаших на всю душу та викладачок красного письменства в шанованих галицьких універах.

Ну і розмова відповідна:

– А ось Іван Якович Франко, ставши декадентом…

– Але, він же, все-одно, писав: “Лупайте сю скалу!”

– Нестабільний був. Його жінки зіпсували.

– Так. В нас все нестабільне. От кажу невістці: ” Отако роби!”, а вона мене що – слухає? Робить, як хоче. Думає, що мудріша за свекруху. А зараз!

– Молодь тепер страшна пішла. Моя невістка мені сказала: ” Ви своїх дітей виростили, а до моїх не пхайтесь!”

– А своїй кажу: то все погано закінчиться. Не ходи з розпущеним волоссям, не малюй брови. Не прикидайся мавкою – ти порядна вихователька в садочку!

– Так. Наша Леся про це в “Лісовій пісні писала”. Мавки погано закінчують. Одинокими зостаються.

– Ой, так. А зараз час такий страшний. Дивіться: що робиться! Патріоти нас зрадили, зарплату не збільшили, тарифну сітку, кажуть, будуть міняти.

– Чому все так погано? Де ми Господа прогнівили?

Вони дістають вервиці і довго моляться, щоб Господь підняв зарплати, врозумив невісток, дав підзаробити на нові чоботи, знизив комуналку і навів порядок в державі. Бо скоро вся молодь повтікає за кордон і не буде кого вчити. А так, хоч коли-не-коли, а за залік, чи за трійку на іспиті можна прожити.

І вони далі продовжують професійно сосюрити про те, як клята влада їх тичинить і павличить, про хуху муховинку в гаманці, ревучих волів біля ясел, цілковитий вовчок в Україні , безмежний жадан змін до стабільного позаяка, одвічне українське прохасько з торбою по світу і тотальне забужко в майбутньому.

– От послухала сина! Казав, що Зе зламає Систему. А воно нас ламає.

– Та і в мене так само – одне розчарування. Знаєте: наче Вія з могили випустили.

– Немає в нас Котигорошків.

– І Захара Беркута немає.

– Так. В нас нічого немає. Живемо в 95 кварталі.

– “Камінний хрест” – доля нашої Неньки, якщо не станеться культурної революції!

Тут я не змовчала.

Ні, ні! Я чемна і необсценнолексична напередодні Дня української писемності.
Попросила вельмишановних пань ретельніше молитись. І пояснила, що, поки вони гризли своїх невісток і стирали камінчики на вервичках, культурна революція вже відбулась.

Зелені кхмери рулять. Зе енд не за горами.

Дзвінка ТОРОХТУШКО



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.