Радник міністра з Тернопільщини заробив перші гроші, граючи на весіллі

1
3078

Михайло Апостол з Тернопільщини простий і відкритий у спілкуванні. Каже, що його дуже змінила політика. Радник голови МВС Арсена Авакова розповів сайту Про Те, чому він навчився не боятися говорити правду про владу, що для нього означають гроші і чому займається благодійністю.

Так складається доля, що мені часто доводиться бути першим. Це створення батальйону «Тернопіль», повністю його укомплектування, це повністю укомплектування амуніцією спецпідрозділу «Альфа», які першими виїжджали на фронт, це сотні бронежилетів, касок, тепловізора. Пам’ятаю звертався до всіх: бізнесменів, політиків тодішніх і теперішніх, чиновників, депутатів всіх рівнів. Ніхто, крім Володимира Бойка, тодішнього колеги нардепа, ніхто не допоміг. Можливо, не вірили, можливо страх… Зате сьогодні вони практично всі при владі. Допомагають, але коштами платників податків. Не можу не згадати – ми з колегами Анатолієм Дирівим та Володимиром Шкварлюком були першими волонтерами. Я в той час не знав, що означало це слово. Просто закупили 50 бронежелетів та ще різну амуніцію і продукти, завантажили в машину й самі повезли. Просто на передову, нікого не знаючи.

Потім було десь 15 таких поїздок. Точно не пам’ятаю. Знаю що був там, в зоні АТО більше 120 днів протягом перших двох років. Не маю статусу Учасника АТО і не збираюся його мати. Не можу не нагадати, що всіх тернополян, полонених, це коли визволення полонених не було політикою і все це робилося тихо, таємно, нам вдалося вирвати із полону.

Відколи себе пам’ятаю, відчуваю обмеження у витратах. Тим більше, займаюся філантропією. З того часу, як я в Києві, не маю жодного бізнесу. Доводиться викручуватися. Проте ніколи не жаліюся. Дякую Богу за те, що маємо, можемо працювати, заробляти. Коли мене обрали народним депутатом, я продав усе, що мало відношення до мого підприємства, все, що заробив за останні 20 років, то мали на якийсь час запаси. Діти дорослі, забезпечують себе самі. Живемо з дружиною за можливостями. Усі продукти для себе і для дітей дружина вирощує на своїй присадибній ділянці в Ласківцях.

Перші гроші заробив у восьмому класі. Грав на весіллі на трубі. Платили 10 рублів за добу. Тоді не було колонок, мікрофонів, підсилювачів. Але це були великі гроші. Я не знав що з ними робити, то дав їх мамі.

Достаток – це відносне філософське поняття. Один може жити в палацах, мати яхти, літаки, мільйони в офшорах, а бути нещасливим, не спати ночами, бо у його знайомого ще більші статки і його це мучить. А інший живе від зарплати до зарплати чи від пенсії до пенсії і нічого – отримує задоволення від життя. Ніхто жодних статків із собою на той світ не візьме, а шанс залишити добру пам’ять і добрі справи має кожен. Для мене найбільшим достатком в житті є здоров’я моєї сім’ї, моїх дітей, онуків.

Іншого шляху, як важко і повсякденно працювати, щоб в житті добитися певних цілей і добре заробляти, ніхто не придумав. Так, це важко, це терня, це несправедливість, це кругова порука, це невезіння, це розчарування. Але не потрібно зупинятися, якщо є ціль. Я пішов у велику політику в 52 роки. Вважаю, досяг максимуму у житті, як в кар’єрі, так і в науковій сфері. Навесні, надіюся, захищу докторську, монографія якої в цьому році отримала почесну Грамоту Верховної Ради і Державну наукову премію. Ви думаєте, що це була моя перша необхідність? Я на своєму прикладі хотів показати, що перспективні плани перед собою можна ставити у будь-якому віці. І в першу чергу це взірець і приклад для моїх п’ятьох, скоро буде шостий, онуків.

В Україні надзвичайно велика полярність у рівні життя. Найбідніша країна, найдорожчі машини, яхти, палаци, літаки, найбільше безробіття, занепад у культурі, медицині, освіті. Причина одна. Ми продажні, ми навчилися робити бізнес на своїй продажності. На виборах, коли вирішується доля країни і нашого майбутнього, ми продаємо свій голос пройдисвітам, аферистам, злочинцям, вибираючи їх до влади, а на наступний день плачемо, що погано живемо. А хто запропонує нормальне, достойне життя продажним людям? Ніхто і ніколи.

Як це виправити? Ви самі знаєте, я нічого нового не скажу і не придумаю. Теж хотів  би дожити до того часу, коли при владі будуть професіонали, патріоти, які не будуть на наступний день думати про свій рейтинг, а покладуть голову на плаху заради побудови багатої, правової, квітучої країни. Але це поки утопія.

Про благодійність. Коли я ще не був в політиці, мав невеликий агробізнес. Працював, виживав, як усі у цій сфері. Тоді сталася надзвичайно прикра річ з одним із моїх рідних. Це для мене був шок і я не знав що робити, з ким радитися, чи реально буде вийти із цієї проблеми. У той же вечір просто звернувся до Бога із словами: «Господи, якщо ти допоможеш, щоб вийти із цієї ситуації здоровим, я все своє життя, в міру своєї можливості, буду допомагати, хворим, нужденним, інвалідам, соціально незахищеним».  І з того часу я почав шукати шляхи, як це робити, вчитися, домовлятися. З Божою допомогою, як бачите, щось виходить. До речі, коли більше намагаюся віддати чи допомогти, тоді з незрозумілих причин, мені дається більша можливість це робити. Працюють якісь закони бумерангу

Були часи, що до нас приходили десятки волонтерів, які брали товар, кудись везли, комусь давали, розказували всім, що це їх заслуга. Всяке було і є тепер. Просто інакше нереально, є людський фактор. Але ми і на цьому вдячні тим, хто доносив цю допомогу до потребуючих.

Буває таке, що тим, кому найбільше потрібно, чомусь по допомогу не звертаються. Може і соромляться. Недавній випадок – звернувся до нас один священик. У їхньому селі є лежачий чоловік, уже декілька років, йому потрібен інвалідний візок. Ми їх роздали уже тисячі. Є в селі соціальна служба, родичі, інтернет, фейсбук, де це висвітлюємо і ніхто не звернувся за ці роки. Це вже людська байдужість, халатність.

Офіційно допомогу від благодійного фонду «Апостол» отримали близько мільйона людей. Фонд створили у 2012 році. Крім цього, я є координатором Всеукраїнської програми «Добро людям», а це координація ще декількох благодійних фондів, засновниками яких є мої друзі із різних областей України. Ми допомагали і роздавали все, що нам присилали іноземні донори: одяг, продукти харчування, медикаменти, медичне обладнання, різноманітні інвалідні візки. Пам’ятаю, кілька років тому роздали біля 40 тисяч окулярів для зору. Наймали офтальмологів, які перевіряли зір і призначали окуляри. Дали більше 200 багатофункціональних ліжок, ціна яких була безмежна.

Благодійний фонд коштів не має і ніколи не мав. Нам ніхто не дав жодної копійки в грошовому вимірі. Це просто особиста довіра від іноземних донорів. Це не пройшло зразу, це надзвичайно складна процедура, адже бажання займатися благодійністю мають десятки тисяч людей, а на практиці цим займається в Україні можливо яка сотня-дві. Всі накладні витрати – наші з сином, адже в даний час цим, в основному, займається він. Син Ігор просто не любить публічності.

Були надзвичайно складні прохання, які нереально і не було можливості вирішити. Наприклад, допомогти великими сумами грошей на складні і дорогі операції. Сотні людей просили просто знайти лікаря, лікарню, медикаменти. Були надзвичайно оригінальні, навіть в цьому році, про одну я писав у Фейсбуці. В Бучачі на стовпі не світила лампочка і комунальна служба не міняла. Прийшлось допомогти, навіть комунальники фото вислали, що просьбу виконали.

Мені вдалося повернути геніальному художнику Івану Марчуку його безцінні картини, які аферисти практично уже в нього вилучили. Не було жодної надії на повернення. Цим займалися непрості особи, вони знали всю процедуру і якимось чином підписали в маестро довіреність на всі їхні дії з картинами. В оточенні художника створили непросту ситуацію, також запустили версію, що картини вивезли на виставку в Іспанію. Я зрозумів, що діяти потрібно було дуже оперативно, залучаючи впливових людей та усі можливі і неможливі варіанти. Надзвичайно допомогли різноманітні ЗМІ. Я проанонсував, що особисто в такий то день і годину буду приймати ці картини і віддавати власнику. І так сталося, що мені в цей день роблять операцію. Під загрозою стало вилучення картин. Я домовився з товаришем, він дав мені слово, що якщо буде все нормально і я почну виходити з анестезії, він з товаришем непомітно забере мене з палати до автомобіля, привезе туди, де мали б завезти картини, а це біля Укрпошти, я їх прийму і він відвезе мене назад до лікарні. Там було багато ЗМІ, телекамер, я щось говорив, правда, не пам’ятаю, що. Привезли першу партію картин, а мене відвезли до лікарні. Сьогодні ці полотна подорожують по всьому світу, звеличуючи нашу державу і генія.

Благодійність – це стан душі. Отримую особисте задоволення, допомагаючи нужденним, хворим, сиротам, інвалідам, багатодітним та всім іншим соціально незахищеним.

 

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ