«Усі в житті прогинаються, навіть лідери» – вважає психолог з Тернополя Світлана Яхван

0
588

Я не хочу, щоб ми прогинались під світ. Краще хай світ прогнеться під нас… Ці слова з відомої пісні близькі – кожному. Адже у всіх проявах життя ми поступаємося чимось, проте – заради чогось. Але де межа між успішною людиною і рабом успішної системи? Коли саме і чому на нас прогинають інші люди? Про це – розмова із психологом з Тернополя Світланою Яхван.

– Коли найчастіше людину хочуть прогнути? В яких обставинах? Де це починається?

– Нас починають прогинати в дитинстві. Коли дитина опиняється в першому дитячому соціумі, там уже починають вирізнятися лідери, невдахи, ображені, підлабузники. Уже видно – хто і що. Є такі діти, що ходять і постійно жаліються на інших дітей. Є агресивні, які кулаками вибивають правду чи забирають іграшки. Вони стараються виживати. Є різні діти, з різними характерами. У садочку починають пристосовуватися.

Прогинання – це те ж пристосування. Але. Коли мені це вигідно, я пристосуюсь, тобто прогнусь. Коли мені невигідно, тоді я буду чинити опір цьому. Нас в житті усі прогинають і всі прогинаються.

– Усі без винятку? Навіть лідери?

– Лідери тим більше прогинаються. Що таке прогинання? Це можна назвати консенсусом. Ми розглядаємо якусь ситуацію. Якщо мені хтось пропонує певні умови, я або їх приймаю, тобто прогинаюсь під ті умови, або не погоджуся  ними. Прогинання – це не є щось погане і не є чимсь хорошим. Людина сама приймає рішення – що їй робити.

Навіть, до прикладу, бізнес. Підприємці змушені прогинатися під органи, які мають більші важелі впливу. У нашій країні чесний бізнес не виживає, тому що якщо людина почне чесно платити податки і виконувати всі вимоги, то вийде не те, що на нуль, а в мінус.

У суспільстві це прогинання – всюди. Починаючи з дитячого садка. Наприклад, щоби стати улюбленцем виховательки. Потім діти приходять в школу, де формується інший колектив. Там уже  чіткіша градація. Є такі діти, які «доносять». Це – також вид прогинання. Вони очікують якихось бонусів. Мовляв, я тобі розкажу, але ти за це будеш до мене краще ставитися. Ми всі хочемо, щоб нас любили. Заради тої любові намагаємося робити всяке-різне. Хтось це робить спокійно, врівноважено, хтось – гідно, а хтось – підло.

Якщо розібратись, то нас прогинають постійно. Щодня. Проте ми дивимося, що з цього будемо мати. Цитую свого адвоката все життя: «Що я буду з цього мати і для чого воно мені потрібно?» Це два базові питання, які людина думає перед тим, як прийняти рішення. Наприклад, пропонують нову роботу. Перше враження – що я буду з цього мати? І правильно, тому що можна працювати за безплатно. І можна працювати 24 години за безплатно, але буде цікаво і весело.

Ми всі продаємося. Продаємо свій мозок, свої здібності. Це своєрідна узаконена проституція. Тому що людина торгує своїми знаннями, вміннями, навичками і за це вона має отримувати гроші. Питання лише в тому – скільки. Одні погоджуються на 100 гривень, одні – на 500, другі – на 1000, а інші – на 10 тисяч не погоджуються.

Наприклад, є пропозиція стати керівником. Треба оцінити, що буду з цього мати. Я хочу, наприклад, достойну зарплату, соціальний пакет, вихідні, відпустки тощо. І для чого воно мені потрібне? Я реалізую свої амбіції, свої знання, буду керувати людьми, бо вмію це робити. Я досягну певних результатів – виведу фірму чи організацію на перші місця. Так людина повинна думати.

Але в нас, як правило, що думають? Я наживуся, буду брати хабарі, там же носять, та це ж так добре. Коли людина із заниженою самооцінкою стає керівником, вона думає: «О, я великий, усім помщуся, тепер всі мені будуть заздрити». Це вже пиха. Людина не думає про розвиток особистісний, про навчання чи розвиток компанії. Вважає, що посада – це якісь свої інтереси. А ще якщо дають службову машину, то одразу надуваються щоки, виростають крила. Людина вже не йде по землі. Вона намалювала собі образ, що я – це щось. І таких – дуже багато на сьогодні.

– Прогинання – це як компроміс, але трохи грубий?

– Прогинання можна порівняти із ситуацією компромісу, коли людина сама думає: що я за це буду мати? Деколи можливо і потрібно прогнутись заради чогось. Це вже ціна питання. Якщо щось пропонують і для цього потрібно щось зробити, людина сама зважує, чи вона це потягне, чи не зможе.

– А прогинання в негативному плані, якесь грубе, як от в армії дідівщина? Як зрозуміти, що нас намагаються переламати?

– Дідівщина – це субкультура. Чогось так здавна прийняли, що в армії молоді солдати мають пройти через певне приниження. Принижують їх старші. Чому таке відбувається? Напевне тому, що завжди в суспільстві траплялися люди, яких принижували колись і потім вони мусили це «випустити».

Якщо людина росла в щасливому середовищі, в люблячій родині, в неї були гарні стосунки, вона ніколи не буде робити іншим ніяких прикростей. Така людина не буде ні знущатися, ні принижувати, ні маніпулювати.

Ми говоримо про те, що в нас – хворе суспільство. Наше суспільство – уже давно хворе і безнадійно хворе, тому що хто вже не збирався його лікувати – результату ніякого. Усе іде з сімей. У нас хворі, нещасні сім’ї. Нема гармонійних стосунків, тому що трава на подвір’ї сусідів зеленіша.

Нам хочеться того, чого в нас нема, а в когось є. Ми думаємо, що виїхавши за кордон, там краще живеться. Можливо у нас така ментальність і такий склад розуму сформувався, що добре там, де нас нема. Тому наші люди, потрапляючи в нове середовище, утворюють так звані зграї і починають тиснути на інших. Є такі, що дозволяють себе принизити і розчавити, а є, що виявляють супротив. Вони виховані в таких сім’ях, їх вчили – за себе треба стояти і не поступатися ніякими принципами. Тоді починається відкрита агресія і всякі неконтрольовані дії.

– У тваринному світі найслабшого догризають. Може і серед людей подібне? У когось якісь проблеми, людина ослаблена і її оточення починає задзьобувати…

– Постійно кажу, що наше суспільство нагадує тварин. Людство завжди хотіло гнобити слабких. Як то кажуть, гуртом і батька легше бити. Слабший не чинить опору. За рахунок того, що ми душимо слабшого, ми піднімаємо собі авторитет, самооцінку і статус. Наприклад, як підлітки-дівчата вдесятьох можуть побити одну дівчину? Ну за що її бити? Хочеш побитися – стань один на один. Це стадний інстинкт.

У нашому суспільстві дуже мало людей, які не звикли прикриватися за чиєюсь спиною, вирішувати проблеми і йти назустріч якісь небезпеці. У нас звикли щось робити разом. Разом буде легше. Ми його разом накопаємо і разом втечемо… Це – стадний інстинкт. Тому що думати своєю головою і приймати рішення – завжди важко. А от стадо… Куди біжить стадо, туди – я. Хоча є такі індивіди, які поза стадом. Завжди є ті, які в стаді і поза стадом. Але в більшості люди є слабкими істотами, які формують стада. Створюють різні об’єднання, їх перша наша функція – вижити.

– Які перші сигнали, що людинку намагаються прогнути на роботі?

– Кожна ознака починається з якогось тиску. На роботі всі мають чітео знати свої обов’язки, свої права і повинні нести відповідальність за це. У нас починають на людину навішувати більше. Спочатку вона каже: «Добре, я це зроблю». А потім виходить, що ти допомогла подрузі чи другу, зробила роботу, вийшла понаднормово і це вважають нормою. Коли, наприклад, це все змовчуєш, до тебе ставляться так, ніби ти вже зобов’язана виконувати додаткову роботу. До того просто звикають.

Я вже навчилася казати «ні». Спочатку це було якось страшно. Думала: «Це ж друзі, колеги, потрібно помогти». Але було пару таких випадків, коли допомагала і мені тільки на гірше виходило. Тому що з тебе починають вже питати і за твою роботу, і за ту, що тобі не належить. Тепер кажу «ні». Адже на роботі є люди хороші, порядні, є непорядні, хитрі. Є такі, які думають, що за рахунок когось вирішать свої питання. Але хтось буде «пахати» завжди.

В кожному колективі завжди є така конячка, яка тягне все і завжди є ті, які хочуть на ній покататися. Щоб не стати тою конячкою, на якій всі будуть кататися, завжди потрібно чітко ставити пріоритети – оце я роблю, оце не моє, а оце, перепрошую, я можу людині підказати і допомогти, але у нас всі в рівних обов’язках і правах. Навіть керівник побачить, що одним можна керувати, а іншим не можна. Тому він когось буде більше перевантажувати, а до когось навіть не буде підходити, бо знає, що йому скажуть: «Ні, при всій повазі, але це – не моє».

Кріпосне право у нас відмінили і директор – це не феодал. Це людина, яку теж призначив хтось. Якщо її призначили на цю посаду, це не означає, що вона там буде вічно. Про це треба пам’ятати. На кожну людину можна знайти засоби впливу. Головне –  не боятися. Я не кажу про те, щоб йти на конфлікт і кричати. Можна тихо, спокійно підійти і сказати: «Перепрошую…» І якщо не до тієї людини, то можна підійти до іншої людини, яка над нею. І ще – в нас дуже непопулярні адвокатські послуги.

Вважаю, що треба мати свого адвоката. Він завжди може помогти, підказати і якось розвидніти ситуацію, яка склалася. Якщо нема грошей, тоді треба собі дозволяти друзів адвокатів. Є і безкоштовні юридичні послуги. У нас багато проблем від того, що  люди не знають ні свої прав, ні своїх обов’язків. Тому виходить, що у нашому суспільстві простіше когось залякати і “загрузити”. А коли людина каже, що може звернутися до суду з вашими печатками і підписами, тоді зовсім по-іншому починають розмовляти. Це говорить якраз про те, що вони хотіли посягнути на якусь твою свободу і твою особистість.

Якщо нема адвоката, у нас ще є таке диво як інтернет. Тому якщо виникає якась незрозуміла ситуація, можна просто загуглити. В інтернеті є багато форумів, де можна поспілкуватися з однодумцями. Є громадські організації, які захищають права. Можна до них звернутися. Це теж абсолютно безкоштовно. Нема безвихідних ситуацій. Головне – самому захотіти себе захистити.

Не можна прогнути ту людину, яка не хоче бути прогнутою. Людину на роботі прогинають, бо бачать, що її легко залякати, її можна навантажити, вона буде мовчки виконувати роботу, нічого не говоритиме і не ставатиме на свій захист. Таких людей, які бояться щось сказати і бояться за себе постояти,  прогинають всюди, не лише на роботі. В дикій природі хтось сильний спочатку промацує всіх.

Є теорія Поля. Йдеться про те, що дитина, наприклад, робить поганий вчинок. Знаючи, що він поганий, вона очікує покарання. Але цим вона вивчає, наскільки можна впливати на батьків. Таку ж теорію можна застосувати і до соціуму. Людина випробовує іншу людину настільки, наскільки на неї можна впливати. Ми це все відчуваємо буквально на тваринному рівні.

Та ж теорія діє і в сім’ї. Тут усе складніше, бо є жіночі і чоловічі обов’язки. Прогинання в сім’ї я б назвала швидше притиранням. Коли люди живуть разом, вони спочатку хочуть показати себе з хорошої сторони. Звикнувши один одного, через 6 місяців починають показувати себе такими, якими вони є. Вона вже може бути нерозчесаною, без макіяжу і в пом’ятому одязі. Він – вже не такий принц, яким прийшов спочатку.

Як правило, це притирання починається з того, що хтось хоче бути керівним. У нас всі хочуть керувати. Навіть в сім’ї це притирання починається через те – хто буде головним. Жінка починає нагинати чоловіка за допомогою якихось хитрощів і маніпулювань. Карає сексом, голова болить, я образилася, значить, ми разом спати не будемо. Або їсти вона не хоче готувати. Чоловік приходить, б’є кулаком по столі: «Ти не хочеш готувати, то я йду з друзями!». В цій ситуації в нього є привід піти і повернутися через 3-4 дні. Тобто я сам зробив сварку, сам пішов, тому що мені треба було. Але він не втратив лице. Він пішов гідно – це ж ти погана. Жінка в той час сидить вдома і ридає – я не така, не так сіль пересипала, не так ще щось.

Якщо чоловік на рівному місці робить сварку, це не означає, що він хоче сваритися. Йому просто треба піти з хати безкарно. Але прийти – гідно, не втративши обличчя. Мовляв, це ти зробила так, що я змушений був піти. Таке дуже часто буває. Ти не так борщ зварила – я люблю буряк тертий, а ти порізала. А перед тим, коли буряк був тертий, він кричав, що любить порізаний. Тобто якщо хочеш посваритися, завжди знайдеш за що.

Це – сімейні маніпуляції. Прогинання, маніпулювання і притирання в сім’ї дуже змішане. Головна причина та ж – хтось хоче домінувати. У нас всі проблеми в суспільстві від того, що люди просто у всьому хочуть домінувати і керувати.

Прогинання в сім’ї завжди чітко видно – коли людина боїться показати себе такою, якою вона є, а починає підлаштовуватися. Потрібно показувати себе з самого початку. Я така, а ти – такий. Або ми з тобою сприймаємо один одного з нашими проблемами, недоліками, з бзіками. Або якщо я буду тривалий час інакшою, рано чи пізно в мене це все вилізе і тоді буде набагато гірше. Так само і чоловіки.

Тому непотрібно ніколи спішити. Спочатку треба вивчити людину, придивитися і прийняти рішення – я готова чи я готовий ту людину терпіти з якимись її проблемками? У кожного з нас є різні недоліки. Хтось зранку встає і любить спокій, а хтось прокидається і одразу врубує музику. Хтось лягає спати в 10 вечора, а хтось – в 2-й ночі.

– Можлива сім’я без прогинання чи це нереально?

– З деякої точки зору ці притирки потрібні. В сім’ї  мають бути мудрість і компроміс. Все одно ми щось втрачаємо, від чогось відмовляємося. Але заради чогось це ми робимо. В сім’ї теж можна обговорити всі нюанси без скандалів, биття кулаком по столу, якихось принижень і отого домінування. Маю на увазі повністю нормальних людей, які адекватно сприймають один одного і себе.

До слова, у нас століттями складався специфічний архетип чоловіка і жінки. Навіть якщо чоловік невихований і неосвічений, все одно він про себе дуже високої думки. Жінка може бути і доглянутою, і гарною, і розумною, все одно він не признає її. Тому що її позитивні якості вважаються своєрідним ударом по чоловічності. Хоча не всі такі, є чоловіки мудрі, які признають.

Інші приклади. Жінка може не любити чоловіка, але буде йому терпіти. Вона під нього прогнулася. Виконує його вимоги. А коли вона захоче показати своє обличчя, вона получить по тому обличчю. Це вже інший етап – насилля в сім’ї. Як правило, люди, над якими в дитинстві чинили насилля, цю модель переносять у свою сім’ю. Буває, що й жінка може довести чоловіка. Так звана пилка – от ти такий, життя мені зламав і так далі. Рано чи пізно в нього нерви здають і після того, як раз дружину вдарив, це буде повторюватися через деякий час постійно. Так само бувають сім’ї, де жінка чинить насилля над чоловіком. Це вже напевне прогинання повне.

У суспільстві людина або прогинається під інших, або прогинає інших під себе. Ми всі під когось підлаштовуємося, когось наслідуємо, проти когось дружимо.

Можна бути непокірним, але одинаком. У тебе є свою думка – все, ти сам по собі. Але все одно ти маєш якісь суспільні стосунки і все одно на тебе хтось намагатиметься впливати, залякати тебе, нахилити. Все одно будуть ставити тобі умови, які ти приймеш. Ти прогнешся. Приймаючи ці умови. Головне, щоб це прогинання тобі не шкодило.

Ми не хочемо вчитися поваги один до одного, не хочемо вчитися довіри один до одного. Якщо ти живеш, як всі і робиш те, що всі, ти нічим не відрізняєшся, тебе приймають. Якщо чимось починаєш відрізнятися, одягом, розумом тощо, на тебе вже косо дивляться, тому що ти можеш бути для когось небезпекою. Наша сіра біомаса завжди боїться яскравих особистостей…

Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ