Тернополянин написав свій трактат волі

0
442

Зимниця. Тліє газ, що гріє нас.

Мораторій на продаж землі, ого сучасність. Докерувались, тема варта мема.

Тисячі смертей вовік виявляються марними, докірними тепер. У теплі добре оскверняти, попивати наливки з горняти на павутині зависати.

Лікувальне божевілля, тепер прісним буде застілля. Бо алкоголь + піґулки й виваримо пекельне зілля.

Good bay my love, коли поєднаємось не відомо. Огошечки приїзд під хештегом: #такітодіткизаробітки. Був змушений відшуковати себе, реалізовуватись від безвідповідної субстанції, що примчала зі мною з чужини. Піт ідентифіковував мене в мені, ого пишу щось незрозуміле, дике, але якось так лине, мені легшає, бо тягарів вже переносив багацько. Тре насолодитись легкістю, домашністю, прийнятись, менше пройматись та чужим перейматись.

Що ж тут, коли патріоти жваві остаточно розчаровуються у цій державі, дожити б, до факту закінчення котракту. Ато, а.т.о. я тішуся, що мені лиш відомий природній град, тильовий присильний. Ґіві, ми раді, що ви вже не жіві. Такий собі промінчик оптимізму, вісточка радості про благе закінчення цього фарсу, від котрого гине квіт нації, зрілі фахівці, тати. Що ринули в окопи. Або й за своєю лептою, для фінішу, котрий ще далеко чи тут на яву, але не вловимий образ, обрис кордонізації справді. Хотілося б, чи то так звані сліпі, деякі примружені від заохочень, можливо без можливості порівняти, бо тут завели, щоб при курячій сліпоті жили. Зір чікена, то факт! Мозок ж не дарма людський. Ми, ти – там не були, ні на майдані. В цей час бували собі п’яні, вільні без чадності шин, без прицілу з потойБІЧЧЯ, котре теж було змушене.

Лютневі жнива, ваш заробітчанин – людина, котра жива. Прикро, страшно, смішно, що ще є ті котрі зітхають з усмішкою втішно! #знимщосьнетак такий жештег від колег. Коучег. Далеко. Був і є. Став, застиг. Змінив курс бус, що порідко довозив Мене на місця тус.

78 пісень, надкушений джанґоR7 знову радий усім. Ніч, день. Тішать, гнітять таким чином тишину мітять.

Ох, красиво виглядають вікна без ґрат, наразі красиво споглядати міць Природності з природою. Якщо донести зрозумілість, то вона звучатиме так: собацюра Сара, спокійно загоряє у морозяності сусідська песяка рудо-чорнявого окрасу, котра пошматує у своїй домівці навіть отцівську рясу. Сторож на першу клясу, проворний та безпереговорний. Сніг та Сара кльова пара.

Ой, чим зайнятись зара. Може добраритись до павутини, очолити блог, читачів меншає, але зобачіме, що ми получіме. Васька, ти собі уявляєш, тепер таки так, незграбно, але про приїзд оголосив масштабно. Прикро. Але заради втішення, добре, що так на тому сталось. Honda Civik, привезла в приймальню, в пошуку спокою. Прийняли, ці приємини тепер будуть довготривалими, але вірю у закінчення, щоб підлататись й далі своїми шляхами розійтись. Щось не хочеться відчути тугість гальмівної сорочки, аби дьоргали кремезні тіпочки. Аби лямки не натерли кінцівки. Але ситуація, собі ґратуляція.

Ех село, селище їм тільки – біль чи веселище, відчути терпкість спирту, почути про згорілу скирту. Відвідини, – це інформатині вивідини, що добавилось чого зникло. Звикло та прокло. Шерлоківщина та кисилівщина, рознесена тиренами аж до надзвичайних новин. Надивляться, а згодом лазять і кривляться, тиски- каплі- піґулки. Ось так от поповняються притулки. Страречі. Молодечі, лайка. Так жіємо, празникуєм, при біді, що нас минула, сумуєм. Щось змінити себе силкуємо або все так, як є дратуємо, дрейфуємо. Мокрота сліз, незавжди чутно, пліз.

Жієм, будуючи свій, свояцький віфлеєм. Купуєм продаєм, так просто даєм, оренда релігійного тренда. Фанатієм. Так вчили ніц не вдієм. Рамки ніде не зникли, так звикли де себе подіти? Кого питати, щоб свій час вигідно продати, виконувати чудові прибуткові ролі, але на волі. Дзвоніть, без приходіть. Тепер ти гість чудовий, але коли абонент дзвінковий. Відвідини. Газ у грубці, вигоряє тепло, чомусь не дошкуляє дупці.

Desperado Fenix

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ