«Формально замінити одного із батьків можливо, а от якісно – ні», – Ірина Чорна

0
307

Ірина ЧорнаКому більше потрібен тато по своїй суті – дівчатам чи хлопчикам? Чи може мама-одиначка замінити дитині тата? В чому може, а в чому – аж ніяк ні? Кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології ТНПУ ім. В.Гнатюка Ірина Чорна –  про батька. 19 червня в Україні відзначають день тата.

– Замінити батька жінка не те що може, а інколи просто змушена взяти на себе подвійну ношу та відповідальність, як зрештою і  татусь одинак. Інколи життєві обставини ставлять одного із батьків у такі жорсткі умови і доводиться пристосовуватися. У психології є поняття компенсаторного принципу. Коли, скажімо, людина втрачає зір, то за рахунок загострення дії інших сенсорів (нюх, слух, дотик) людина частково компенсує свою потребу у світосприйманні. Проте, жоден інший сенсор не зможе повністю компенсувати зір. Тому, формально замінити одного із батьків можливо, а от якісно – ні.

– Діти, які виростають без тата – згодом у дорослому житті в чомусь інші, ніж ті, що виросли в повних родинах?

– Не хочу нікого образити, але з метою профілактики та застереження татусів і матусь від безвідповідальних вчинків, мушу констатувати, що так. Але не те, що «інші», мається на увазі, що діти, виховані у неповних сім’ях переживають, порівняно більше труднощів у окремих аспектах процесу соціалізації. Причому наслідки через відсутність як батька, так і матері, у процесі виховання дитини мають психотравмуючий характер і негативні наслідки у формуванні особистості.

Одна справа, якщо батька, чи матері, борони Боже, не стало. Інша справа, якщо тато, чи мама  безвідповідально покинули сім’ю, або ж залишаючись у сім’ї, самоусунулися від процесу виховання, або ж здійснюють його «дистанційно» (проблема заробітчанства, другий шлюб).

– Якщо в сім’ї тато неадекватний, алкоголік, наркоман тощо…

– На це питання коротко відповісти важко, але спробую. Ну перш за все, як твердить українська народна мудрість: «бачили очі, що брали…» Інколи молоді люди, купуючи новий ґаджет, проявляють більшу відповідальність, аніж  у прийнятті рішення про створення сім’ї, і взагалі не задумуються про наслідки, вступаючи у дошлюбні інтимні стосунки. А потім шедеврально шукають крайнього, на якого можна було б перекласти вину за власну безвідповідальну поведінку.

Якщо Ваш чоловік «неадекватний, алкоголік, наркоман тощо…», то Ви: або безвідповідально самі обрали собі такого у чоловіки, або ж він таким став в процесі вашого спільного життя. Нюанси залишимо для психоаналітика. У любому випадку ми несемо відповідальність за того, хто поруч із нами. Проте, окрім смерті немає таких ситуацій із яких немає виходу. Навіть із глухого кута є вихід. Варто лишень припинити битися головою об кут, а просто почати повертати головою і Ви побачите, що є, принаймні, два виходи: ліворуч та праворуч. Психічні розлади, алкоголізм, наркозалежність, тощо, хоча важко, але лікуються. Не зрікайтеся своїх рідних, вчора ще коханих, якщо не можете справитися самостійно, то звертайтеся за допомогою до фахівця психолога, психотерапевта, психіатра, нарколога відповідно.

Як позначається відсутність тата на дівчинку і на хлопчика окремо?

– За умови відсутності у сім’ї батька, рівно як і матері, хлопчик і дівчинка позбавлені можливості отримати взірець подружніх, батьківсько-дитячих стосунків. У майбутньому таким дітям важко будувати свої подружні стосунки, бо нема стереотипу батьківської сім’ї, навичок поведінки, уявлень про роль та обов’язки батька (матері) у сім’ї. Спроба партнера пояснити правила подружнього життя, ґендерні особливості виховного впливу на дітей, інколи розцінюються як особиста образа, звинувачення у недостатній соціальній зрілості. Це призводить до конфліктних ситуацій, розлучень.

Перенесені у дитинстві безтактні жорстокі образи ровесників, дорослих із приводу відсутності батька (матері) завдають дитині психологічну травму на все життя.  Інколи недостатньо тактовне повчання партнера може розцінюватися, як натяк на важке дитинство, активізувати психотравму і послідовно, або ж автоматично викликати  вербальну та і фізичну агресію як спосіб самозахисту.

Відсутність у сім’ї батька (матері), або самоусунення одного із батьків від виховання, в окремих випадках призводить до розвитку гомосексуальних нахилів. Незадоволена потреба хлопчика  у батьківській увазі на підсвідомому рівні формує потяг до чоловіків. Спочатку на рівні пізнавального та ідентифікаційного інтересу, а в подальшому, за умови провокації (розбещення) може спровокувати розвиток і сексуального потягу до осіб своєї статі. Аналогічно і у дівчинки, яка виховувалася без матері, на рівні компенсаторної потреби може розвинутися сексуальний потяг до осіб своєї ж статі. Так само як і в повних сім’ях авторитарне ставлення батька до доньки, матері до сина може спровокувати розвиток ненависті до протилежної статі та гомосексуальні нахили (потяг до особи своєї статі).

Почуття матір’ю (батьком) провини  перед дитиною за відсутність батька (матері) в окремих випадках супроводжується гіперопікою, намаганням компенсувати подарунками, цілковитою самопожертвою, відсутністю заборон та обмежень. Як результат у дитини розвивається психологічний інфантилізм (відставання рівня соціальної зрілості, розумового розвитку від вікових норм), нарцисизм (зарозумілість, самозакоханість), егоїзм  (відношення суб’єкта до іншої людини як до об’єкта й засобу досягнення самокорисливої мети). Хибне трактування дружніх стосунків призводить до панібратства, яке в подальшому приведе до втрати батьківського (материнського) авторитету. Все це негативно відобразиться на соціалізації дитини і її подальших подружніх стосунках.

Є і зворотній ефект. За умови відсутності батька (матері) за важких соціально-матеріальних умов, дитина змушена  частково переймати на себе обов’язки дорослих.  У кращому випадку, як наслідок, випереджуючий розвиток почуття відповідальності, формування навичок самообслуговування, побутової праці. У діток із таких сімей –  феномен випереджуючого розвитку соціалізації. У іншому випадку, при хибній тактиці виховання діти озлоблюються і на все життя затамовують жаль та образу через вкрадене дитинство.

Є ризик розвитку культу матері (батька), які самостійно виховували дитину. Інколи свідомо формуючи у дитини почуття безмежної вдячності за власну самопожертву, батьки одинаки ризикують розвинути у дитині комплекс вини і потреби усе своє подальше доросле життя підпорядковувати та приносити у жертву матері (батьку) як компенсацію за їх «розтрачену на дитину молодість». Уже доросла дитина стає заручником невгамовного бажання матері(батька) одинаків постійно отримувати  підтвердження свого пріоритетного впливу на долю свого інколи уже і сивоволосого чада. Це призводить до значних труднощів, інколи неможливості створити, зберегти власну сім’ю.

Але такі ж проблеми інколи виникають і у повних сім’ях.

– Тобто повна сім’я ще нічого не гарантує?

– Проблема виховання дитини насправді набагато складніша і виходить за межі поняття  «неповна сім’я». Повна сім’я ще не є гарантом успішного виховного процесу. Це лишень одна із сотні інших умов. У діток із повних сімей інколи буває ще більше особистісних розладів, аніж у тих, кого виховували одинокі батьки, чи вихователі у закладі інтернатного типу. Антипедагогічні дії, аморальні вчинки батьків із  повних сімей завдають не меншої травми психіці дитини і негативно відображаються на формуванні її особистості.

Ярина БОЙКО

Загрузка...
поділитися
попередня статтяЗбірна України – вона така збірна…
наступна статтяЗаростають коноплею тернопільські поля

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ