Новини

У Тернополі показали фільм, який варто подивитися кожному нерішучому політику

30.08.2018

342

У Тернополі відбувся допрем’єрний показ українського історично-біографічного фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри». Цей фільм став переможцем восьмого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно, яке дало на фільм 24 млн грн. Загальний бюджет стрічки становить майже 48 мільйонів гривень.

На прес-конференції режисер Олесь Янчук розповів про ті важкі п’ятдесят відсотків, до яких доклалося півсвіту: українство США, Канади, Австралії, яке зібрало 10 відсотків від загального бюджету фільму. Решта – це кіностудія ім. Довженка, яка виступила партнером, надавши павільйони, костюми, зброю, транспорт.

– Але, як кінорежисер з досвідом у 35 років, хочу сказати, що на такі роботи повинно бути державне замовлення, тому що шукати оці 50 відсотків надзвичайно важко, – сказав режисер фільму. – Особливо сьогодні і особливо з нашими нинішніми законами, коли немає закону про меценатство, хоча він має бути негайно прийнятий.

Презентуючи стрічку, режисер Олесь Янчук і сценарист Михайло Шаєвич, говорили про реалізацію своїх задумів і творчих знахідок. Сюжет роботи охоплює період життя Симона Петлюри, головного отамана військ Української народної республіки і лідера Директорії УНР коли той перебував в еміграції у Парижі, до того дня, коли Петлюру вбив Самуїл Шварцбард. Історія розповідає не лише про план знищення Петлюри, а й про останні дні його життя. Яскраво показана підступність радянських чекістів, які в закордонні відстрілювали українських націоналістів. Продажна преса, продажні судді, продажні людці, які вершать своїми руками великі задуми московської пропаганди.

На роботу над сценарієм кінострічки пішло близько 6-ти років. Автори сценарію спирались переважно на спогади, мемуари, наукові роботи істориків про Петлюру. За словами сценариста, це досить специфічна література: вона цікава, але не художня. Саме тому, переформатувати оцю масу історичного матеріалу і фактажу в сценарій для художнього фільму, було дуже непросто. Режисер зізнався, що історичний роман легше написати, ніж сценарій про неординарну особистість. Було до десяти сценаріїв з різними поворотами долі головного героя і сценами втілення задуманого. Знімали фільм у Львові та Києві, а також у Парижі. Його основою став збірний вигаданий сценаристами «щоденник», а не реальні історичні документи та праці Петлюри. За словами сценариста, метою стрічки, знятої за гроші українців, був не скільки історичний фільм, як авторська інтерпретація постаті героя визвольних змагань. Радянська пропаганда зробила з Петлюри погромника, антисеміта і бандита, але це було зовсім не так і якраз усе це у фільмі можна побачити.

– Ми виконали задум повернути у правильне русло напрямок думок людей, які звикли думати за чужими і нав’язаними стандартами про цю людину, – сказав Михайло Шаєвич. – Прийом читання щоденника переносить глядачів із Парижа в Україну, до подій та дійових осіб того короткого періоду УНР, коли Україна здобула, та не змогла втримати незалежність.

Олесь Янчук, як режисер і співавтор сценарію додав, що щоденник дозволив повертатися в спогади, у досить драматичні визвольні змагання, бачити, що відбувалося в Україні, коли була Українська Народна Республіка. І в той же час розкриває причини, чому все ж таки відбулася поразка, чому Петлюра був змушений зі своєю армією емігрувати. У фільмі послідовно показано і створення чекістами міфу та операції щодо знищення Петлюри. Коли Петлюра емігрував, він фактично став прем’єр-міністром українського уряду в екзилі і багато з тих, хто емігрував разом з ним, очікували, що невдовзі повернуться до України, що Україна знову стане незалежною. Але коли було знищено Петлюру, то була знищена надія на повернення незалежної України.

– Прийом, використаний нами у фільмі, є моментом, так званої, художньої правди. До того ж Петлюра колись був журналістом і, очевидно, багато писав. І хоч його упорядкованого щоденника немає, утім були певні записи, тож такий щоденник у нього міг цілком бути. Таким чином ми охопити період довжиною фактично у 10 років: від 1917 по 1927 рік. Історія йде, як по спіралі, вона повторюється. Тому, я би сказав, що цей фільм певною мірою — попередження для нас сьогодні. Щоб, не дай Боже, не повторилося те, що відбулося, власне, з Українською Народною Республікою, – сказав режисер .

Вражає плеяда зіркових акторів: Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Євген Нищук, Тарас Жирко. Чудово зіграли визнані народом Львівські Заньківчани: Януш Юхницький, Ігор Гаврилів. Степан Глова та інші. Головну роль зіграв Сергій Фролов, актор Одеського театру юного глядача. Коли на прес-конференції журналісти похвалили мову актора, то презентатори відкрили секрет, що озвучував фільм українськомовний професіонал, бо актор, що яскраво, колоритно і зворушливо зіграв роль отамана – російськомовний. Як на мене, у актора з’явилася сильна мотивація бути українськомовним. Роль виписана з любов’ю, яка передається і нам, глядачам. Ми побачили героя української революції з різних сторін. По-перше, як головного отамана УНР, українського війська, як вояка, як державника, як українського патріота. А, по-друге, як чоловіка і батька, адже у фільмі є його дружина і донька. А ще актор максимально схожий на реального Петлюру і має чудові акторські якості.

Фільм змушує думати і довго тримає в своїх обіймах. Петлюра був не героєм, не Богом, він був людиною. Так, рішучою, так, з помилками, але він каявся. Каявся за втрати, за незавершену долю Української незалежності. Він просто тоді не знав, яка величезна навала і як надовго заполонила наші простори. Такі фільми конче необхідні саме сьогодні. Минуло сто років, а проблеми пересікаються, ідеї на часі. У тих персонажах, які діють у фільмі, навіть можна вгадувати сьогоднішніх політиків, їхню нерішучість і відчуття меншовартості. Цей фільм актуальний ще й тим, що він відродив невеликий шматочок нашої, української історії, яка була спаплюжена, потоптана і розстріляна. А скільки ще таких сторінок у наших визвольних змаганнях, які чекають своєї реабілітації в очах нащадків, які треба звільнити від більшовицького брехливого підґрунтя? Дай Боже, панові Олесеві Янчуку з командою однодумців якомога більше їх освітити і наповнити правдою.