Уродженець Тернополя відкрив єдиний ресторан української кухні у Римі

Я вже розповідала про  центр України і українства в Італії на території  Прокатедрального  Собору Святої Софії в Римі, де ми зустрічалися з ректором прокатедри  отцем  Марком   Семегеном, нашим земляком  з  Бережан, який   розпочинав свій душпастирський шлях, як священник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

Є ще одне місце в Римі, яке  гуртує українців на добрі справи, популяризує українські традиції і культуру. Це заклад української кухні – ресторан «Княжий двір». Українці в Італії, жартуючи,  кажуть, що попри те, що всі дороги ведуть до Риму, щоб пізнати це древнє місто, потрібно спершу завітати до Олеся Городецького в український ресторан «Княжий двір».

Олесь – тернополянин, понад  двадцять років проживає в Римі, очолює об’єднання „Християнське товариство українців в Італії”, без участі якого не відбувається жодної маніфестації проти московитської окупації  України, бо це головний напрямок роботи товариства.  Наш земляк  – широковідомий в Україні та світі громадський діяч, лауреат Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду імені Т. Г. Шевченка за активну діяльність у збереженні української ідентичності, культури, духовності в Італії та сприяння підвищенню міжнародного іміджу України в світі та Волонтерської нагороди Євромайдан SOS за внесок у звільнення Віталія Марківа.

Олесь завжди займав активну життєву позицію, будучи студентом Тернопільської медичної академії ім.Горбачевського (тепер це медичний університет),  проводив безмір громадської роботи з Товариством українських студентів-католиків «Обнова». Він був першим головою цього товариства, яке в Тернополі почало діяти в 1997 році. З часів Незалежності товариство поширило свою діяльність в інших містах України: у Тернополі, Чорткові, Чернівцях, Івано-Франківську, Києві.  Олесь каже, що в Італії зустрів багато своїх однодумців саме із цього українського вишколу і з різних міст України.

Чотири роки тому з однодумцями мій візаві відкрив  заклад, про який мріяли багато років. Це  єдиний  у Римі  заклад української кухні.

– Ми давно хотіли мати таке місце, де можна було б проводити зібрання, літературні читання, святкові імпрези, присвячені ювілейним датам життя України,наших поетів і громадських діячів, історичних постатей, презентацію книжок, живопису, відзначення наших традиційних свят, – розповідає Олесь. – Тут можна проводити і українські весілля. Тільки от ми не вписалися  в сьогоднішню добу. Довго робили ремонт, відкрилися за три дні до локдауну ковідної епохи. А через півтора року, як нас закрили, почалася повномасштабна війна і тепер нікому до весілля. Але  мету, яку ми перед собою ставили, цей заклад успішно виконує. Це віддушина , де ми можемо спланувати роботу, підсумувати зроблене, побачитися, адже Рим дуже велике місто, а наші осередки є і в інших провінціях.  Ми проводимо тут багато благодійних заходів і ні від кого не залежимо, не просимо дозволу. Дуже зручно, ми цього завжди хотіли.

 Інтер’єр

Ошатна простора будівля з терасою, двома залами. Коли ввійшли всередину, згадала фразу «У вас не буде другого моменту, щоб справити перше враження». Зала зробила це відразу своїми керамічними  «вишивками» на одвірках, рідними мотивами орнаментів  обрусів на столах, художніми полотнами на стінах.  У це просторе приміщення Християнське товариство українців в Італії та Оргкомітет Євромайдан Рим  запрошують на зустріч для координації наступних дій та спільного вирішення найважливіших питань   волонтерів різних українських організацій та людей, які бажають стати волонтерами, щоб допомагати Україні.  Вражають картини гетьманів і поводирів нації. Я цікавлюся автором. Олесь розповідає про  чудові картини відомого українського художника львів’янина Миколи Струса. Я пізнала ці картини, написані на шкірі,  читала як він шукав фарбу для того, щоб вона не обсипалася, коли шкіра підсихає чи зволожується, і він таке диво готує своїми руками. Я вперше побачила ці оригінальні полотна.

– У Миколи в Римі була виставка  «Паралельні світи», на якій було понад тридцять живописних робіт, – розповідає Олесь. – Загалом його творчий доробок  налічує близько 100 картин. Останні 2 роки з-під пензля художника з’явилися десятки портретів відомих українських особистостей, які вплинули на історію держави. Всі вони виконані на шкірі спеціальними авторськими фарбами. Виставка була благодійною, зібрані кошти автор передав  на потреби Збройних Сил України. Окрім основної роботи як дизайнера одягу (шкіра та хутро), а останніми роками і як художника, Микола Струс від початку війни на сході України є волонтером спільноти «Серце Лева» у рідному Львові, співпрацює з волонтерами з Берліна тепер і з нами. Три картини з колекції митця   дісталися нам: портрет провідника ОУН  Степана Бандери, княгині Ольги і гетьмана Богдана Хмельницького. Відвідувачі  запитують, хто зображений на полотнах, і в нас є ще одна можливість розповісти про Україну, сторінки її історії. Не забуваємо нагадати, що Степана Бандеру, який народився у 1909 році і був  автором  Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, і досі москалі шукають в Україні, щоб покарати за українськість і любов до своєї батьківщини. Хоч тепер уже вся Україна стала для ворогів  бандерівцями, тому і чинять геноцид на нашій землі, бо знають, що ми пишаємося цим званням. Ми і незламні, бо  бандерівського замісу, – каже Олесь.

Є тут  окремий   столик з експонатами-символами України, від булави до колосків,  багато видань різних форматів про Україну, нашу культуру, мову, історію. книжки про наших провідників нації, українською, італійською мовами, подяки від тих, кому допомогли волонтери.

– Це авторські подарунки, – говорить Олесь. – Всі, хто тут бував з добрими намірами, залишав пам’ятку. Є подарунки від  Тернопільської  етномайстерні “Коза-Дереза”, які  пропагують  авторський дизайн українських традиційних декоративно-ужиткових речей ручної роботи з екологічних матеріалів. А оцю книжку -“Українки у ГУЛАГу: вижити – значить перемогти” професорки зі Львова  Оксани Кісь ми вирішили видати італійською мовою. Організували благодійну вечерю-забаву, в програмі якої була жива музика від Володимира Крамара, представлення благодійної ініціативи журналістки-міжнародниці Ірини Кащій. Крім особистих пожертв, були  спільні від  трьох українських магазинів Рима “Слов’янські товари”,   об’єднання “Родинна Світлиця” та хористів парохії Сергія і Вакха.

Ця збірка дорога для нас тим, що в Італії з’явилося ще одне джерело інформації про історію України, зокрема, про жахіття радянських Гулагів. Видання італійською мовою – це розповідь італійцям про Україну з перших вуст та боротьба з кремлівською пропагандою. Книга  включена до програми з історії Східної Європи двох італійських університетів.

Зміст

Коли діаспора в Римі збирає гроші на реабілітацію українських воїнів, тут  відбуваються благодійні вечері. Так   допомагали  реабілітаційно-відпочинковому табору для воїнів  «З любов’ю в серці», що розташований  в селі Розтоки поблизу міста Косова на Івано-Франківщині. Олесь розповів, що табір працює з початку війни виключно на кошти з добровільних внесків небайдужих людей, понад  2 тисячі воїнів пройшли реабілітацію. А завдяки  грошовій допомозі, яку зібрали  в Римі під час благодійної вечері в ресторані «Княжий двір», безкоштовно відпочити та пройти 10-денну реабілітацію в Карпатах змогли  від 20 до 25 ветеранів Збройних Сил України та Національної гвардії України.  Відбувся благодійний вечір українських колядок, на якому українські семінаристи з Риму з головним голосом Івана Височанського співали  старовинні та більші відомі колядки в приємній компанії, в атмосфері  української кухні. Вхідні квитки коштували 15-20 євро. Таким чином земляки зібрали гроші  на ремонт машини для Об’єднаної Штурмової Бригади Лють. Була тут благодійна вечеря та зустріч з ветераном російсько-української війни, координатором Євромайдану Донецька, політологом та аналітиком Станіславом Федорчуком. Меню благодійної вечері коштувало  37 євро. Всі зібрані кошти  передані доповідачу для лікування ветеранів.

Надає заклад  місце і для українських волонтерів. Тут побувала із творчим вечором і презентувала свій п’ятий  альбом «Живи»  волонтерка і співачка  Христина Панасюк. Альбом об’єднав  13 пісень про цінність життя, кохання, про відвагу воїнів російсько-української війни, повернення з війни. Олесь розповідає, що з   2014 року Христина дала понад 300 концертів на Сході України. Секрет успіху її творчості серед бійців – у справжності вражень і емоцій, адже про війну Христина знає не з телевізора. Її пісні багато значать для хлопців, які пережили страхіття, і знають, що таке життя і смерть, що таке поранення і що таке захищати свою країну. Саме про це співає Христина. Її слова дають військовослужбовцям сильний енергетичний заряд та мотивацію. За словами Олеся, цей захід був не  гучною забавою, а годиною пізнання таланту чудової співачки і людини.

– Ми залучаємо до наших рядів і пластунів. Тут їм зручно проводити сходини. Нещодавно виховники провели  гутірку про гурток та його функцію, дехто отримав нульові проби, тут є місце і для пластунських ігор,- завершує розповідь Олесь.

⠀Кухня

Чого тільки немає у ресторанному меню – справжній український борщ, голубці,  деруни,  курячий бульйон з локшиною, свиняча рулька з картопляним пюре та тушкованою капустою,  сало, оселедець з цибулькою, салати з сиром,  вареники  з капустою, картоплею, грибами, вишнями, сиром і ще з п’ять пропозицій цієї візитівки України. Є тут узвар, пампухи, венігрет, риба під томатним соусом, маринади, тушкована капуста. І, як годиться, комплімент від кухаря: галяретка з цитринами і морелями.

Олесь усміхається і каже, що як засвідчує багатовікова українська історія, саме наша кухня була запорукою міцного козацького здоров’я. Так воно і є.

Адже для нашого працьовитого народу потрібна була калорійна, ситна їжа. У мене в селі жартували, що після компоту не покосиш! А коси коса, поки роса! Тому і придумували свої оригінальні рецепти запечених жирних рульок, бочків, смалець з часничком, найсмачніше у світі сало,  вареники з шкварками, тертюхи з м’ясом. Чого тільки вартує борщ на свинячих  ребрах, який  готують з понад двох десятків компонентів чи суп на бульйоні з домашньою локшиною, яку в нас робили на яйцях відразу з-під курки.

– Крім того, наші предки комбінували по кілька способів теплової обробки продуктів. Спочатку їх обсмажували чи варили, а потім ще й тушкували або запікали. Це і є найбільш визначною рисою української кухні. Ми цього дотримуємося, – усміхається Олесь і пропонує скуштувати вареників. Я не відмовляюся. Поки ми розмовляємо, до ресторану заходять італійці, німці, замовляють  страви. Ті, хто тут уже був, нахваляють  борщ і вареники. До речі,як сказав Олесь,  під час відкриття у ресторану  номінацію «Найпопулярніша страва» виграла запечена рулька і вареники. Я дегустувала вареники з капустою і шкварками, то так, ніби побувала на гостині вдома.

– Сподіваємося, що війна закінчиться і ресторан матиме свою перспективу, – каже Олесь. – Але це не важливо, головне, щоб війна закінчилася нашою перемогою. І вона неодмінно настане, бо я вірю в українців, безмежно пишаюся, що народився українцем, дітей виховую в національному  дусі, вони активні учасники всіх наших заходів. Без перемоги нам не вийти з цієї війни. Щоб наступні покоління вже не мали клопоту з цим захланним терористом-сусідом, треба всім світом добити його в його ж лігві. Бо тільки разом ми сильні і незламні.

Людмила ОСТРОВСЬКА

Рим, Італія