У виставі “За двома зайцями” тернопільського театру сучасна Проня катається на роликах

0
800

У Тернопільському академічномиу обласному драматичному театрі ім. Т.Шевченка    вже втретє  «поселилася» Проня Прокопівна. Театральний «бестселер»  «За двома зайцями»  Михайла Старицького  ставили світлої пам’яті  народний артист України Анатолій Горчинський, заслужений діяч мистецтв України  В’ячеслав Жила і тепер – народний артист України Олег Мосійчук. У виставі задіяні два склади артистів трупи театру. Відбулися прем’єрні покази.

Сучасні люди не так вже й сильно відрізняються від тих, які жили сто чи навіть двісті  років тому. Просто були різні  умови  науково-технічного прогресу і  своє інформаційне наповнення. А от морально-етичні проблеми  завжди одинакові.

В усі часи були слабкі люди – брехуни і зрадники, які  робили неблагородні, непорядні та безвідповідальні вчинки, точно так само вони вчиняють і сьогодні, і  робитимуть так  в майбутньому. Тому  ця  вистава і є класикою, вічно актуальною. Як би  це не було красиво  упаковано, які б веселі пісні не співали артисти, як би легко вони не  контактували на сцені, за цим усім  ховаються  два полюси:  лицемірна, дволика брехня і довіра.   Брехня, як засіб замилювання очей,  шлях до збагачення,  поїзд до вершин влади, як засіб обману електорату. Але є й величезна довіра і незнищення віра в добро.  Ми віримо навіть тоді, коли брехня розвіяна. Навіть тоді, коли весь світ кричить, що нас обдурили. Ми не кажемо: «Брешіть, добрешетеся», ми шукаємо позитив навіть у брехливо-шахрайському світі. І знаходимо його. Бо нам притаманне вміння посміятися над собою, дивитися на себе збоку,  вміння бути вищим за життєві обставини,  бажання зберігати людську гідність, щиро вірити в краще і бути впевненим, що зло буде покарано. Якщо не «Пройдітє в участок!», то на рівні совісті точно. Такі думки виникають при перегляді нової постановки старої вистави.

Театр запропонував  свіже бачення знайомої історії. А сучасна музика,  виступ Едика із словами «О, Проня, о, моя Проня…» на мотив неаполітанської пісні «Моє сонце» (заслужений артист України Борис Репка),  пісеньки «Мій петушок і моя кукушечка»,  романс Проні «Я сиджу і балдєю»,  насичені пластикою акторські роботи, яскраві  танцювальні номери  наполегливо пропонували  не згадувати про перегляд  однойменної кінострічки чи вистав, а поринути у захопливу театральну гру «зайців» і «зайцелова». Змінюються костюми і декорації, текст і мелодії,  а полювання на «зайців» триває вічно.

«Рекордсмен в любовних справах» Голохвостий, роль якого блискуче зіграв Євген Лацік,   наскільки винахідливий  та симпатично-іскрометний, що  його бажання женитись  і  «поправити своїх ділов» на Проніних грошиках,  навіть не викликає осуду. Багата драматургія дозволила актору попрацювати в новому амплуа. Адже в його репертуарі   головні ролі  у виставах «Т.Г.Шевченко», «Допоможи їм, Всевишній»,  «За крок до тебе», «Вуйцьо з крилами»,  ролі в гостросоціальних короткометражних фільмах  та інші. Свирид Петрович не  образився б на Євгена Лаціка, бо актор феєрично розкрив букет талантів «серцеїда». Граціозний, фігуристий, гнучкий  в елегантному  одязі, він здавався дійсно  чарівним і «обходітєльним».

Сюжет легко і симпатично закручують всюдисущий  аптекар (Максим Попович) і м’ясник (Володимир Процюк) погонею за тим, хто  весело бере в борг, а сумно віддає, і його напарниками (Ігор Наконечний і  Олег Совин). До них приєднується  квартальний  із свистком, що аж вуха закладає( Микола Ткачов з кумедним вирішенням свого героя).  Для Свирида Петровича Голохвостого  варіант одруження  на багатій і не дуже красивій дівчині стає рятівним.   “Натиральний джентльмен” миттєво й сватається  до  Прокопа і Явдохи Сірків ( артистка С.Обухівська і заслужений артист України С.Андрушко).

«Мой нижайший поклон тому, кто в этом дому», – каже герой-пройдисвіт і відчайдух. Зустрічає гостей служниця Химка, якій «палець у рот не клади». Свіжо створила цей образ актриса Оксана Яцишин. Вона також відкрила  комічну  грань свого таланту,  бо за її плечима  плеяда   драматичних героїнь. Пластична, рухлива, виконавська, всюдисуща і всезнайна, але норовиста і така, «що не дасть собі  в кашу наплювати». І «чимпанське» подавала,  і чай,  який «своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам».

Всі  тут розмовляють  чистою українською і лише «помоскалений суржик» Проні, Голохвостого та Сірків  викликає саркастичний сміх. Над ними кепкує Секлита, яка обігрує  фразу «не прийомний день», як  «приємний для неї, бо вона на душу таки горілочки прийме»…  Коли ж Сірки настирливо виставляють  за двері  сестру Явдохи, вона йде гордо і кпинить їх за поведінку їхньої Пріськи,  підкреслюючи, що  не можна соромитися своїх рідних, свого стану.  «Ми – щось інше, а ви – щось інше»,- кажуть Сірки, одержуючи: « Перевертні дурноголові!» від Секлити Лимерихи, яку майстерно і колоритно зіграла  заслужена артистка України Оксана Сачко.

– Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! – владно каже героїня Оксани Сачко і береться вбоки. Здається, що драматург саме з неї виписав цей образ. Все було б добре, якби  “завидний” жених не  запалав пристрастю  до скромниці Галі (актриса Н.Черненко), дочки Секлити.  Ситуація вибору примушує “настоящего хранта” піти ва-банк і посвататись двічі, у сподіванні отримати одночасно велику любов, великі гроші і жаданий комфорт. «Это ж ведь очень и очень! Да! Да! Но… нет!»

«Мерсі за компліман».

Але не так сталося, як гадалося.  «Такой бриллиант – в таком навозе…»  –  Проня Прокопівна (актриса Ілона Баліцька  у цій ролі була дуже гармонійною)  щойно повернулась з “пенціону” , в якому цілісінький місяць вивчала “делікатні хранцюзькі маньори”. Начитавшись любовних романів, мріє вийти заміж за того, хто “понімає толк в обхождєнії”, тому наміри “благородного кавалера” сприймає за чисту монету.

Це перша головна роль для молодої актриси, з якою вона впоралася успішно: і співала, і танцювала, і каталася на роликах, і гордо воссідала на возі. Виконавиця змінювала наряди кілька  разів. Їх намагалися зробити такими, щоб вони імітували – якщо не безглуздість, то щось недоладне. Як там в оригіналі: «Начхала я на ваші моди»? Іноді, коли хотіли  показати її дике бажання заміжжя, вона залишається в смішних панталонах.

Актрису важко чимось зіпсувати, але Проню красива і фактурна  Баліцька створила  трохи незграбною, навіть тоді, коли «баришня уже лягли і просять». Блискучою творчою знахідкою була її весільна сукня з довгим шлейфом,  в якій вона таки визначила, що кравець вкрав крам і вкоротив шлейф. Як на мене, то роль Проні драматична. Так, вона смішна штучністю мови,  часом хижа у своїх намірах, але вона дуже самотня і  беззахисна перед досвідченим супротивником, який хоче її грошей.  В заключну сцену, коли Голохвостий подав їй букет, вона вклала такий  щирий драматизм, що мені стало жалко   цієї дурної, покрученої Проні. Голохвостий, над яким ми теж звикли сміятися  через його мовну ідентифікацію  «зі знаттю» та  якесь  аж агресивне  заперечення своєї українськості,  тут теж викликає швидше роздуми і співчуття до цирульника, банкрута, який імітує багатство, а сам постійно  в ролі втікача. Він,  як правило, каже те, що люди хочуть від нього почути. І в цьому його перевага.

Ця п’єса, така легка та смішна, насправді є  водевільним  розкриттям  досить глибокої життєвої ситуації, пов’язаної із людською підступністю. Це, скоріше, трагікомічна історія, де уособленням «зайців», за якими погнався Голохвостий є не лише дві дівчини — одна багата, а друга вродлива, а й дві культури — традиційно народна і та, що нібито пройнята новими віяннями, два світогляди –  споживацький і шляхетний.

– Хіба це не сьогоднішній день? – запитує Олег Мосійчук. – Коли мажори при  керівних посадах, навихоплювали, на їх думку, розумних фраз і  керують світом. А хіба мало в нас дітей, які за гроші батьків вивчилися і кпинять  їх за безграмотність.  Тут і питання мови, її русифікації.  Це вічний матеріал, з вічними проблемами, болями, жалями про нас сьогоднішніх.  Ми дивимося століттями виставу, а  не стаємо кращими,- сказав режисер-постановник.

Хочеться вірити, що наше «міщанське» минуле відійшло у небуття, а люди, як Голохвостий та Проня завжди існуватимуть, але їх має бути менше.

Людмила ОСТРОВСЬКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ