Земельну проблему у містечку Тернопільщини не може вирішити навіть Президент України

0
646

Їхала на збори трудового колективу  працівників і ветеранів та пенсіонерів  Державного підприємства «Дослідне господарство «Подільське» Тернопільської державної сільськогосподарської  дослідної станції Інституту  кормів та  сільського господарства  Поділля Національної  академії аграрних наук України з двояким відчуттям.

Знаючи, що тут людей уже понад вісім років  турбувало питання  наділів  землі  у власність, сподівалася, що це будуть урочисті збори,  на яких радісні   працівники Станції одержують документи, позначені  кадастровим номером. А з іншого боку, була тривога, що це чергове обговорення питання з бородою. Для  четвертини  колишніх працівників установи , яких віднесли   до  категорії науковців, земля стала міражем, така собі фата-моргана, яка періодично з’являється  в образі земельного паю над горизонтом і зникає,  і дійти до неї зможе не кожен. Навіть у прямому значенні, бо за ці роки  із тих чотирьохсот, обділених  земельними паями, багато  відійшло за обрій.

Я пам’ятаю цей заклад  з велелюддям, коли тут  проводили Всесоюзні семінари, конференції, а в чотириповерховому приміщенні в кожному кабінеті  працювало по четверо-п’ятеро людей. Тепер тут  холод і порожнеча. В кількох кабінетах приютилися працівники, котрі ще при справі. Так вийшло, що в  90-х станцію реорганізували і з часом вона почала занепадати. За підприємством було закріплено понад 1700 га землі. Частину  поля ДП ДГ «Подільське» розпаювало, частину  здає в оренду фермерським підприємствам – адже  установу держава недофінансовує. На решті угідь – займаються науковою роботою. Впродовж років колишні науковці  клопочуть  за  отримання своїх двох гектарів з поля, яке належить  установі. Однак, згідно із новим Земельним кодексом, заборонено паювати землі державного призначення, особливо наукові.

Люди, рада трудового колективу  неодноразово зверталися у різні інстанції і отримували одні і ті ж відписки. Це питання «зависло» до сьогодні на рівні Національної аграрної академії наук.  Станція ж  не використовує всі угіддя для наукової роботи, без ущербу для  держави могла б поділитися землею з тими, хто на ній працював. До того ж люди побоюються, що із зняттям мораторію на продаж землі, якраз її можуть дуже швидко реалізувати. І настрій на зборах був емоційно-очікувальний, ніби зрушили  питання з мертвої  точки, але воно  ще не стало робочим.

З 2014 року  до вирішення питання  виділенням землі НААН  у власне користування працівникам закладу долучився народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Люшняк. Голова ради трудового колективу  Михайло Надкерничний  за цей період  написав десятки листів у «трикутник»: Національна академія аграрних  наук України, Кабінет міністрів України, Верховна Рада України. Активісти вже кілька разів були в  кабінетах НААН, в парламентських структурах, що відповідають за розподіл землі.

Людмила Яськів з Карашинців  сама  зустрічалася з  академіками, які казали, що  працівники  мають право на землю, але нема закону, який дозволив би  Академії аграрних наук віддати її працівникам. Добивайтеся, мовляв, закони всі на вашій стороні.

– Наша сім’я має 72 роки стажу роботи на станції,  тато й мама працювали десятиліттями, – каже пані Яськів.

Серед тих, хто землі не одержав, – Валентина Жураківська, яка   відпрацювала тут 25 років. Наукою вона не займалася. Важко доводилося на будівництві, але є така несправедливість.

На мізерну пенсію нарікає і 87 річна Катерина Суходольська.Має 36 років стажу, а паю не заслужила.  Справа в тому, що всі, хто зібрався вже вкотре обурюються, що  майже тисячі працівників дісталися паї, а  решті пообіцяли в  другу чергу. Так та черга і не рухається.Не давали б нікому, то не так пекло б. Ця думка була наскрізною в розмовах з людьми.

– Це створює  соціальну напругу серед місцевого населення, – говорить Михайло Надкерничний. –  Це породило недоброзичливість, внутрішні конфлікти, спекулювання на політичних, релігійних  поглядах. Хочеться, щоб це все швидше закінчилося. До Президента ходив народний депутат, ніби всі згідні і все добре, але землі не дають на привласнення. Але зрушення є, – переконаний голова ради трудового колективу, – ми відчули сприяння місцевої влади, вірю, що в найближчі два роки ми доб’ємося свого.

Збори тут збирають щороку, начальство місцеве приїжджає, підтримує, допомагає писати листи. Як сказав  начальник управління агропромислового розвитку Гусятинської РДА  Михайло Новінчук, він переконаний, що земля повинна належати тим, хто на ній працює.

– Але ми не можемо скочити вище себе, – сказав  керівник аграрного сектору району. – Ми  навіть хотіли запущений дендропарк перевести на баланс громади, але не можемо. Потрібна згода НААН на відчуження земель.

Про сприяння у вирішенні цього наболілого питання говорив і  заступник директора  департаменту агропромислового розвитку ОДА Василь Кічак: «Нашу позицію ви знаєте. Ми з вами працюємо в одному напрямку.  Голова ОДА підписав усі звернення в потрібні інстанції. Такі звернення б’ють в одну точку і будемо сподіватися, що ми досягнемо цілі разом. Коли це буде, не знаю, бо все залежить від академії».

Заступник начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Віктор Мартинюк  пояснив нові закони  виділення земель у приватну власність та грамотне оформлення документів на ділянки з державного кадастру. Кадастрова установа   готова   сприяти у супроводі оформлення документів, вирішилося б питання.

Збори були бурхливими, але це питання на місцевому рівні не вирішити. Знову згадала  твір української класики  «Fata morgana»  про історію  боротьби  духу людського, який, наче туман, піднімається з надр землі, коли вона парує під променями сонця, і дійсністю. Ніби побачила, відчула  персоніфікований образ землі, за яку йде жорстока боротьба між безземельними  і  тими, хто використовує її не за призначенням, багатіючи від цього.

Саме так прокоментував ситуацію народний депутат України Микола Люшняк, з яким ми зв’язалися телефоном.

– Тут видумувати нема що, – сказав депутат. –  Президент України, до якого я звертався з цим питанням, сказав, що не має заперечень, але треба все зробити у правовому полі. Статус  установи   не передбачає втручання Президента у  земельні питання.

– Це що в нас держава в державі? – перепитую депутата.

– Напевне. Нас стримує той факт, що НААН  не відмовляється від земель, які вона не обробляє, а здає комусь в оренду. Хтось на цьому збагачується. Але люди, які багато років відпрацювали на цьому підприємстві, мають право на власний наділ із цих земель, щоб гідно пожити в пенсійному віці. Але з мертвої точки не можемо зрушити, хоч поступки є, процес  незворотній. Академія аграрних наук нераціонально використовує землі, урожайність низька на них, занепад в дослідницькій  справі. За таку роботу варто їм поставити незадовільну оцінку.

– Якщо самотужки академіки не відмовляться від  виділених їм  наділів  на селекцію і наукові досліди, зрештою, від того, що є у їхній власності, та ще й в період непевності щодо мораторію на продаж землі, ви ніяких важелів впливу не маєте?

– Ми знайшли такі важелі. Постановою Кабінету міністрів   обмежили  повноваження  академії  в частині фінансування закладу. У податковому бюджетному кодексі  прописали збільшення  податкового навантаження на ці державні землі, щоб стимулювати  відмову.

– І як довго  цим людям з Хоросткова  чекати відмови НААН від своїх земель? Хоч за  хлопськими прогнозами ?

– Я бачу світло в кінці тунелю.

Згадала, що повість «Fata morgana» Михайло Коцюбинсьуий написав  на початку ХХ століття і це був перший твір в українській літературі, в якому письменник прийшов до думки: одержати перемогу можна тільки при високому рівні свідомості народних мас . Та керівній ролі депутатського корпусу всіх рівнів? Питання риторичне, бо можна вписувати будь-яку ланку виконавчої чи законодавчої влади, але все залежить тільки  від  НААН.

Не хотілось би, щоб для українського селянина, що прагне  своєї землі, і в ХХІ столітті вона не стала оптичним  атмосферним явищем, зібраним із міражів,  ніби та Fata morgana – як марево поманила і як марево зникла. А саме до цього можуть призвести процеси навколо володінь цього самоврядного, непідконтрольного нікому  закладу, який фінансується з наших податків.

Людмила ОСТРОВСЬКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ