Сільська мелодія

О котрій годині він здійняв галас – не скажу. Під рукою не було нічого, щоб встановити точний час. У прочинене вікно увірвався не лише несамовитий лемент півня, а й світанок. Чи давно почало світлішати – хто ж його зна. А півень продовжував виводити своє «ку-ку-рі-ку». «Ку» – у ліву скроню, «ку» – у праву, «рі» – у потилицю. І ще одне «ку», як контрольний постріл у тім’ячко.

Початок осені цього року видався напрочуд спекотним. Вікно на ніч не зачиниш – кімната одразу наповнюється задухою. Ось і доводиться за прохолоду розплачуватися цим раннім пробудженням. А він продовжує кричати.

Розуміючи, що доспати не судилося, йду на вулицю. Варто лише відчинити двері, як подає голос собака.

Ох, ті собаки. Перші брехуни на селі. Нічого від них не приховаєш. А чутки розповсюджують з такою швидкістю, що куди там тим Wi-Fi. Тут будь-який провайдер позаздрить.

Оце ж не встиг я голову на вулицю показати, а вже у другому кінці села якийсь такий самий підхопив про те, що господар мого Бровка явив світові немитий твар і нечищені зуби.

Не зважаю. Хай собі брешуть. Доля у них така – собача.

Вмощуюся на лавочці у затінку старого горіха. Ранкова прохолода лізе під майку і лоскоче спину між лопатками. Ноги простягую так, щоб ступні опинилися за межею горіхової тіні – нехай ранкове сонце трішки попестить пальці.

Вдоволений, що першим подав інформацію, собака замовк. А півень наполегливо продовжує рвати горло. І чому йому не йметься? До прикладу, кури. По подвір’ю ходить кілька десятків і практично не чути. Хіба якась після успішних пологів подасть голос, щоб цей крикун був у курсі, що вкотре став батьком. А потім знову тихенько починають вишукувати у траві щось їстівне.

А гуси? Поважні, здавалося б, птахи, а лемент здійняли такий, ніби вони знову десь на околицях Риму намагаються врятувати вічне місто від нашестя галлів. Хоча їх можна зрозуміти. Їх дикі родичі якраз у теплі краї відлітають. Ось вони набирають швидкість і, махаючи крилами, біжать аж поки паркан не зупинить їх порив до волі. Що тут поробиш? Форма та ж, а зміст – зовсім інший. Зміст лише для баняка і підходить.

А тут ще й сусідська свиня голос подала. Кричить, бо їсти їй заманулося. Дивна тварина. Знала б вона, що чим більше їсть, тим коротшим буде її життя – взагалі б голосу не подавала.

А тут ще й горобці гамір здійняли. Ну ці хоч не довго. Налетіли, погаласували і зникли, немов і не було ніколи. Ну чисто тобі монголо-татари. Вискочили з-за обрію, ясир забрали і розчинилися у далині.

А це ще що за звук? Ой, вибачте. Це мій шлунок долучився до цього оркестру. Також дає знати, що снідати час. Мені – можна. Я ж не свиня. Потягуюся і йду до кімнати. Завтра мене знову розбудить півень. І це добре. Бо за кілька днів повертатися у місто. А там будитимуть клаксони машин, несамовитий крик сусідської дитини за стіною, яка не хоче йти у садочок і ще багато різних звуків, які своєю мелодійністю значно поступаються оцій сільській мелодії.

Руслан ДОРОТЯК