Усередині книжки творів Сократа Іван Іванович ховає маленьку пляшечку спиртного. Після сварки зі своєю внучкою він біжить до полиці з книгами і втрачає свідомість.
Вистава Тернопільського драмтеатру “Бракований рай” про те, коли райське місце може стати пеклом і жахом. Усе – внаслідок суцільної правильності. Про те, як важко бути ідеалом, коли якраз хтось дуже дбає, щоб ви стали ідеалом.
Про те, як самотньо людині, де все стерильно і усі в білих пальтах. У випадку вистави – в білих сукнях.
Про те, як стає сумно, коли на запитання, чи тут щось сталося, кажуть: “Все гаразд”.
Про токсичне добро і про насильну турботу.
Про ” святих” людей і їх тінь, яку вони приховують за показною так званою доброчесністю.
Про тих, хто каже: “Ми не такі”.
Про те, як штампи жінка-мати-берегиня несуть у собі зло, коли йдеться про тихе домашнє насилля. Про ту тонку межу, коли берегиня перетворюється на чорну діру, яка затягує близьку людину.
Про те, ким, врешті, стає чоловік, якого тривалий час перевиховували усі ці “берегині”. Про ту сторону стосунків, яка душить і ламає. Про те, чому коли на правильному святі усі веселяться, а він, як манекен, танцює із нерухомим, сумним обличчям.
Про те, чоли чоловік втрачає волю і стає тілом без душі, а ці святі берегині уже й не приховують свого відьомства.
Ця вистава про те, що було би добре іноді бути трохи менш досконалими.
Браво режисеру і акторам.
Вистава набагато глибша, ніж комедія. Тут буває сумно, коли весело. Бо як каже потім головний герой: “Зробити когось щасливим – це тобі не ідеали будувати”…
Наталія ЛАЗУКА
