«Коли людина тішиться, їй прибуває здоров’я», – Іванна Вознюк

76-річна Іванна Вознюк із села Косів Чортківського району за роки переконалася у тому, коли люди щасливі, перебувають у хороших стосунках з близькими, вони здоровіші.

Пані Іванна спостережлива і комунікабельна. Її часто запрошують туди, де і життя, і де смерть. Адже жінка добре знається на традиціях. З нею радяться, як підготувати в останню дорогу померлого. Іванна Вознюк іноді сама миє і одягає спочилих, молиться за них. А ще усе життя опікується людьми похилого віку. Відвідує самотніх і приносить їм їжу.

«Я не маю ні корови, ні свині, але що зварила, то несла комусь, – розповідає Іванна Вознюк. – Одну жінку провідувала 17 років. Стася її звали, вона померла у грудні. Одного дня були у неї із моїм сином Сергієм. Згодом пішли додому, а її син Олег лишився з нею сам. Пізніше телефонує і каже: «Цьотко, мама ніби не дихає». Олег прийшов по мене. І я вмила її, одягла, поставила на катафалк, зателефонувала до голови сільської ради».

Іванна Вознюк співчутлива до чужих страждань. Дбає і про тварин. Недавно до не прибилися кіт і собака. Вирішила не проганяти. Прийняла і годує. Знає, як це – залишатися ні з чим.

«Якось телефоную одній жінці і ділюся: «Слухай, в гаманці маю тільки одну гривню. А ще так довго до пенсії», – пригадує. – Вона відповіла: «Не переживай, тобі Бог з неба скине». Наступного дня 1100 гривень Бог з неба скинув. А як? Померла жінка, сама жила. Приїхали до мене люди. Потрібна була моя порада, підказка. Я допомогла. То за це мені дали тисячу гривень. А потім сказали: «Візьміть ще 100 гривень за те, що послухали нас». У мене часто так буває. Але і я поділюся зі всіма. В іншому кінці села живе жінка, яка працювала зі мною на фермі. Я не годна до неї піти. Сказала синові: «Сергію, піди розвідай. Може що треба їй віднести. Може яких закруток». Я така людина. І якось так мені Бог дає звідусіль».

Іванна Вознюк переконалася, що не лише спілкування, а й настрій і думки мають вплив.

«Коли людина тішиться, їй прибуває здоров’я», – говорить. – «А у сварці – нестерпно, тоді втрачається сила, можна і захворіти. Як хтось трошки крикне за мною, скаржилася чоловікові. Він казав: «Іванко, живи, тішся життю. Життя таке прекрасне. А на дурних уваги не звертай»».

– А довіряєте людям?

– Як кому. А от є одна жінка, що якби могла, то з’їла б мене. Що б я не мовила, а вона все напоперек. Я не відповідаю. Ще принесу їй щось зі смаколиків. А як вона щось крикне до мене, відходжу і думаю: «Я тебе благословляю. Хай тобі Бог простить». І все.

– Коли відчували найбільше щастя?

– Найщасливішою в житті була, коли виходила заміж і як народилися діти. Найгірші втрати для мене були, коли померли мама і тато, брати, сестра.

Іванна Вознюк завжди була співчутливою. Коли їй виповнилося 15 років, батьки віддали її на службу до першого секретаря райкому партії у Чорткові.

«Той секретар робив збори у колгоспі, – говорить. – Сказав, що йому потрібна домашня працівниця. Жінка голови колгоспу розказала про це моїй мамі. То мама взяла мене, посадила в бобик і відвезла. Я не хотіла. Плакала дуже весь тиждень. Жінка секретаря заспокоювала мене: «Не плач. Удома ти навіть не бачила того, що маєш їсти тут». А я до мами хотіла. Ще мала вчитися три місяці у восьмому класі, але так і не довчилася. То я була наймичкою. Діти секретаря райкому партії уже були великі. Син у восьмому класі, а дочка у третьому. Я прокидалася вранці і готувала їм їжу. Платили мені 12 рублів на місяць. Дитина ще, мені було 15 років. Я мала дуже довгу косу. Господиня ходила за мною і співала: «Тільки ти роби, як вчила мати, не обрізуй русої коси».

Працювала в них два роки. З ресторану приходила жінка і вчила мене готувати їжу. Я записувала всі рецепти  у грубому зошиті. Дала його якось сестрі і той зошит у неї хтось вкрав. Навчилася готувати там усе. Це був 1963 рік. У селі в той час про кабачки ще ніхто не знав. А я вже з кабачків робила ікру, закрутки різні. Голубці готувала  з кабачків, але вони мені не смакували. Навіть кавуни квасила. А рецепт салату олів’є у селі від мене вийшов. Одружувався один чоловік і я готувала закуску. Зготувала тоді і цей салат».

Коли секретар райкому партії з родиною переїхав до Тернополя, Іванна Вознюк влаштувалася нянею.

«Запросила одна жінка бавити дитину, – продовжує. – Платила 15 рублів в місяць. Мені вже було дуже добре, бо я вміла все варити, гарно прибрати. Також працювала там два роки. А потім вийшла заміж за міліціянта і поїхала до нього на Одещину. Згодом повернулася до села. На фермі доїла корів. Цікаве у мене життя. Мексиканський серіал «Маріанна» хай ховається».

Ruslan

Recent Posts

Пільги на проїзд у Тернополі буде збережено, хоча ціни на електрику та пальне штовхають громадський транспорт в Україні до катастрофи

Пальне дорожчає, електроенергія для підприємств зростає в ціні, а громадський транспорт по всій Україні опиняється…

4 години ago

Тернопільські слідчі СБУ задокументували злочини колаборантки, що підтримує армію рф

Слідчі Тернопільського управління СБУ зібрали доказову базу на ще одну пособницю ворога, яка добровільно співпрацює…

6 години ago

Психолог з Тернополя Володимир Рабінчук став до лав ЗСУ: він ділиться нотатками

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…

18 години ago

На Тернопільщині викрили “волонтера”, який ввіз автівки під виглядом допомоги для ЗСУ

За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…

2 дні ago

«Батьківщина зі мною»: Василь Махно про життя за кордоном і зміни в Тернополі

Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…

2 дні ago

Електроенергія та пальне добивають громадський транспорт України та Тернополя: навіть сотні мільйонів дотацій уже не дозволяють стримувати тарифи

Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…

3 дні ago