“Народжуєшся – на тобі папірчик, вмираєш – тим паче без нього не закопають”

Справжнє паперове суспільство. Не так крихке, як гнучке та займисте. Без папірчика ти ніхто. Народжуєшся – на тобі папірчик, вмираєш – тим паче без нього не закопають.
Папірчик – то найвища влада, яка одружує та розлучає, дарує та забирає, мирить та розв‘язує війни. Особливо вагомі ті папірці, які люди називають грошовими асигнаціями. От без тих папірців ти не те, що не проживеш, а навіть не проіснуєш.
Буває, розпинаються: коли напишуть книгу про нас, нам всього паперу світу не вистачить! А насправді життя кожного можна вмістити на одному аркуші.
Часто мені характери людей уявляються через папірчики. Це можуть бути стоси розкиданих газетних вирізок. Або ретельно зброшурований щоденник. Чи розмальовка… А часто – зім‘ятий шматок паперу.

У кожного – свій слід життя на клаптику паперу. Мить, роздрукована у фотографії. День, зафіксований в робочих звітах. Почуття, розмиті в акварелі. Думки, виокремлені у книгах. Партнерство, скріплене в документах.

Сенс гомо сапієнса проступає в тому, щоб купити папір за копійку, списати власними досягненнями і збути за гривню. Все у тих папірчиках потребує контролю та обліку від титли до коми. Все на тих папірчиках внесено в анали історії і пишеться, і переписується. Хоча читаємо в Орвела: торкнутися пером паперу – безповоротний крок.

Ми починаємо з чистого аркушу стосунки і множимо, і множимо їх чернетки.
На кожен папірчик наростає щодня потреба в інших – тисячах копій та оригіналів.
Ще двадцять років тому в офісах, хоч не було такого розмаїття техніки та комп‘ютеризованого простору, папірчиків було менше. Ясна річ, що й тоді множилася, як гриби після дощу паперотворчість, та її вал був скромніший. Кажуть, ніщо не має такої здатності до розмноження, як безплідні папірчики. Бо існує економічна (чи юридична?) теорія: чим більше паперу, тим чистіший зад.

Тепер простір діджиталізується (з англійської digitalization, буквально “оцифровування”).

І папірчики ми активно скануємо і далі складаємо стосами, множачи все нові, бо та техніка – то не папірчик, може згинути від вірусу…

А легені планети – дощові ліси Амазонки, заліснені простори Сибірської тайги, Австралії, Карпат зникають. Як і зникають живі почуття у людей.

У кожному папірчику плаче твоє дерево…

Зоряна ЗАМКОВА