«Треба цінувати свій час», – священик Євген Заплетнюк розповів, як змінився після інсульту

– Це була звичайна маршрутка. Номер 13. Вона стала символічною для мене. – говорить для Суспільне UA протоієрей Євген Заплетнюк, який пережив інсульт. Навесні йому стало зле в автобусі.

– Я завжди доволі скептично ставився до людей, які їдуть біля мене в маршрутці, – продовжує отець. – Тому що люди різні – бувають втомлені, злі, роздратовані чимось. А тут виявилося, що незнайома людина врятувала мені життя. Дякую пані Наталії Єднак. В маршрутці була жінка, яка побачила, що мені погано і викликала швидку. А я в той момент хотів викликати таксі і поїхати додому. Думав, що втомився на службі. Що вдома стане легше, як відпочину трошки. З’ясувалося, що симптоми інсульту ця жінка знала, а я – не знав.

Нині протоієрей думає про те, що йому просто пощастило, що вижив. І допомогли люди. Деякі – інкогніто.

– Дуже багато людей допомогли коштами. – додає. – Дякую кожному. Це лікування дуже дороге. Я бачив в повідомленнях, що рахунок поповнено з такого-то міста. А від кого конкретно – не знав.

В лікарні не боявся нічого. Страшно стало, коли я прочитав повідомлення в новинах. Як мою історію подавали тернопільські сайти в новинах, що я в реанімації, що вже напівмертвий. Великий сором, коли священик боїться смерті. Я не боявся. Просто думав, що в мене ще багато недовершених справ.

Хвороба – стала великим випробуванням для отця Євгена.

– У лікарні мені здавалося, що я зовсім в іншому місці, – каже священик. – Тому що мені ці стіни здавалися такими великими, ті коридори – такими заплутаними, такими довгими.

До мене приходив реабілітолог і казав: «Так, Євгене. Мене звати Антон. Ми сьогодні будемо вчитися ходити по сходах. Знизу догори, а потім – згори донизу. А я думаю: «От дожився. Нічого собі – буде вчити ходити мене, кандидата наук». Це було велике особисте випробовування для мене. Але з часом прийняв свою ситуацію. Зрозумів, що вже як є, так є. Так з тим треба і жити. Розумію, що дуже багато речей, які робив раніше, зараз робити не можу. На превеликий жаль. Вже не так багато можу ходити, говорити чи писати. Навіть друкувати на комп’ютері мені вже складніше. Мова в мене трохи змінилася. Я колись міг багато говорити. Тепер розумію, що хто б не говорив, у нього це буде краще виходити. Я це все переосмислив. До людей по-іншому ставлюся. Став терплячішим.
Детальніше – дивіться відео.

Ruslan

Recent Posts

Психолог з Тернополя Володимир Рабінчук став до лав ЗСУ: він ділиться нотатками

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…

11 години ago

На Тернопільщині викрили “волонтера”, який ввіз автівки під виглядом допомоги для ЗСУ

За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…

2 дні ago

«Батьківщина зі мною»: Василь Махно про життя за кордоном і зміни в Тернополі

Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…

2 дні ago

Електроенергія та пальне добивають громадський транспорт України та Тернополя: навіть сотні мільйонів дотацій уже не дозволяють стримувати тарифи

Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…

3 дні ago

Розтратив бюджетні кошти на ремонт поліклініки – судитимуть підрядника з Бучача

Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…

3 дні ago

У Тернополі відзначатимуть Всесвітній день донора: тиждень подяк, нагород та подарунків

З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…

3 дні ago