Щоб пообідати у сусідній області або побачити старовинний замок, тернополянка вирішує 5 хвилин

Тернопільській журналістці Анні Василенко потрібно 15 хвилин, щоб вирішити, зібратися і поїхати на кілька днів до Карпат. А от під час вихідних їй вистачило 5 хвилин для того, аби зібратися до Львова на обід. Жартує, що тепер боїться носити із собою закордонний паспорт.

– Це справді було надшвидке збирання в дорогу, –  розповідає Анна Василенко. – Я просто перевірила чи є у рюкзаку документи, гроші та зарядне для телефону. Все. Через шалений робочий графік майже ніколи не планую відпочинкові поїздки. Буває, трапляється вільний день чи кілька вільних годин,  виникає ідея кудись поїхати і я миттєво збираюсь. Тому кожне моє рішення швидке.

Зазвичай, я вагаюсь не про те, чи їхати, а  куди їхати. Маю цілицй список місць, де б хотіла побувати. Поки що його геолокація – це лише Тернопільщина і сусідні області. Основне в цьому списку – кілометраж і приблизна кількість годин на поїздку.

Проте Анна Василенко розуміє, що миттєве, спонтанне рішення не завжди найправильніше.

– Воно може бути і неправильним, – додає. – Але, кому визначати цю правильність? Та певне лише вам. Треба швидко приймати рішення, а потім зробити все можливе,  щоб воно було правильним. Це вміння швидко вирішувати я виховую у собі. Тішуся з того, що у моєму житті є люди, з якими такі рішення швидко приймаємо і одразу реалізуємо. Як з відпочинком, так і в роботі чи з організацією власної справи.  Взяти на себе відповідальність, не вагатись, оперативно зорієнтуватись у форс-мажорних ситуаціях – це риси, які я найбільше ціную в людях.

Я б дуже хотіла миттєво приймати важливі рішення, бо це допомагає в роботі.  Якщо переглянути будь-які  лекції чи тренінги про те, як стати успішними і так далі, всюди йдеться про вміння блискавично приймати рішення. А це означає – ризикувати, не боятись і брати на себе відповідальність.

Уявіть, що під час прямого ефіру у вашій студії падають декорації чи коли ви за кермом йдете на обгін, а назустріч виїхав автомобіль. В першому випадку, я б не розгубилась. В другому – точно б злякалась. Тому все приходить з досвідом.

Анна вважає, що варто бути легкими і мобільнішими, а не обростати звичками, побутом, стереотипами тощо.

–  Сьогодні найбільшою розкішшю є час, – продовжує. – І витрачати його на сумніви, вагання, думки «а чи так, а чи не так» – як на мене, неправильно. Втім, я не буду давати жодних порад, бо  кожен знає, якою мати бути його ідеальна неділя. Мій ідеальний вихідний – це рішуча поїздка і нові емоції. І я не лукавитиму, коли скажу, що Підгорецький замок і Ейфелева вежа справили на мене однакове враження: мить захоплення, цікавості та новизни.  Тому незалежно від того, наскільки «товстий» гаманець – всі мають рівні можливості на емоції. Просто треба дозволити їм бути у нашому житті.

Пригадую, що наприкінці серпня в мене був тиждень, коли за 7 днів я провела 38 годин в дорозі. Приблизний маршрут: Закарпаття – Тернопіль – Київ – Тернопіль – Вінниця – Чернівці – Одеса. Тоді теж часу на збори майже не було. Тому базовий набір для подорожі я складаю миттєво.

Дорога, на думку Анни, багато людині дає.

– Тут може бути довжелезний список, але найважливіше це відповідальність і само організованість, – каже вона. – В мене є чудова подруга Іра Моргун. І якщо ми їдемо кудись разом, нам не треба жодних квитків наперед чи заброньованих готелів. Ми за будь-яких обставин і будь-де дамо собі раду. Пригадую, як не було чим добратись і ми йшли пішки з сусіднього району. Для нас це не було проблемою.

Випадкові подорожні, нові знайомстава часто надихають на споглядання світу з іншого кута зору.

Пригадую, як їхала з Києва в одному купе з похилим чоловіком, – підсумовує Анна Василенко. – Йому було за 80.  І він долав величезну відстань, аби провести Вербну неділю зі своєю дружиною, яка лежала в лікарні. Розповідав мені, як все готував для пісного столу і що везе із собою. Його приїзд мав бути сюрпризом для дружини. Це дуже зворушливо.

Наталія ЛАЗУКА