Тернополянка розповіла, як синьо-жовті кольори об’єднують українців навіть в Індії (фото)

Подорожуючи різними країнами, взяла за правило брати із собою синьо-жовтий символ. Цікаво було, чи ідентифікуватимуться українці, побачивши наші національні кольори? Завжди спрацьовувало в Європі. Просили навіть дати для фотографування, бо скучили за домом, або довго не приїжджали в Україну… Гарні спогади розповідали, історії. Запрошували сфотографуватися. По-різному було. – пише Свобода

А ось на екскурсію в індійському Путтапарті я вбралася ще й у національні строї. Місцевому населенню все подобається, усміхаються, роздивляються і прихвалюють, що ти «very nice», і ти красунею почуваєшся у їхніх поглядах. А принагідно кажеш, що з України, що наша вишиванка, як у них – сарі. Дивуються. Пояснюють, що вони вишиване також люблять. Але менше з тим. Мені треба будо дізнатися, чи признаються до мене земляки… І тут спрацювало!

Юра та Іра з Києва відразу підійшли і красивою українською потішилися своїм перебуванням в Індії, зраділи, побачивши мої старання. Я була їм безмежно вдячна, що вони не зациклилися (подорожують з литовцями і спілкуються російською). Я розповіла про свій експеримент і ми обговорили процес викристалізовування нашої нації. Так якось пафосно звучить. Але йшлося про те, що треба ж нам було біди, аби зрозуміли, що тільки в своїй хаті, при своїй мові може бути своя правда.

Юра з Ірою розповіли, що минулоріч подорожували Індією місцевим громадським транспортом, а Путтапарті – райський куточок. Отож моя Індія розпочалася з такого чудового місця. А потім до нас приєдналися дві молоді жіночки з Рівного і Луцька, які запевнили, що спілкуються тільки українською. Люблять і Україною подорожувати. Відгукнулася і Тетяна з Новосибірська, у якої чоловік із Запоріжжя. Та що казати, є тут цілитель із Казахстану, в армії він служив в Одесі. А коли побачив мене, то приголубив, як родичку. Сумчанин заговорив українською.

Але найбільш приголомшливим було те, що з екскурсоводом паном Ігорем, москвичем, ми розмовляли, повертаючись з екскурсії, українською. Розповідаючи про Хануман він вжив слова «скибочка» і «блукають». Тож захотілося дізнатися, як у москвича вони з’явилися в лексиконі. Та виявилося, що він народився в Одесі, син військового. Деякий час жив у Богодухові і в школі вивчив українську, бо ж військових тоді в межах Радянського Союзу часто перекидали з одного місця служби на інше. Пан Ігор вірить, що просвітлення на нашій землі настане, війна закінчиться, безвіз дасть можливість українцям пізнати справжнє життя, молодь одержить дипломи європейського зразка, щоб повернутися додому, аби жити і працювати у своїй країні. В нього гарні спогади про нашу столицю, про своїх однокласників.

Соборність душ, вона таки є, поза відстанями, часом, національностями і релігіями.

Людмила ОСТРОВСЬКА